Справа № 22-ц-719-ф/2009

Головуючий в першій інстанції суддя Лісовська В.В.

суддя-доповідач Притуленко О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2009 року колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого - судді Ломанової Л.О.,

суддів: Притуленко О.В., Пономаренко А.В.,

при секретарі Рєзниченку А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 лютого 2009 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі на посаді провідного спеціаліста департаменту економічної безпеки ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказом №742 від 06 жовтня 2008 року відповідач незаконно звільнив його з роботи за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), незважаючи на те, що він відкликав подану заяву про звільнення за власним бажанням.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 25 лютого 2009 року позов ОСОБА_2 задоволений. Суд поновив ОСОБА_2 на роботі та стягнув з відповідача на його користь: 12501 грн. 12 коп. - середній заробіток за час вимушеного прогулу, 155,01 грн. - судові витрати.

В апеляційній скарзі ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На думку апелянта, висновок суду про порушення ним норм чинного трудового законодавства не відповідає обставинам справи.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи випливає, що з 12 лютого 2007 року ОСОБА_2 перебував з відповідачем у трудових відносинах, на посаді провідного спеціаліста департаменту економічної безпеки виконавчої дирекції з юридичних питань та економічної безпеки працював з 23 червня 2006 року.

29 вересня 2008 року ОСОБА_2 подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 15 жовтня 2008 року. Згідно з наказом №742-к від 06 жовтня 2008 року ОСОБА_2 звільнено з роботи 15 жовтня 2008 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

При вирішенні спору, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача з роботи проведено з порушенням норм трудового законодавства, оскільки відбулося незважаючи на те, що 10 жовтня 2008 року ОСОБА_2 відкликав раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням.

Оскаржуючи рішення суду, апелянт посилається на те, що при вирішені спору суд не врахував, що ОСОБА_2 керівництво департаменту економічної безпеки виконавчої дирекції про своє бажання продовжувати роботу не попередив; після повернення з лікарняного (на якому перебував з 13 по 23 жовтня 2008 року) роботу не продовжив, здав матеріальні цінності, що свідчило про дійсний намір позивача звільнитися з займаної посади.

З матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2008 року ОСОБА_2 подав в загальний відділ ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заяву, в який просив анулювати його заяву про звільнення за власним бажанням з 15 жовтня 2008 року, тобто позивач, до закінчення двотижневого строку після письмового попередження відповідача про розірвання трудового договору, скористувався своїм правом відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Проте, зазначена заява відповідачем розглянута не була.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Відповідно до змісту ч.2 ст. 38 КЗпП України якщо після закінчення строку попередження працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Заява, подана ОСОБА_2 10 жовтня 2008 року, свідчить про його бажання продовжити трудовий договір, проте, відповідач, залишивши її без розгляду, позбавив позивача цього права і звільнив його з роботи в період тимчасової непрацездатності (чим також порушив і ч. 3 ст. 40 КЗпП України).

Доводи апелянта про те, що позивач після виходу з лікарняного (23 жовтня 2008 року) почав здавати матеріальні цінності, чим підтвердив свій намір звільнитися з роботи, не можна визнати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідач не спростував доводи позивача про те, що після виходу з лікарняного відповідач фактично не надавав йому роботу. Сам факт того, що в період з 23 по 27 жовтня 2008 року ОСОБА_2 перебував на території підприємства, не свідчить про те, що він був фактично допущений до роботи.

Крім того, оскаржуючи рішення, апелянт зазначає, що судом неправильно визначений розмір середнього заробітку, стягнутого на користь позивача за період вимушеного прогулу, оскільки з суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу неповно відрахована сума заробітної плати, отриманої позивачем за новим місцем роботи. Зазначені доводи апелянта не можна визнати обґрунтованими, оскільки статтею 235 КЗпП України не передбачено зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 25 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.