Справа № 22-ц-594-Ф/09
Головуючий в першій інстанції суддя Кіт М.В.
суддя-доповідач Притуленко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого-судді Ломанової Л.О.,
суддів: Притуленко О.В., Пономаренко А.В.,
при секретарі Рєзниченку А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» про стягнення збитків, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» на рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 грудня 2008 року,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2008 року ТОВ «Атан-Крим» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про спонукання відповідача до виконання договору оренди транспортних засобів №1310, укладеного між сторонами 24 березня 2006 року строком на 10 років, посилаючись на те, що останній не виконує умов договору про передачу транспортних засобів для використання за призначенням шляхом утримання реєстраційних документів на них.
У липні 2008 року ОСОБА_2, посилаючись на порушення ТОВ «Атан-Крим» пункту 7 вказаного договору стосовно щоквартальної сплати орендної плати за використання належних йому транспортних засобів - автомобілів: ГАЗ-52, реєстраційний номер НОМЕР_1, та ГАЗ-5312, реєстраційний номер НОМЕР_2, звернувся до останнього з позовом про стягнення орендної плати за період з 01 квітня 2006 року до 31 березня 2008 року у розмірі 5200 грн.
Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 16 грудня 2008 року позовна заява ТОВ «Атан-Крим» на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 Цивільного процесуального кодексу України залишена без розгляду в зв’язку з тим, що позивач за первісним позовом повторно не з’явився в судове засідання, не повідомив про причини неявки.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 16 грудня 2008 року позовна заява ОСОБА_2 задоволена. Суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 5200 грн. та судові витрати в сумі 82 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Атан-Крим», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На думку апелянта, суд надав неналежну правову оцінку наведеним по справі доказам та задовольнив позов без врахування відсутності акту приймання-передачі транспортних засобів, який відповідно до пункту 4 укладеного між сторонами договору, свідчить про те, що передача відбулася.
ОСОБА_3 подав заперечення на скаргу, в яких, посилаючись на неспроможність доводів апелянта, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Атан-Крим» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2006 року ОСОБА_2 (як наймодавець) та ТОВ «Атан-Крим» (як наймач) уклали нотаріально засвідчений договір найму (оренди) транспортних засобів строком на 10 років, за умовами якого ОСОБА_2 передає, а ТОВ «Атан-Крим»- приймає в тимчасове платне користування для вантажного перевезення паливно-мастильних матеріалів, здійснення виробничої діяльності транспортні засоби: ГАЗ-52, реєстраційний номер НОМЕР_1, та ГАЗ-5312, реєстраційним номер НОМЕР_2, зареєстровані за ОСОБА_2
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за користування транспортними засобами, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Атан-Крим» фактично експлуатувало вказані автомобілі в період з 24 березня 2006 року по 08 квітня 2008 року, але не виконувало умов договору (пункту 7) щодо сплати орендної плати в розмірі 650 грн. щоквартально.
Такого висновку суд дійшов на підставі письмових пояснень ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про те, що вони у спірний період працювали водіями в ТОВ «Атан-Крим» на автомобілях ГАЗ-52, реєстраційний номер НОМЕР_1, та ГАЗ-5312, реєстраційним номер НОМЕР_2; довідки Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства» від 05 грудня 2008 року про те, що у спірний період саме на вказаних транспортних засобах здійснювалося постачання паливно-мастильних матеріалів товариством «Атан-Крим»; пояснень менеджера зазначеного товариства ОСОБА_6, наданих під час проведення 1-м відділом міліції Керченського міського управління перевірки за заявою ОСОБА_2 про розукомплектування належних йому транспортних засобів, відповідно до яких на підставі договору оренди на належних ОСОБА_2 автомобілях здійснювалася постачання паливно-мастильних матеріалів на автозаправні станції по м.Керчі.
Оскаржуючи рішення суду, апелянт посилається на те, що при вирішенні спору судом застосовані неналежні докази.
Колегія суддів погоджується з таким доводом апелянта, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 159 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі, тобто судове рішення має грунтуватися лише на досліджених у судовому засіданні доказах.
Виходячи з того, що особи, які надали письмові пояснення (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, керівник КРП «ВПВКГ» ОСОБА_7, який фактично надав пояснення у вигляді довідки, не допитувалися судом в якості свідків в порядку, встановленому ст. 180 ЦПК України, суд не мав достатніх правових підстав для покладення письмових пояснень цих осіб в основу судового рішення.
При вирішенні спору поза увагою суду залишилося також те, що відповідно до пункту 4 укладеного між сторонами договору наймодавець передає транспортні засоби наймачу за актом приймання-передачі в день нотаріального посвідчення договору. Підписання акту приймання-передачі транспортних засобів сторонами свідчить про те. що передача транспортних засобів відбулась.
Плата за користування зазначеними транспортними засобами, відповідно до пункту 7 договору, встановлена сторонами у розмірі 650 грн. щоквартально, які наймач зобов’язується виплачувати наймодавцю готівкою не пізніше 25 числа місяця, наступного за кварталом, що скінчився, після складання двостороннього акту про надання послуг за найм (оренду) транспортних засобів.
Тобто, при укладенні договору сторони обумовили яким чином мають бути підтверджені факт передачі транспортних засобів в оренду та надання послуг. З матеріалів справи вбачається (і це не оспорюється сторонами), що ані акту приймання-передачі транспортних засобів, ані двосторонніх актів про надання послуг за найм (оренду) транспортних засобів сторонами складено і підписано не було.
Не підтверджуються факт передачі транспортних засобів в оренду та надання послуг і матеріалами перевірки, проведеної 1-м відділом міліції Керченського міського управління за заявою ОСОБА_2 про розукомплектування належних йому транспортних засобів, при якій було відмовлено в порушенні кримінальної справи.
Виходячи з того, що ОСОБА_2 не навів суду доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно стягнув з ТОВ «Атан-Крим» на його користь 5200 грн.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, в зв’язку з чим підлягає скасуванню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з вищенаведених підстав.
Керуючись ст. ст. 303,307,309. 313-314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» задовольнити частково.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 грудня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» про стягнення 5200 грн. за договором оренди транспортних засобів № 1310 від 24 березня 2006 року.
Рішення* апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.