Справа №22ц/1779
Категорія 37
Головуючий у суді 1-ї інстанції Галацевич О.М.
Суддя-доповідач Жизневська А.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 липня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області
в складі:
головуючого — судді Жизневської А.В.
суддів: Франовської К.С, Широкової Л.В.
при секретарі судового
засідання Жовновській О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частину кооперативної квартири, вселення, встановлення порядку користування житлом, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні житлом, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення витрат за комунальні послуги, позбавлення права користування житлом, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні спільним майном, -
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2006 року ОСОБА_5звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1, встановити порядок користування данною квартирою та зобов»язати відповідачку не чинити йому перешкод у користуванні. У вересні 2009 року позивач доповнив позовні вимоги і просив вселити його у спірну квартиру. На обгрунтування доводів ОСОБА_5 посилався на те, що вказану трикімнатну квартиру вони придбали з відповідачкою в період шлюбу за спільні кошти у ЖБК „Полісся", разом виплатили пайові внески з 1987 по 1993 рік, проте після розірвання шлюбу відповідачка позбавила його права користування квартирою та оспорює його право власності.
У липні 2006 року ОСОБА_6 подала зустрічну позовну заяву, в якій просила залишити спірну квартиру їй на праві власності, стягнути з відповідача понесені нею витрати по оплаті комунальних послуг за останні три роки в сумі 3600 грн., позбавити ОСОБА_5 права користування квартирою та розділити спільно придбане майно.
В подальшому, ОСОБА_6 просила позов в частині розділу майна залишити без розгляду, а щодо автомобіля „Москвич" і гаража просила зобов’язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні.
Ухвалою Богунського районного суду від 21 травня 2009 року позов ОСОБА_6 в частині розділу майна залишено без розгляду.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21.05.2009 р. позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування спірною квартирою, за яким ОСОБА_5 виділено в користування жилу кімнату площею 10,10 кв.м, ОСОБА_6 - жилі кімнати 15,0 та 19,10 кв.м. Коридор, кухню, кладову, ванну кімнату, туалет залишити у спільному користуванні сторін. Вселено ОСОБА_5 у спірну квартиру та зобов’язано ОСОБА_6 не чинити йому перешкод в користуванні житлом. Зобов’язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди в користуванні спільним майном - гаражем та автомобілем М-2140, д.н. НОМЕР_1. У решті вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 по 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу (далі- ІТЗ) .
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування рішення в частині визнання за ним права власності на 1/3 частину спірної квартири з ухваленням нового про визнання права власності на 14 частину квартири та у частині покладення на нього зобов’язань не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні гаражем та автомобілем та стягнення витрат на ІТЗ із закриттям провадження у справі в цій частині.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_5 вказує на невідповідність висновків суду про придбання квартири частково за особисті кошти відповідачки, фактичним обставинам справи та поданим доказам. На думку ОСОБА_5 суд безпідставно поклав на нього обов’язок по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Вирішуючи спір в частині визнання права власності на частину квартири, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, проте частка у паєнагромадженні кожного з подружжя не є рівними, оскільки внесені ОСОБА_6 в паєнагромадження кошти в сумі 3811 грн. є її особистою власністю, внаслідок чого право власності позивача визнано лише на 1/3 квартири.
Проте такий висновок не грунтується на зібраних по справі доказах і тому з ним не може погодитись колегія суддів апеляційного суду, приймаючи до уваги наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.05.1986 року (а.сп.21) до 26.12.2005 року (а.сп.22) .
Матеріалами справи доведено, що в період шлюбу подружжя придбало в ЖБК „Полісся" трикімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1. Вартість квартири станом на 1987 рік складала 12030,86 руб. Членом ЖБК „Полісся" була ОСОБА_6 Перший пайовий внесок у розмірі 3811,21 руб. було внесено ОСОБА_6 у листопаді 1987 р., останній внесок нею ж - в листопаді 1992 р. у сумі 6971,10 крб. (а.сп.155) . Пайові внески перераховувались відділенням Ощадного банку № 75/01 з особового рахунку ОСОБА_6 на підставі квитанцій, що видавались ЖБК.
Оскільки повна виплата паєнагромадження подружжям проведена у 1992 році, тобто після набрання чинності Законом України „Про власність", на підставі ст. 15 цього Закону член ЖБК „Полісся" ОСОБА_6 набула права власності на квартиру. Відтак, спірна квартира є спільним майном подружжя ОСОБА_6, як придбана в період шлюбу за спільні кошти.
Що стосується доводів відповідачки про внесення у паєнагромадження коштів у листопаді 1987 року та у листопаді 1992 року, які подаровані їй батьком, то вони є неогрунтованими. Доказів на підтвердження одержання вказаних коштів у дар, ОСОБА_6 не подала. Покази свідка ОСОБА_7, батька ОСОБА_6, який підтвердив факт джарування грошей дочці на придбання квартири, відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України не можуть бути визнані допустимий, оскільки викладені позивачем обставини по даному факту повинні бути підтверджені лише письмовими доказами.
Доводи ОСОБА_5 про внесення в оплату пайового внеску особистих 3000 крб., виручених від продажу належного йому будинку, також не підтверджені належними доказами. Сам по собі договір купівлі-продажу будинку у вересні 1986 року (а.с. 104) не є доказом внесення вирученої суми на рахунок ЖБК „Полісся".
Відтак, право кожного з подружжя у паєнагромадженні є рівними тому рівними є і право на частку у праві власності на спірну квартиру.
Оскільки питання поділу квартири не порушено, то суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення про задоволення позову про встановлення порядку користування квартирою та про вселення позивача з покладенням на ОСОБА_6 обов’язку не чинити ОСОБА_5 перешкод у користуванні квартирою.
Вирішуючи позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні гаражем та автомобілем, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вказане майно є спільним, хоча автомобіль „Москвич" зареєстрований на ОСОБА_6, а гараж - на ОСОБА_5 Оскільки вказане майно не поділено, і власники його не оспорюють права на це майно іншого з подружжя, як такого, що придбане в період шлюбу за спільні кошти, власники зобов’язані спільно користуватись майном, відповідно до ст. 4 Закону України „Про власність", у якій визначено, що власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не порушувати прав та охоронюваних інтересів громадян.
У випадку неможливості спільного користування майном, сторони не позбавлені права вирішити спір щодо його поділу у встановленому законом порядку.
Обгрунтованими є доводи ОСОБА_5 щодо помилкового визначення судом розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Розмір таких витрат за чинним законодавством встановлений у 30 грн. і визначається він на момент подачі позовної заяви до суду.
В решті рішення відповідає вимогам закону, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.
Керуючись ст. ст. 303,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 травня 2009 року скасувати у частині визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, ухваливши в цій частині нове про визнання за ним права власності на 1/2 частину цієї квартири. Рішення у частині стягнення з ОСОБА_5 витрат на інформаційно-технічне забезпечення змінити, зменшивши їх розмір з 250 грн. до 30 грн. У решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.