Справа №22ц-821
Категорія - 25
Головуючий у І інстанції - Гірник Т.А.
Доповідач в апеляційній інстанції - Федоришин А.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2009 року м. Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - Богонюка М.Я.,
суддів: Шашкіної С.А., Федоришина А.В.,
при секретарі - Безп’ятко О.І.,
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Козака Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня2008 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою до ВАТ «Страхове товариство «Гарантія» (далі - Страхове товариство), третя особа із самостійними вимогами - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) про тлумачення правочину - п. 10.4 Договору добровільного страхування транспортного засобу від 04.07.2006 року між позивачем та відповідачем, яке вона розуміє як «... недопущення до керування транспортним засобом осіб, що керують транспортним засобом на законних підставах, стаж водіння за даною категорією яких менше двох років, стосується лише осіб, які допускаються до водіння власником застрахованого транспортного засобу і не розповсюджується на самого власника транспортного засобу»; стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 70809,06 грн. та судових витрат.
Банк, як третя особа із самостійними вимогами та вигодонабувач за договором страхування, подав позов про стягнення із Страхового товариства на їх користь страхове відшкодування у сумі 25190,94 грн., розмір кредитної заборгованості ОСОБА_3 перед Банком, та судових витрат.
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалено про тлумачення змісту правочину у розумінні позивача, стягнуто з відповідача на її користь страхове відшкодування в розмірі 70445 грн., 1862,07 грн. судових витрат. Зобов’язано позивачку повернути, а відповідача - прийняти залишки застрахованого транспортного засобу.
Позов третьої особи задоволено частково, стягнуто на його користь із відповідача 25064,99 грн. страхового відшкодування та 280,54 грн. судових витрат.
Рішення оскаржив відповідач, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про тлумачення спірного пункту договору у їх варіанті, відмовити в позові ОСОБА_3 та третьої особи у стягненні на їх користь страхового відшкодування та судових витрат.
Покликається на те, що на момент укладання договору добровільного страхування транспортного засобу позивачка подала відповідну заяву, у п. 8 якої зазначила про допуск до керування даним транспортним засобом її чоловіка, стаж водіння за даною категорією якого складав понад два роки. Відповідно до цих даних відповідач чем була розрахована страхова сума. Так як позивачка, маючи стаж водіння даної категорії менше двох років, не переуклавши договір страхування на нових умовах з огляду на збільшення страхового ризику згідно п.п. 6.3,6.3.5 договору (в цьому випадку розмір страхового платежу збільшувався б на коефіцієнт 1,15 відповідно до встановлених тарифів), в порушення п. 10.4 договору сама керувала застрахованим транспортним засобом і скоїла ДТП, то у виплаті їй страхового відшкодування було відмовлено правомірно. З огляду на викладене вважають, що з урахуванням усього змісту правочину суд невірно витлумачив його частину, а саме п. 10.4.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_4 та представника Банку - Козака Б.В. на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає її безпідставною, а рішення суду законним з огляду на викладене нижче.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та третьої особи, суд вважав встановленим настання страхового випадку, передбаченого договором страхування між ОСОБА_3 та Страховим товариством. Крім цього, суд дав тлумачення п. 10.4 цього договору, врахувавши загальноприйняті значення слів «допуск», «допущення», передбачене законом право власності ОСОБА_3 на майно тощо. Визнав суд безпідставною відмову Страхового товариства у виплаті позивачу страхового відшкодування, так як зазначена обставина не передбачена у п. 5.5 договору страхування.
Даний висновок не відповідає чинному законодавству та матеріалам справи.
Відповідно ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування» (далі - Закон), договором страхування є письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно якого страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Названою вище нормою Закону та ст. 982 ЦК України визначено істотні умови договору страхування, у тому числі яким є розмір страхового платежу.
Згідно п. 3 договору страхування сторони дійшли згоди, що за умови страхового тарифу 5,0 % страховий платіж становитиме 4800 гри.
Із ст. 21 Закону та ст. 989 ЦК України випливає обов’язок страхувальника надати страховику при укладанні договору страхування всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.
Судом першої інстанції достеменно встановлено, що укладаючи договір страхування ОСОБА_3 надана інформація страховику про допуск до керування застрахованим автомобілем виключно її чоловіка, ОСОБА_7, водійський стаж якого становив 4 роки (а.с. 97), відповідно до якої і був розрахований страховий платіж з урахуванням страхового тарифу 5%.
Покликання ОСОБА_3, які суд першої інстанції взяв до уваги, на те, що під час укладання договору страхування Страховому товариству було відомо про відсутність у неї прав на управління транспортним засобом і тому мав обумовив цю обставину у договорі не відповідає законодавству, адже надати усю інформацію, яка впливає на страховий ризик є обов’язком страхувальника, а не страховика.
Про те, що стаж водія впливає на рівень ризику виникнення страхового випадку, а також впливає на розмір страхового платежу, вбачається із п. 7.13 Правил добровільного страхування наземного транспорту (а.с. 75) та відповідних тарифів (а.с. 98) ОСОБА_3 знала, про що свідчить її підпис на договорі страхування та пояснення в суді апеляційної інстанції про ознайомлення з відповідними Правилами.
Оскільки ОСОБА_3, маючи стаж водія менше 2 років, про особисте керування застрахованим транспортним засобом Страхове товариство не повідомила і вчинила дорожньо-транспорту пригоду з пошкодженням застрахованого майна, то колегія суддів приходить до висновку, що цей випадок не є страховим випадком, обумовленим договором страхування, адже зазначеним договором обумовлювалися обов’язки Страхового товариства при настанні події, вчинені особами, що керували транспортним засобом, зі стажем водія не менше 2-х років.
Даючи тлумачення п. 10.4 договору страхування, суд помилково виходив із права власності на транспортний засіб, адже цим договором право ОСОБА_3 не оспорювалось, не обмежувалось і цим правом вона вільно розпорядилась, проте воно не охоплювало правовідносин, встановлених сторонами договору страхування.
При таких обставинах колегія суддів вважає, що для тлумачення п. 10.4 названого договору, як це викладено у позовній заяві, правових підстав немає.
Так як підстави для настання обов’язку страховика по виплаті страхового відшкодування відсутні, то в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та Банку слід відмовити.
Обговорюючи питання про підвідомчість спору між Банком та Страховим товариством, колегія суддів приходить до висновку, що спір підвідомчий суду загальної юрисдикції, оскільки він випливає з виконання цивільно-правових договорів (договорів страхування та кредитного договору з участю ОСОБА_3), а не з приводу виконання господарського договору, як це передбачено п.1 ч. 1 ст. 12 ГПК України. Крім цього, правовідносини між Банком та Страховим товариством є нерозривно пов’язаними і похідними від правовідносин між ОСОБА_3 та Страховим товариством.
Не підлягає до задоволення апеляційна скарга Страхового товариства в частині тлумачення спірної частини правочину у їх розумінні, так як під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач з таким позовом до суду не звертався і це не було предметом судового розгляду.
Таким чином, оскільки висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, то рішення підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з викладених вище підстав.
На підставі наведеного, керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3,4 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 315,317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про тлумачення змісту розділу 5 та п. 10.4 Договору №5-42/06.001 добровільного страхування наземного транспорту від 04.07.2006 року, про стягнення із Відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на її користь страхового відшкодування у розмірі 70809,06 грн. та судових витрат.
Відмовити в задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на користь Львівської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» страхового відшкодування у розмірі 25190,94 грн. та судових витрат у справі.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскарженим в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання чинності.