Справа №2а-928\09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2009 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого судді Малютіної Н.М.,

при секретарі Тимченко Г.В..

за участю позивача ОСОБА_1.

за участю представника відповідача Олізаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Донецька, 3-і особи Головне Управління праці та соціального захисту населення Донецької області. Головне Управління Державного казначейства у Донецькій області, про стягнення недотриманих сум на оздоровлення та про визнання дій відповідача щодо відмови в виплаті разової допомоги неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Київського району м. Донецька м. Донецька з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради, 3-і особи Головне Управління праці та соціального захисту населення Донецької області, Головне Управління Державного казначейства у Донецькій області, про стягнення недотриманих сум на оздоровлення та про визнання дій відповідача щодо відмови в виплаті разової допомоги неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що що він є інвалідом третьої групи і знаходиться на обліку в Київському УПСЗН м. Донецька, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на соціальний захист і отримання щорічних грошових компенсацій на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних штат. Однак, відповідач систематично порушує його право шляхом здійснення грошових виплат, розмір яких значно нижчий, ніж передбачено законом, тому він звернувся до суду і просив стягнути з відповідача на свою користь суму недоотриманих ним грошових виплат на оздоровлення за 2003-2008 роки у сумі 8525,00 грн., а крім того, просив суд зобов’язати УПСЗН Київської районної у м. Донецьку ради в порядку ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» провести перерахунок розміру щорічної допомоги до 9 травня, яка виплачується йому до 5 травня щорічно як інваліду 3-ї групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком - прожиткових мінімумів для осіб, які втратити працездатність, встановлених на момент виплати за 2003-2008 роки з проведенням на його користь доплати недоотриманих ним суму в розмірі 10335,52 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав позов, в обгрунтування вимог надав пояснення, які аналогічні тим, що викладеш в позові стосовно вказаних років.

В судовому засіданні представник відповідача, який діяв на підставі перевірених судом повноважень ( довіреності) - Пащенко 1С, позовні вимоги не визнав, вказав що позивач дійсно знаходиться на обліку відповідача та надав суду заперечення ( а.с. 12-13).

3-я особа в судовому засіданні представник Головного Управління праці та соціального захисту населення Донецької області також позов не визнав і надав суду письмові заперечення ( а. с. 44-46).

3-я особа представник Головного Управління Державного казначейства у Донецькій області в зал судового засідання не з’явився, надав суду заяву розглянути справу за його відсутністю та надав суду письмові заперечення ( а.с. 19,20-22).

Вислухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи суд дістається висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню за наступними підставами.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен мас право на безпечне життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданого порушенням цього права шкоди.

Як встановлено судом і таке підтверджується матеріалами справи, позивач є інвалідом війни 3-ї групи, учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії 3 групи інвалідності і перебуває на обліку відповідача. У відповідності до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на щорічну грошову допомогу до 9 травня, яка виплачується щорічно до 5 травня, а також на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи».\а.с. 7\ Фактично позивач отримав щорічну разову допомогу до 5 травня: у 2003 році - 100 грн; у 2004 р.- 130 грн.; 2005 рік- 270 грн.; 2006 рік - 270 грн.; 2007 рік - 300 грн.; 2008 рік- 350 грн. \ а.с. 13\, а як допомогу на оздоровлення позивач отримав від відповідача: за 2003 рік - 10.09.2004 р. в сумі 21,50 грн.; за 2004 рік - 19.09.06 р. в сумі 21,50 грн., за 2005 рік - 18.11.05 р. в сумі 90,00 грн., за 2006 рік -20.09.06 р. в сумі 90,00 грн., за 2007 рік - 26.06.07 р. в сумі 90 грн. \а.с. 6\

Під час здійснення виплат допомоги до 5 травня відповідач керувався положеннями Законів України «Про державний бюджет України» на відповідні роки, розділом 3 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 р. № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачуються в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань».

Під час здійснення виплат щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався постановами КМУ від 26.07.96 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», № 562 від 12.07.05 р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і виходив з існуючих можливостей держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04. 03.2002 р. № 256 був затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, і встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, відповідач з 29.10.03 р. є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та саме на нього покладний обов’язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інвалідам війни

Правовий статус інвалідів ( ветеранів) війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шановливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( Далі - Закон № 3551-ХІІ)

Статтею 13 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що інвалідам війни 3-ї групи виплачується разова грошова допомога до 9 травня ( яка повинна виплачуватись до 5 травня) в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Статтями 17,17-1 Закону України № 3551-ХІІ передбачено, що щорічна виплата разової грошової допомоги до 9 травня в розмірах, передбачених ст. ст. 12 - 16 цього Закону, здійснюється органами праці та соціального захисту населення через відділення зв’язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Така допомога повинна виплачуватись до 5 травня кожного року.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданого порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( далі - Закон).

