Судове рішення 22-4506/10 від 26.07.2010

Судове рішення #10163037

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-4506/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2010 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Онищенка Е.А.

суддів: Маловічко С.В.

Подліянової Г.С.

при секретарі Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» про заборону нечесної підприємницької практики та відшкодування завданої неналежним виконанням умов договору шкоди, -

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ «МетаБанк» про заборону нечесної підприємницької практики та відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням умов договору.

У позові зазначила, що 11.07.2007 року вона уклала кредитний договір з представником ПАТ «МетаБанк» строком на два роки, згідно якого отримала в кредит 5 100 грн. Укладення угоди відбулась в с. Михайло-Лукашеве в приміщенні бібліотеки, де представники відповідача заповнили необхідні документи та отримали від позивачки копії її документів, які були необхідні для отримання кредиту. В другій декаді липня представники банку привезли позивачці кредитні кошти та повідомили її, що будуть приїздити до села кожного місяця не пізніше 10 числа за розрахунком за наданий кредит у сумі 340 грн. Таким чином, на сплату щомісячних платежів за кредитним договором позивачка передавала гроші представникам банку кожного разу як вони приїздили.

В січні 2009 року представник банку ОСОБА_4 востаннє з’явився у селі, після чого зник та перестав відповідати на телефонні дзвінки. З квітня 2009 року позивачка почала погашати заборгованість самотужки, але відповідач почав вимагати від неї штрафні санкції за прострочення внесення платежу.

Посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором утворилась не з її вини, а внаслідок того, що представники банку протягом року не передавали надані нею для погашення кредиту кошти до банку, просила заборонити відповідачеві нараховувати їй штрафні санкції за неналежне виконання умов укладеного договору як нечесну підприємни-

цьку практику.

Крім того, вважала, що їй безпідставно нараховувалась щомісячна комісія в розмірі 86,70 грн. за управління кредитом, що суперечить п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, тому просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно сплачену суму комісії у розмірі 2080,80 грн., а також відшкодувати спричинену неправомірними діями банку моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 травня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 11.07.2007р. між ОСОБА_3 та АБ «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», укладено кредитний договір, на підставі якого позичальник отримала в кредит 5100 грн. на споживчі цілі.

Згідно з пунктом 1.1, 1.2 зазначеного договору кредит отримано строком до 11.07.2009р. під 16 % річних, а позичальник зобов»язується здійснювати його погашення щомісячними платежами у сумі 337 грн., яка складається з частини кредиту, відсотків за користування ним та оплати комісії за управління кредитом в розмірі 86,7 грн. шляхом внесення на картрахунок № НОМЕР_1 в АБ «Металург» / а.с. 5/.

Всупереч зазначеним умовам договору ОСОБА_3, помиляючись щодо повноважень особи ОСОБА_4, якого вважала представником банку, почала сплачувала щомісячні платежі за кредитним договором йому для передачі банку.

Однак ОСОБА_4 працівником банку не був та ніяких доручень щодо здійснення повноважень від імені банку в нього не малось.

04.04.2007р. між АБ «Металург» та СПД ФОП ОСОБА_4 була укладена угода про співробітництво № 62, згідно якої підприємець ОСОБА_4 при продажу свого товару покупцям – фізичним особам роз»яснює їм про можливість отримання кредиту в банку «Металург» на оплату цього товару, а також ознайомлює покупця з умовами кредитування у цьому банку та переліком документів, необхідних для оформлення кредиту. На цьому його місія щодо отримання кредиту споживачем закінчується, і він ні в якому разі не супроводжує в подальшому укладений кредитний договір та його погашення.

Таким чином, через власну довірливість та недбалість, що виразилась в неналежному прочитанні умов договору та в неперевірці повноважень ОСОБА_4, ОСОБА_3 замість сплати щомісячних платежів на погашення кредиту на відкритий банком рахунок, помилково віддавала їх ОСОБА_4, який до травня 2008р. передавав ці кошти банку, а надалі перестав це робити, в зв»язку з чим у позичальника утворилась заборгованість.

Разом з тим, банк виконав свої зобов»язання, надавши кредитні кошти позивачу,

він не має відповідати за помилку позичальника, і тому, обґрунтовано розраховуючи на отримання обумовлених договором коштів на погашення кредиту та у зв»язку з їх ненадходження від позичальника, нараховував їй відповідні штрафна санкції, обумовлені договором. Тому звільнення позичальника за таких обставин від застосування відповідальності за неналежне виконання умов договору ані самим договором, ані діючим законодавством не передбачено, тому вимоги позивача про заборону банку нараховувати їй штрафні санкції є безпідставними та необрунтованими.

В цій ситуації ОСОБА_3 не позбавлена права витребувати у ОСОБА_4 безпідставно отримані кошти або звернутись до правоохоронних органів з заявою про перевірку, чи не містяться в діях ОСОБА_4 ознаки кримінального діяння.

Укладаючи договір кредиту, ОСОБА_3 погодилась з усіма умовами, підписала його без застереження, в подальшому про його зміну або визнання недійсним, чи розірвання не ставила питання ані перед банком, ані шляхом звернення до суду та почала оспорювати незаконність нарахування їй комісії лише коли зник ОСОБА_4 з піврічною сумою її коштів та в неї виникла заборгованість за кредитним договором.

Представник позивача наголошує на тому, що ОСОБА_3 вважала, що сплачує комісію за те, що представники банку приїздять до села для отримання платежів з позичальників. Але це також свідчить про те, що позивач погано вичитала умови договору, оскільки додаток № 1 до договору містив детальний розпис структури загальної вартості кредиту, зокрема комісійних, а договір взагалі не передбачав такого способу погашення кредиту як збір щомісячних платежів з позичальників за місцем їх мешкання.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що банком позивачеві не було спричинено ані матеріальної, ані моральної шкоди, тому обґрунтовано відмовив в задоволенні її позову в повному обсягу.

За викладених обставин, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не мається підстав і для задоволення вимог про стягнення коштів за правову допомогу та судових витрат.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 травня 2010 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :