Справа №22-1812/09
Категорія:- 32
Головуючий у 1-й інстанції Стефанюк Б.Р.
Доповідач в апел. інстанції Кіт І.Н.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Каблака П.І.
суддів: Кота І.Н., Крайник Н.П.
при секретарі: Борачок М.Б.
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ « Львівобленерго» на рішення Галицького районного суду мЛьвова від 11 березня2009 року.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріале справи, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2009 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до ВАТ « Львівобленерго» про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров’я позивачки внаслідок нещасного випадку. Стягнуто з відповідача в користь позивачки 11131 грн. 75 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн. морального відшкодування й 2000 грн. судових витрат.
Рішення суду оскаржило ВАТ « Львівобленерго». В апеляційній скарзі покликається на його незаконність та невідповідність викладених у ньому висновків дійсним обставинам справи. Зокрема зазначає, що поза увагою та належною оцінкою з боку суду залишився очевидний факт, що ураження позивачки струмом 28.03.08 р. мало місце внаслідок грубої необережності потерпілої, яка у стані алкогольного сп’яніння неправомірно перебувала в приміщенні трансформаторної підстанції ТП-912 у м. Львові.
Просить оскаржуване рішення районного суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги та пред’явлених позовних вимог законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції колегія судів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 1187 та ч. 3 ст. 1193 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу.
Оскільки відповідач не довів наявності непереборної сили або умислу потерпілої в настанні нещасного випадку, а стягнута судом першої інстанції сума матеріального відшкодування в розмірі 11131 грн. 75 коп, власне й становить лише документально підтверджені додаткові витрати на лікування потерпілої (а.с. 22-33, а.с. 50-77, а.с, 81. а.с. 114), ця сума не підлягає зменшенню згідно із положеннями ч. 3 ст. 1193 ЦК.
Реалізуючи відповідно до ст. 11 ЦПК своє право на звернення до суду, позивачка вибрала можливість одноразового відшкодування їй моральної шкоди за рахунок заподіювача згідно із ч. 1 ст. 1168 ЦК, не подавши разом з тим жодних доказів на підтвердження її розміру. Тому, суд першої інстанції враховуючи перенесені позивачкою фізичні страждання та наслідки нещасного випадку, що призвели до стійкої втрати працездатності потерпілої й встановлення їй довічно інвалідності 2-ї групи (а.с. 83), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості обґрунтовано визначив моральне відшкодування у сумі 100 000 грн.
Однак, покладаючи на відповідача обов’язок по виплаті зазначеної суми суд першої інстанції належно не врахував роз’яснень, що містяться у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992р., з наступними змінами і доповненнями, а також положень ч. 2 ст. 1193 ЦК, щодо урахування грубої необережності потерпілої, яка власне й призвела до нещасного випадку з нею.
З урахуванням зазначеного, та приймаючи до уваги доведений факт перебування позивачки 28.03.08 р. у стані алкогольного сп’яніння (а.с. 87), колегія суддів вважає за доцільне визначити ступінь вини потерпілої у настанні нещасного випадку в розмірі 25% й відповідно зменшити розмір визначеного судом першої інстанції морального відшкодування до 75 000 грн.
Крім того, стягуючи з відповідача в користь позивача 2000 грн. витрат за надання правової допомоги, суд не врахував їх граничного розміру визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.06 р. № 590, за якою витрати за надання допомоги не повинні перевищувати суму, що обчислюється із 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи фахівця, яким надавались правові послуги. Приймаючи до уваги загальну тривалість судових засідань, у яких Приймала участь адвокат ОСОБА_3 (а.с. 19, а.с. 92-93, а.с. 111-112, а.с. 116-117) протягом 2 год. 16 хв., розмір судових витрат за надання правової допомоги не повинен перевищувати 566 грн. 60 коп. Тому рішення суду підлягає зміні й в частині судових витрат у справі, в тому числі щодо обов’язку стягнення таких з відповідача в користь держави.
Доводи апеляційної скарги в частині вирішення судом першої інстанції позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи й висновками суду першої інстанції, які відповідають вимогам матеріального закону.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303,307,309,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ВАТ « Львівобленерго « задоволити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2009 року в частині відшкодування моральної шкоди та судових витрат змінити. Стягнути з ВАТ « Львівобленерго « в користь ОСОБА_2 75 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 566 грн. 60 коп. судових витрат за надання їй правових послуг.
Стягнути з ВАТ « Львівобленерго» 120 грн. судових витрат у дохід держави та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в дохід місцевого бюджету Личаківського району м. Львова.
В решті розглянутих вимог рішення районного суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.