Справа №2-6/2010 р.

Р І Ш  Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

17 червня 2010 року     Костопільський районний суд Рівненської  області

в складі:     головуючої –судді     Грипіч Л.А.

        при секретарі         Цецик О.В.    

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП фірма «Еней» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по зарплаті, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В зазначеній заяві позивач ОСОБА_1 покликається на те, що працювала на посаді   фінансового директора на ПП фірма «Еней» з 14.03.2006 року.  В жовтні 2006 року її звільнено з посади. Звільнення позивач рахує незаконним, та просить поновити її на попередній посаді, виплатити заборгованість по оплаті праці в сумі 4400 грн, заборгованість за невикористану відпустку в сумі 1100 грн, втрачений заробіток за час вимушеного прогулу  в сумі 16 500 та стягнути з ПП фірма «Еней» 7000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

27 травня 2010 року позивач збільшила свої позовні вимоги і просила також визнати наказ №2 від 29 вересня 2004 року в частині звільнення її з роботи, незаконним, зобов’язати ПП фірму „Еней” в особі директора оформити належним чином трудову книжку  із внесенням записів періоду роботи на підприємстві, стягнути судові витрати по справі в сумі 2953,48 грн, збільшила розмір втраченого заробітку за час вимушеного прогулу до 48289,82 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 позов підтримали, покликаючись на обставини викладені у позовній заяві, та заяві про збільшення позовних вимог.

   Представник відповідача Бродовський В.І. позов не визнав. Пояснив, що звільнення позивача проведено відповідно до трудового законодавства також вказав, що позивач пропустила встановлений законом строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору. Пояснив, що підтриємство немає заборгованості по заробітній платі перед позивачем, що підтверджено платіжними відомостями про виплачену зарплату, а оскільки ОСОБА_1 при влаштуванні на роботу не подала трудової книжки, то вимоги про зобов’язання оформити трудову книжку є  необгрунтовані.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків та дослідивши письмові докази по справі, суд рахує, що позов підлягає  до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Ч.3 ст. 10 ЦПК України  передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 14 березня 2006 року працювала  на посаді фінансового директора ПП фірма „Еней” (а.с.13).

  Наказом № 2 від 29 вересня 2006 року позивача було звільнено з роботи. В даному наказі зазначено, що підставою для звільнення ОСОБА_1, стали грубі порушення фінансово-господарської діяльності, не виконання умов контракту, однак в даному записі не зазначено які самедії позивачки призвели до  грубого порушення фінансово-господарської діяльності та невиконання умов контракту(а.с.24).

Трудовим законодавством не передбачена така підстава для розірвання трудового договору, як грубі порушення фінансово-господарської діяльності.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем не було надано суду достатніх  та переконливих доказів про те, що ОСОБА_1 вчинила дії, які дають відповідачеві підстави для її звільнення, також в наказі позивачем дано неправильну юридичну кваліфікацію обставин, які стали підставою її звільнення.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що ОСОБА_1 була звільнена із роботи без законних на те підстав.

У той же час, матеріали справи свідчать про те, що позивач звернулася до суду із позовом про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним із пропуском строку, визначеного ст.233 КЗпП України.

Позов про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди позивач подала до суду 14 січня 2008 року.

З наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена 29 вересня 2006 року, що підтверджено записом про відмову від підпису про ознайомлення в наказі та актом від 29.09.2006 року про відмову отримання копії наказу та ознайомлення з даним наказом (а.с.24,95).

Дану обставину підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісчний строк з дня, коли він дізнався про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки про порушення свого трудового права ОСОБА_1 дізналася 29 вересня 2006 року, а до суду з позовом про поновлення на роботі і відшкодування моральної шкоди звернулася по спливу визначеного ст. 233 КЗпП строку, то дані обставини вказують на те, що строк звернення до суду за вирішенням даного трудового спору позивачем було пропущено.

Відповідно до ст.234 КЗпП України суд може поновити строк, визначений ст.233 КЗпП України у разі пропуску його з поважних причин.