Статтями 63,48 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Щорічна допомога задоволенні позову у цій частині.

Розв’язуючи спір в частині вимог щодо грошової допомоги на оздоровлення, суд вважає за можливе задовольнити такі вимоги позивача частково з огляду на наступне.

За вимогами за період з 2003 року по 2008 рік, з огляду на дату фактичних виплат, суд вважає, що відповідач є належним відповідачем і суд не може погодитись з доводами представника відповідача про правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві певних сум на оздоровлення у всі роки вказаного періоду з огляду на наступне.

Так, представник відповідача зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.

Крім того, відповідач посилався як на підставу розміру виплат на Постанову Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та на Постанову Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими передбачена виплата грошової допомоги на оздоровлення у твердій грошовій сумі, а не кратній розміру мінімальної заробітної плати, як передбачено спеціальним законом.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону ( Закон № 231-V від 5.10.06 р.)

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади є парламент - Верховна Рада України, яка відповідно до Конституції не має право делегувати свої повноваження щодо зміни положень законів іншим органам влади.

В одній зі своїх попередніх постанов від 14.11.06 р., в основу якої були покладені правові висновки Судової палати у цивільних справах Верховного суду України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, обґрунтовуючи необхідність застосування при вирішені аналогічного спору статті 4 8 Закону зазначила, що встановлений ще в 1996 році постановою КМУ № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався, не зважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати і не відповідає розміру, встановленому Законами України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме норми статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2003-2005,2007,2008 роки, а не вказані відповідачем Постанови КМУ.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 ст. 19 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії їх прав і свобод.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 р. на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.

Згідно частини 7 статті 4 8 вищенаведеного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Тобто, нормами спеціального закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, що кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати, інвалідам 3-ї групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення У розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.

Розв’язуючи цей спір в частині вимог щодо разової грошової допомоги до Дня перемоги ( яка повинна виплачуватись до 5 травня) суд вважає що такі вимоги за період з 2003 року по 2007 рік слід застосувати положення ст. 99 КАС України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. КАС України набув чинності з 01.09.05 р., а позивач звернувся до суду з даним позовом 25.03. 2009 р., тобто більш ніж через рік після набрання чинності процесуальним Кодексом і більш ніж через рік як він дізнався що його право на отримання допомоги до 5 травня з 2003 року по 2007 рік є порушеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд враховує, що позивач щорічно отримував грошову допомогу, яка йому виплачувалась до 5 травня поточного року, тобто з виплачених сум він повинен був дізнатись що, на його думку, його право на отримання цих сум в більшому розмірі є порушеним і юридична необізнаність позивача, на яку він посилався в судовому засіданні, не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду. Закони та інші нормативно-правові акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.

При цьому, позивач не звертався до суду з заявою про поновлення йому пропущеного строку для звернення до суду і не навів ніяких поважних причин щодо його пропуску, які б могли бути прийнятими судом до уваги.

Крім того, під час здійснення виплат до 5 травня у 2007-2008 роках відповідач виходив з існуючих можливостей держави та керувався Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та п.20 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.07 р. № 107- VI, а також постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.08 р. № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», якими було фактично призупинено дії Закону України № 3551-ХІІ чи встановлено розмір грошової допомоги учасникам війни у твердій грошовій сумі, що також не відповідає положенням спеціального закону. Такі обмеження Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.07 р. № 6-рп та № 10-рп2008 від 22.05.08 р. положення с. 29 Закону України «Про державний бюджет за 2007 р.» та п.20 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.07 р., якими встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають силу з дня постановления Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, Рішення Конституційного Суду України зворотної сили не мають.

Судом встановлено, що відповідач сплатив визначені діючим на час виплат законодавством суми щорічної разової допомоги до Дня перемоги, доки Закони України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Закон України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ще не були визнані неконституційними. Тобто, на час вчинення оскаржуваної дії ( сплати певної суми) орган владних повноважень діяв в межах закону, тому його дії щодо сплати грошової допомоги до 5 травня не можна вважати протиправними.

