Справа №22ц-1505

Категорія 51

Головуючий у суді 1 інст. Чернявський М.В.

Суддя - доповідач Кашапова Л.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2009 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Кашапової Л.М.

суддів СніткаС.О., Миніч Т.І.

при секретарі Ганько Ю.І.

з участю сторін, третьої особи

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 травня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації, зазначивши третьою особою на стороні відповідача директора Центру дитячої та юнацької творчості в Житомирському районі ОСОБА_4, в якому просила поновити строк звернення до суду, поновити її на посаді основного керівника гуртків Центру дитячої та юнацької творчості, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.1999 року по день прийняття рішення суду в сумі 4011 грн. 96коп., 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 150 грн. на відшкодування судових витрат.

Посилалась на те, що з 02.09.1994 року працювала на посаді основного керівника гуртків Центру дитячої та юнацької творчості в Озерненській середній школі. Наказом від 03.09.1999 року №318 була звільнена із займаної посади з 01.09.1999 року згідно ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) . Звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки заяву на звільнення написала 06.09.1999 року під тиском директора Центру ОСОБА_4, перебуваючи в схвильованому стані і не розуміючи значення своїх дій; про видачу наказу на звільнення не знала, ходила на роботу до жовтня місяця; відповідач позбавив її можливості відкликати заяву про звільнення, видавши наказ заднім числом; при звільненні не були враховані вимоги ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, її сімейний стан та інвалідність.

Зазначала, що порушення її законних прав зі сторони відповідача призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв’язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації життя.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05.05.2009 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам, неправильно застосував норми матеріального закону.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з врахуванням наступного.

Згідно вимог ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, позивачка перебувала в трудових відносинах з Центром дитячої та юнацької творчості Житомирського району, 01.09.1999 року подала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням з 01.09.1999 року. Наказом по Центру дитячої та юнацької творчості від 03.01.1999 року №318 ОСОБА_3 була звільнена з роботи за власним бажанням з 01.09.1999 року (а.с. 6,17,23) .

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердили, тцо позивачка писала заяву на звільнення без будь-якого примусу з боку ОСОБА_4, мотивуючи свої дії низькою заробітною платою, протягом трьох днів отримала трудову книжку на руки, після 01.09.1999 року на роботу не виходила, виставок дитячих малюнків в Озерненській середній школі не організовувала.

За даних обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки позивачка не надала доказів, які б підтвердили, що заява про звільнення з займаної посади була написана нею під тиском з боку директора Центру дитячої та юнацької творчості в Житомирстькому районі, що вона відкликала свою заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням та що вона після видачі наказу про звільнення продовжувала виходити на роботу та виконувати свої трудові обов’язки, а отже звільнення з роботи відбулося на законних підставах і з дотриманням встановленого порядку звільнення, передбаченого ст. 38 КЗпП України.

Посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом ст. 42 КЗпП України є безпідставним, оскільки вказана норма матеріального закону регулює питання щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, тобто при розірванні трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а отже на спірні правовідносини не поширюється.

Необгрунтованими є і доводи апелянта щодо позбавлення відповідачем її права на відкликання заяви про звільнення в контексті вимог ч.2 ст. 38 КЗпП України. По-перше, відповідач по справі - відділ освіти Житомирської районної державної адміністрації - не видавав наказу про звільнення позивачки з роботи, і по-друге: в заяві про звільнення з роботи за власним бажанням, адресованій директору Центру дитячої та юнацької творчості, позивачка сама зазначила строк, з якого слід розірвати трудовий договір - з 01.09.1999 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд ухилився від допиту свідка ОСОБА_8, є надуманими і безпідставними, так як вказаний свідок не з’явився в судове засідання, що визнає і сама ОСОБА_3, а згідно вимог ч.ч. 1,2 ст. 60 ЦПК України обов’язок доказування і подання доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень, покладається на кожну із сторін.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального закону чи порушення норм процесуального закону, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Суд повно з’ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам і запереченням сторін і постановив законне і обгрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 218,303,307,308,317 ПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.