Справа №22-ц-2690 Головуючий у 1 інстанції – Лебедько М.М.
Категорія 37 Суддя-доповідач – Шевченко В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
20 липня 2010 року м. Суми
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого – Шевченка В.А.,
суддів - Білецького О.М., Лузан Л.В.,
при секретарі – Федині Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4
на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17 травня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Конотопська міська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на 1/8 частину будинку, відшкодування витрат на лікування спадкодавця та витрат, пов’язаних з виконанням доручення,
в с т а н о в и л а :
У січні 2010 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, у якому зазначала, що батькам сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя належала ? частина АДРЕСА_1. Інша половина будинку належала лише ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності.
Після смерті ОСОБА_6 у 1985 році відкрилася спадщина на належну їй ? частину будинку, яку прийняли по 1/8 частині її чоловік ОСОБА_5 та донька ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, склавши заповіт на ОСОБА_2, якій було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 березня 2009 року на весь будинок.
За дорученням ОСОБА_2 оформленням спадщини займалася позивачка, яка у зв’язку з цим понесла витрати у розмірі 2042 грн. 30 коп.
Поряд з цим вона витратила 62 192 грн. 82 коп. на лікування спадкодавця.
З посиланням на вказані обставини у позові ставилося питання про встановлення факту належності ОСОБА_6 ? частини вказаного будинку, визнання за позивачкою права власності на 1/8 частину будинку, визання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, стягенння з відповідачки зазначених вище сум і 2000 грн. оплати за виконання доручення.
У подальшому, уточнивши предмет позову, позивачка поряд з іншими первісними вимогами просила стягнути на її користь 68 856 грн. 17 коп., витрачених нею на лікування спадкодавця та 1869 грн. 13 коп., пов’язаних з виконанням доручення.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17 травня 2010 року на часткове задоволення позову встановлено, що померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя належала ? частина житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1
Постановлено визнати за позивачкою право власності на 1/8 частину будинку. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо будинку, видане на ім’я відповідачки, визнане частково недійсним.
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог.
Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4, ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення з відповідачки 68856 грн. 17 коп. витрат на лікування спадкодавця та 1042 грн. 06 коп витрат, пов’язаних з виконанням доручення і ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог, вказуючи при цьому на безпідставне їх відхилення і на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, з 1949 року житловий АДРЕСА_1 перебував у власності батька сторін – ОСОБА_5.
За рішеннями народного суду 1 діл. м. Конотопа від 03 серпня та 18 листопада 1955 року право власності на ? частину будинку перейшло до ОСОБА_7, а потім у порядку спадкування до іншої особи.
25 червня 2002 року за договором купівлі-продажу 1/2 частину будинку знов придбав ОСОБА_5 під час шлюбу з ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 10, 11, 16).
Частка останньої в цьому майні стосовно до норм ст. ст. 22, 28 КпШС України становила ? .
Таким чином, ОСОБА_5, який постійно проживав з нею, прийняв 1/8 частину будинку, а іншу 1/8 його частину прийняла позивачка шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори (а. с. 17, 57).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а. с. 18), після чого 06 березня 2009 року свідоцтво про право на спадщину за складеним ним заповітом на АДРЕСА_1 було видано на ім’я ОСОБА_2 (а. с. 54, 59, 61, 63).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину у будь-який час, і це є його правом, а не обов’язком.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
З наведеного слідує, що про порушення свого права на спадщину позивачка дізналася лише з часу отримання відповідачкою свідоцтва про право на спадщину за заповітом на весь спірний будинок. Звідси доводи ОСОБА_2 щодо пропуску позивачкою строків позовної давності є безпідставними.
За таких умов суд з огляду на положення Глави 86 ЦК України, ст. 1301 ЦК та роз’яснення, що містяться в абз. 3 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» обґрунтовано визнав за позивачкою право власності на 1/8 частину будинку і визнав свідоцтво про право на спадщину за заповітом частково недійсним.
Проте, зазначивши в резолютивній частині, що ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала ? частина спірного будинку, суд на порушення ч. 2 ст. 31 та ст. 179 ЦПК України дещо вийшов за межі заявлених вимог, оскільки у заявах йшлося про встановлення факту належності ОСОБА_6 ? частини будинку, про який іде мова (а. с. 4-6, 82-84).
Саме такий факт суд вірно визнав встановленим у мотивувальній частині рішення, у зв’язку з чим рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно частково змінити, шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини в новій редакції.
Неправильності у викладенні прізвища позивачки як у повному рішенні, так і вступній та резолютивній його частині, а також редакційні відмінності (описки) у викладенні абзаців 3 та 4 резолютивної частини у повному рішенні порівняно з його резолютивною частиною, проголошеною в судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, можуть бути усунені судом І інстанції у порядку, визначеному ст. 219 ЦПК України.
Вимоги позивачки про відшкодування їй витрат на лікування спадкодавця в розмірі 68192 грн. 82 коп. суд правильно і вмотивовано відхилив, оскільки всупереч з вимогами ст. ст. 59, 60 ЦПК вона не надала допустимих засобів доказування на підтвердження того, що особисто вона понесла ці витрати.
Письмові докази, на які посилається в апеляційній скарзі її представник, таких даних теж не містять.
Відмовляючи позивачці у відшкодуванні витрат, понесених при оформленні спадщини, суд виходив з недоведеності й цих вимог, однак з такими висновками погодитися не можна, так як вони не відповідають обставинам справи і ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права.
В цій частині правовідносини між сторонами виникли на підставі усної угоди та нотаріального посвідченої довіреності від 24 січня 2009 року (а. с. 62).
Сторона відповідачки визнає, що всі дії, пов’язані з оформленням спадщини, дійсно, були виконані позивачкою.
Допустимих доказів на підтвердження того, що зазначені дії виконувалися за рахунок коштів, переданих позивачці відповідачкою, остання не надала.
У той же час позивачка на підтвердження своїх витрат у розмірі 1042 грн. 06 коп. надала письмові докази (а. с. 24-26, 36, 37, 124-128, 135-141, 143).
Згідно з положеннями ст. ст. 237, 244, 1000, 1004, 1005, п. 2 ч. 2 ст. 1007 ЦК України зазначені витрати, пов’язані з виконанням доручення, підлягають відшкодування повіреному за рахунок довірителя.
Тому рішення суду в частині вирішення вказаних вимог підлягає скасуванню на підставі п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК з ухваленням нового рішення про їх задоволення.
У зв’язку з цим відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК підлягає зміні і розподіл судових витрат.
У частині вирішення вимог про відшкодування сум, пов’язаних з оплатою комунальних послуг рішення не оскаржується, у зв’язку з чим дане питання не було предметом апеляційного розгляду.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, п. п. 3, 4 п. 1 ст. 309, ст. 314, 316 ЦПК України, колегія
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 задовольнити частково.
Абзац другий резолютивної частини рішення Конотопського міськрайонного суду від 17 травня 2010 року в даній справі викласти в наступній редакції: «Встановити, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на праві власності належала ? частина житлового АДРЕСА_1».
В частині вирішення вимог ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення рішення скасувати і ухвалити нове.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1042 грн. 06 коп. на відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням доручення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 64 грн. 50 коп. на компенсацію витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, 300 грн. на покриття витрат по оплаті правової допомоги, 79 грн. 30 коп. на компенсацію витрат по сплаті судового збору при розгляді справи в суді першої інстанції та на користь держави 180 грн. 64 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 грн. 80 коп. на компенсацію витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 5 грн. 20 коп. на компенсацію витрат по сплаті судового збору при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий -
Судді -