З огляду на викладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення вимог позивача щодо грошової допомоги Дня Перемоги ( до 5 травня ) і відмовляє у визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Судом встановлено, що вищевказані постанови КМУ прийняті усупереч вимог ст. ст. 48,62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання відповідача на ці постанови до уваги не приймаються і оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення здійснюється на підставі п.1 ч. 1 ст. 92 Конституції України та ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

При вирішенні цього спору щодо грошової допомоги на оздоровлення, суд також приймає до уваги, що пунктом 30 статі 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 48 Закону в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 09.07.07 р. № 6-рп.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.07 р. № 6-рп та № 10-рп2008 від 22.05.08 р. положення с.29 Закону України «Про державний бюджет за 2007 р.» та п.20 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.07 р., якими встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом також визнано такими, що не відповідають Конституції України.

За змістом частини третьої ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обв’язковими до виконання на території України.

Разом з тим, суд відзначає, що дії абзацу другого та третього частини четвертої статті 4 8 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» також були зупинені в частині виплат компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п.37 ст. 77 Закону України № 3235-IV від 20.12.05 р. «Про державний бюджет України на 2006 рік», однак такі положення ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» до теперішнього часу не визнані неконституційним Конституційним судом України, тому дії відповідача щодо виплат допомоги на оздоровлення у 2006 році ґрунтувались на законі, а, отже, їх не можна вважати неправомірними. Тому суд не вбачає законних підстав для задоволення вимог позивача щодо допомоги на оздоровлення за 2 006 рік.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не довів в суді правомірність нарахування позивачу сум на оздоровлення за 2003-2005,2007,2008 роки з посиланням на існуючі фінансові можливості держави, Постанови Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р., тому такі дії суд вважає неправомірними.

При цьому, посилання представника відповідача на порушення позивачем процесуального строку для звернення з позовом про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення суд вважає необґрунтованим і до уваги не приймає, оскільки відповідно до частини 3 ст. 99 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду. Так, пункт 3 частини 1 ст. 268 ЦК України передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

У зв’язку з тим, що позивачу завдана шкода ушкодженням здоров’я, внаслідок його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а спірні кошти йому виплачуються саме на оздоровлення у зв’язку з ушкодженням здоров’я, то позовна давність на такі правовідносини не поширюється.

Крім того, суд не може прийняти до уваги інші доводи представника відповідача, які надані суду в заперечення проти позову в частині виплат на оздоровлення, оскільки Конституція України не допускає звуження змісту та обсягу існуючих прав людини. І хоча Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради дійсно не є розпорядником бюджетних коштів, але саме на органи праці та соціального захисту населення законодавець покладає обов’язки по виплаті щорічної допомоги на оздоровлення.

Проаналізувавши виниклі правовідносини, встановлені судом обставини та матеріали справи у їх сукупності суд вважає вимоги позивача за 2003-2005,2007,2008 рока обгрунтованими і Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради повинно виплатити позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за період 2003-2005,2007,2008 роки, виходячи з наступного розрахунку:

За 2003 рік - в сумі 926,50 грy.. ( 237х4-21,50 ); за 2004 - в сумі 926,50 грн. ( 237х4-21,50), за 2005 рік -1238 грн. ( 332x4-90,00 ); за 2007 рік - в сумі-1590 грн. ( 420х4-90,00); за 2008 рік - в сумі 2090 ( 545x4-90,00) а всього підлягає стягненню з відповідача 6771 грн., 00 коп.

Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає за можливе у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,4, 8,11,17,71,158-163 КАС України, на підставі ч. 2 ст. 19,22,46 п.п. 1,6 ст. 92 Конституції України, ст. 7,13,27 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23 листопада 1995 р. № 458/95 ВР з наступними змінами і доповненнями до нього, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 р, №6-рп/2007 та № 10-рп2008 від 22.05.08 р. суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Донецька, 3-і особи Головне Управління праці та соціального захисту населення Донецької області, Головне Управління Державного казначейства у Донецькій області, про стягнення недотриманих сум на оздоровлення та про визнання дій відповідача щодо відмови в виплаті разової допомоги неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Дії Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради в частині відмови ОСОБА_1 у перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005,2007,2008 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат

визнати неправомірними.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Челюскінців, 263, МФО 834016, р/р 35214027001472, ЄДРПО 25968659 ГУДКУ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману допомогу на оздоровлення за 2003-2005,2007,2008 роки в загальній сумі 6771 ( шість тисяч сімсот сімдесят одну) грн. 00 коп.

У задоволенні решти Позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський райсуд м. Донецька шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти, днів з дня проголошення постанови, в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складання в повному обсязі, і подачі Апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів без попередньої подачі заяви про апеляційне оскарження з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, що її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву на апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом десяти днів після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.