Справа № 22-ц-409-ф/2009
Головуючий в першій інстанції Суддя Копилян В.А.
суддя-доповідач Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
Головуючого, судді Іщенка В. І.,
суддів Авраміді Т.С., Полянської В.О.,
при секретарі Алієвій Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Феодосійської міської ради АР Крим, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, Феодосійське міжрайонне бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 березня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Феодосійської міської ради АР Крим, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, Феодосійське міжрайонне бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на житловий будинок з мансардою літ. «Г» та сарай кам’яний літ. «Д», що розташовані на земельній ділянці будинку АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право власності від 1.06.2001 року прзивачу належить двоповерховий будинок АДРЕСА_1. Згідно державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 7.08.2001 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0823 га., розташованою за вищезазначеною адресою. Рішенням Феодосійської міської ради АР Крим №380 від 18.04.2003 року позивачу був наданий дозвіл на реконструкцію з розширенням жилого будинку АДРЕСА_1. Позивач самовільно збудувала житловий будинок з мансардою літ. «Г» та сарай кам’яний літ. «Д» з дотриманням протипожежних, санітарних та будівельних норм, тому просить суд визнати право власності
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 21 березня 2007 року позов ОСОБА_2 задоволений. За ОСОБА_2 визанно право власності на житловий будинок з мансардою літ. «Г», який у цілому складається: І поверх: прихожа пл. 14,9 кв.м.; хол пл. 25 кв.м., магазин пл. 41,6 кв.м., тамбур пл.4,6 кв.м., кімната пл. 14,6 кв.м., тамбур пл.8,2 кв.м., кафе пл. 37,3 кв.м., коридор пл.20,3 кв.м., туалет пл. 1,2 кв.м.; II поверх: ліст. кл. пл. 10,2 кв.м., кухня пл. 11,9 кв.м., коридор пл. 10,8 кв.м.; столова пл. 12,8 кв.м., туалет пл. 2,0 кв.м., складова кімната пл. 12,9 кв.м., кл. кімната пл. 12,4 кв.м., коридор пл. 25,2 кв.м., туалет 1,4 кв.м., кімната пл. 12,8 кв.м., кімната пл. 12,2 кв.м., туалет пл. 2,1 кв.м., коридор пл. 1,2 кв.м., складова пл. 2,3 кв.м., кімната пл. 12,6 кв.м., кімната пл. 30,7 кв.м., туалет пл. 3,9 кв.м., коридор пл. 3,6 кв.м., підсобне приміщення пл. 7,8 кв.м.; мансарди та сарай камінний літ. «Д», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язно Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю прийняти їх в експлуатацію, літ. «Г» в якості житлового будинку літ. «Д» -сарая.
ОСОБА_3, не погодившись з рішенням суду подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В якості доводів апелянт вказує, що визнавши за ОСОБА_2 права власності на самочинне будівництво, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов’язки ОСОБА_3, оскільки збудована позивачем будівля, негативно впливає на житло апелянта, що згідно п. 4 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог п. 4 ст. 311 ЦПК України якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи на підставі свідоцтва про право власності від 1.06.2001 року позивачу належить двоповерховий будинок АДРЕСА_1.
Згідно державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 7.08.2001 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0823 га., розташованою за вищезазначеною адресою.
Рішенням Феодосійської міської ради АР Крим №380 від 18.04.2003 року позивачу був наданий дозвіл на реконструкцію з розширенням жилого будинку АДРЕСА_1.
У листопаді 2004 року позивачем були самовільно збудовані житловий будинок з мансардою літ. «Г» та сарай кам’яний літ. «Д».
Відповідно до положень ст. 331 ЦК України набуття права власності на новостворене нерухоме майно пов’язано з прийняттям його до експлуатації, що полягає у підтвердженні нею готовності до експлуатації об’єктів нового будівництва, відповідно до погодженої та затвердженої в установленому порядку проектної документації.
Визнання права власності на самочинне будівництво закріплено положеннями статті 376 Цивільного кодексу України.
Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК).
Разом з тим згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Тобто, з наведених норм випливає, що обов’язковою умовою набуття права власності на нерухоме майно є будування його з додержанням будівельних норм і правил і відсутність порушень цим прав інших осіб.
Таким чином, визнавши право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2, суд визначив, що воно збудовано з додержанням будівельних норм і правил і не порушує права інших осіб зокрема ОСОБА_3
Однак, в справі відсутні висновки відповідних державних органів про те, що самочинне будівництво відповідає державним будівельним нормам, вимогам протипожежної безпеки та не порушує прав інших осіб.
Крім того, як вбачається з сукупності доказів, що були надані суду апеляційної інстанції ОСОБА_3, зокрема з технічного висновку ДП «Головний територіальний научно-дослідний і проектний інститут «КРИМНДІПРОЕКТ» про вплив будівництва на суміжній ділянці на будівлі домоволодіння по АДРЕСА_2, що належить апелянтові, спірне самочинне будівництво по АДРЕСА_1 не відповідає чинним будівельним нормам та негативно впливає на домоволодіння ОСОБА_3
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення та визначаючи, що спірне самочинне будівництво збудовано з дотриманням будівельних норм та правил і не порушує права інших осіб, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов’язки ОСОБА_3, який не брав участі у справі, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд, оскільки в даному разі мали місце порушення цивільної процесуальної форми та основоположних принципів цивільного судочинства, що перешкоджає суду апеляційної інстанції прийняти судове рішення за апеляційною скаргою по суті заявлених вимог.
Вимоги апелянта про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову не можуть бути задоволенні, оскільки колегією суддів встановлені порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд.
З огляду на вищевикладене, керуючись ст. ст. 303,311 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 березня 2007 року -скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.