ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
23.08.06 р. Справа № 44/247пн
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Остапенко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Поліпром” (представник Алфьорова О.А., довіреність від 06.10.05 року), до Маріупольської міської ради (представник до судового засідання не з’явився) про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю „Поліпром” права власності на нежитлове приміщення гаражу літ.В-1 площею 23,2 м2, розташоване в місті Маріуполі по вулиці Волго-Донській 18, –
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Поліпром” (далі – Підприємство) 12.07.06 року звернулося до суду з позовом до Маріупольської міської ради (далі – Рада) про визнання права власності Підприємства на самовільно збудоване нежитлове приміщення гараж літ.В-1 площею 23,2 м2, розташоване в місті Маріуполі по вулиці Волго-Донській 18 (далі – Приміщення), а також про введення цього Приміщення до складу нежитлового приміщення, розташованого в місті Маріуполі по вулиці Волго-Донській 18. Позовні вимоги Підприємства ґрунтуються на невизнанні права власності Радою, яке не здійснює передбачених законом дій щодо реєстрації права власності Підприємства, з огляду на самовільність будівництва Приміщення. З такою позицією Підприємство не погоджується, зазначаючи, що Приміщення вже закінчене будівництвом, яке хоча і не було узгоджене з компетентними органами, але виконане з дотриманням будівельних норм та правил, а на земельну ділянку, на якій розташовано Приміщення, позивач має речові права на підставі договору оренди земельної ділянки № 3132 від 09.08.04 року, зареєстрованого органом управління земельними ресурсами 13.08.04 року під порядковим номером 574 (далі – Договір).
Представник Підприємства в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та 23.08.06 року скористався своїм правом, передбаченим статтею 22 ГПК України, зменшивши розмір позовних вимог та змінивши предмет позову, висунувши остаточно вимогу щодо визнання права власності Підприємства на Приміщення.
Представник Ради до останнього судового засідання не з’явився, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання, втім в попередньому судовому засіданні зазначив, що не визнає права власності Підприємства на Приміщення, оскільки позивач провадив будівництво Приміщення без дозвільних документів на спорудження (висновків санітарно-епідеміологічної, протипожежної та інших державних служб), без введення у експлуатацію тощо, тому у позивача не виникло право власності на самовільно зведену будівлю.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Підприємства підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки Підприємства та Ради, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором майнового найму (оренди) земельної ділянки, який підпадає під правове регулювання норм Закону України „Про оренду землі”, статті 93 ЗК України та статей 759-786 ЦК України.
Таким чином, в силу статті 759 ЦК України, статті 93 ЗК України та статті 13 Закону України „Про оренду землі”, а також пунктів 1-6 Договору Рада зобов’язалася надати, а Підприємство – прийняти у строкове платне користування на десять років земельну ділянку площею 0,2175 га, розташовану у Орджонікідзевському районі міста Маріуполя по вулиці Волго-Донській 18, кадастровий номер 1412300000:01:008:0027, для експлуатації відділення лапароскопічної хірургії та гінекології.
Право власності Підприємства на клініку лапароскопічної хірургії та гінекології, розташованої у місті Маріуполі по вулиці Волго-Донській 18, загальною площею 1’333,3 м2 (далі – Клініка) у тому числі основних будівель А-2 та Б-1, замощення та огорожі – підтверджується свідоцтвом на право власності САА № 313730 від 12.11.04 року.
Позивач в перебігу власної господарської діяльності здійснив самочинне будівництво Приміщення (літ.В-1) площею 23,2 м2 до існуючої будівлі Клініки. Ідентифікація цього об’єкту нерухомості, а також факт самочинного будівництва Підприємством Приміщення визначені низкою наданих позивачем документів, у тому числі висновком судової технічно-будівельної експертизи від 01.04.06 року, проведеної за ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя, технічним паспортом бюро технічної інвентаризації № 4886, довідкою БТІ від 29.03.06 року тощо.
Відсутність істотних порушень будівельних норм і правил при спорудженні Приміщення випливає з висновку судової технічно-будівельної експертизи від 01.04.06 року, за яким Приміщення визначено як таке, що відповідає нормам ДБН 360-92** „Містобудівництво. Планування та забудова міських та селищних поселень”, ДБН В.2.-9-99 „Громадські будівлі та споруди” та ВСН 01-89 „Підприємства з обслуговування автомобілів”.
Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 ЦК України, за висновком суду є властивим Приміщенню, оскільки за матеріалами справи Приміщення розташоване на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення. Технічний паспорт на Приміщення № 4886, виданий органами державної реєстрації в порядку Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, означає, що бюро технічної інвентаризації здійснено технічну інвентаризацію саме нерухомого майна (Приміщення).
З огляду на наведене, суд вважає на підставі висновків експерта та бюро технічної інвентаризації, що стан готовності Приміщення є значним, через що Приміщення дійсно є нерухомим майном, а не сукупністю матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва спірної нерухомості.
Виходячи зі змісту статей 331 та 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване Приміщення може бути визнано судом за умови надання Підприємству земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, а також у разі, коли зазначене не порушує прав інших осіб. Оскільки згідно Договору Рада надала Підприємству в тимчасове оплатне користування відповідну земельну ділянку, а при будівництві Приміщення позивач не вийшов за межі виділеної земельної ділянки, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.08.06 року, наразі оскільки суду не надано жодних доказів порушень Підприємством прав інших суб’єктів у спірних правовідносинах, тому суд вважає, що у Підприємства виникло право власності на Приміщення з моменту завершення його будівництва.
Виходячи зі змісту норм статті 26 Закону України „Про власність”, а також статті 66 ГК України – Підприємство є добросовісним набувачем та власником Приміщення, створеного позивачем на земельній ділянці, яка була передана позивачеві у тимчасове оплатне користування на підставі Договору.
У відповідності до статті 49 Закону України „Про власність” та статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Згідно статті 48 Закону України „Про власність” Підприємство може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами статті 392 ЦК України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності. Оскільки згідно змісту відзиву на позовну заяву та листа Ради № 05-3498-03 від 08.08.06 року, відповідач Рада не визнає право власності Підприємства на Приміщення, тому суд доходить висновку, що позивач мав право звертатися до суду за захистом свого права власності, а твердження відповідача щодо відсутності у позивача права власності на Приміщення є безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та висновками суду.
З огляду на наведене, причиною виникнення спору є самовільне, без відповідних дозвільних документів будівництво Приміщення Підприємством, а також протиправне невизнання відповідачем права власності Підприємства на Приміщення.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача, оскільки первинним підґрунтям спору є вина позивача у непроведенні дій щодо отримання відповідних дозволів на будівництво Приміщення.
На підставі ст.41 Конституції України, ст.ст.115, 202, 328, 331, 376, 392, 525-526, 759-786 ЦК України, ст.66 та 283-292 ГК України, ст.93 ЗК України, ст.ст.26, 48, 49 Закону України „Про власність”, ст.13 Закону України „Про оренду землі”, ст.ст.1, 2, 22, 30, 33, 34, 36, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю „Поліпром” до Маріупольської міської ради про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю „Поліпром” права власності на нежитлове приміщення гаражу літ.В-1 площею 23,2 м2, розташоване в місті Маріуполі по вулиці Волго-Донській 18.
Визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю „Поліпром” на нежитлове приміщення гаражу літ.В-1 площею 23,2 м2, розташоване в місті Маріуполі по вулиці Волго-Донській 18.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя Мєзєнцев Є.І.