Враховуючи, що ОСОБА_1 пропустила визначений ст.233 КЗпП України строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, а в своєму клопотанні про поновлення цього строку причин поважності пропуску строку не вказала, таких причин в судовому засіданні також не було встановлено, тому суд прийшов до висновку, що позивач пропустила строк звернення до суду без поважних причин.  

Із роз’яснень, які містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів”  від 6 листопада 1992 року слідує, що в тому, коли місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, то у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі без поважних на це причин, то у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі задоволенню не підлягають, то відповідно і не підлягає вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по оплаті праці та використану відпустку підлягають до часткового задоволення в сумі 2797,37 грн. з таких підстав.

Доказом того, що заробітна плата виплачена працівнику, є платіжні відомості. Згідно поданих платіжних відомостей за червень, серпень та жовтень 2006 року ОСОБА_1 належить до виплати заробітна плата в сумі 2797,37 грн.

Однак, відповідно до висновку експерта №313 від 12.05.2009 року (а.с.70-71) вбачається, що в палатіжних відомостях №46 від 07.08.2006 та №48 від 30.10.2006 року підписи про отримання коштів виконані не позивачем, що є підставою вважати, що остання не отримувала особисто, заробітну плату.

Беручи до уваги, що позивач заперечила факт отримання заробітної плати, а експертом не встановлено належності підпису на платіжній відомості №19 від 30.06.2006 року ОСОБА_1, суд вважає за вірне стягнути суму заробітної плати також за червень 2006 року.

Збільшивши свої позовні вимоги, позивачка просила зобов’язати ПП фірму „Еней” в особі директора оформити належним чином трудову книжку із внесеними записами періоду її роботи на підприємстві.

               З книги обліку трудових книжок, яка ведеться на ПП фірмі „Еней” з 01.07.1997 року (а.с.105-110)  і по даний час, та доповідної інспектора по кадрам від 16.03.2006 року (а.с.15), які були досліджені в судовому засіданні, вбачається, що позивач при влаштуванні на роботу трудову книжку не подавала.

Однак, суд рахує, що покликання представника відповідача на дану обставниу, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог є необгрунтованим, оскільки згідно до ст.48 КЗпП України обов’язок по веденню та оформленню трудової книжки покладений на власника (роботодавця).

      Тому вимогу позивачки щодо зобов’язання відповідача оформити належним чином трудову книжку із внесеними записами періоду її роботи на підприємстві, суд вважає обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Позов в частині стягнення судових витрат, що складаються з витрат на правову допомогу з урахуванням затрат понесених адвокатом  на підготовку та подачу позовної заяви, а також представництво інтересів позивача в суді підлягає до часткового задоволення, в сумі 400 грн. та витрати на проведення судової експертизи – в сумі 303,48 грн.

У відповідності до ст.88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави 51 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 48,116,233,234 КЗпП України,   п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 року ,  ст.ст.10,11,88,209, 212, 214-215, ЦПК  України, суд –

В И Р І Ш И В:

Відмовити  ОСОБА_1 у задоволені позову до ПП фірма „Еней” про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним та відшкодування моральної шкоди - за пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Відмовити  ОСОБА_1 у задоволені позову до ПП фірма „Еней” про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - за безпідставністю позовних вимог.

Позов ОСОБА_1 до ПП фірми „Еней” про стягнення заборгованості по оплаті праці - задовільнити частково.

Стягнути з ПП фірма „Еней” на користь ОСОБА_1 2797(дві тисячі сімсот дев’яносто сім) грн 37 коп заборгованості по оплаті праці.  

Стягнути з ПП фірма „Еней” на користь ОСОБА_1 303(триста три)грн 48коп витрат пов’язаних з проведенням судової експертизи та 400(чотириста) грн. витрат на правову допомогу.

В задоволені решти заявлених вимог відмовити за необґрунтованістю.

Зобов’язати ПП фірму „Еней” в особі директора оформити належним чином трудову книжку ОСОБА_1  із внесенням записів періоду її роботи на підприємстві.    

Стягнути з ПП фірма „Еней” на користь держави державне мито  в сумі 51 грн. та 120 грн.  витрати пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи.              

              Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Костопільського районного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду  набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          СУДДЯ :