Справа N8 22ц/1371
Категорія 42
Головуючий в суді 1-ї інст. Бондарчук В.В.
Доповідач Худяков А, М,
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2009 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді: Худякова А.М.,
суддів: Франовської К.С., Широковой Л.В.
при секретарі
судового засідання Назаренко К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення та вселення, зустрічним позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства "Житомир-головпостач" (далі - ВАТ "Житомирголовпостач"), ОСОБА_3 про визнання права на проживання, визнання незаконним та недійсним договору купівлі-продажу кімнати,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2005 року ОСОБА_3 звернулась в суд із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що їй на праві приватної власності належить кімната АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що у вказаній кімнаті незаконно проживають відповідачі, які не є членами її сім’ї, в зв’язку з чим перешкоджають їй користуватися житлом, позивачка просила на підставі ст. 386,387 ЦК України захистити її право власності на вказане житло, шляхом виселення відповідачів із спірної кімнати.
У грудні 2005 року ОСОБА_3 збільшила позовні вимоги і просила суд вселити її у спірне житло (а.с. 99) .
У листопаді 2005 року ОСОБА_5 пред’явила зустрічний позов про визнання права на постійне проживання, визнання незаконним договору купівлі-продажу кімнати, посилаючись на те, що в кімнату АДРЕСА_1 вона вселилась в 1991 році на законних підставах. Зазначила, що її батько ОСОБА_4 перебував в трудових відносинах з кооперативом "Монтажник", (засновником якого був ВАТ "Житомирголовпостач") який виділив їх сім’ї для проживання спірну квартиру (а.с. 51) .
У грудні 2008 року ОСОБА_5 змінила позовні вимоги, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу кімнати, посилаючись на те, що предметом договору купівлі-продажу спірної кімнати є кімната в гуртожитку, в якій проживають треті особи відносно продавця та покупця і житлові права яких були порушені під час укладення цього правочину (а.с. 155,156) .
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю. Позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу кімнати від 17 грудня 2004 року ВВТ №02401 укладений між ВАТ "Житомирголовпостач" та ОСОБА_3 Зобов’язано ВАТ "Житомирголовпостач" повернути ОСОБА_3 20748 грн., сплачених відповідно до цього договору. Решта позовних вимог залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в суді.
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення у справі про задоволення її позовних вимог і відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що суд не в повному обсязі дослідив матеріали справи, надав невірну оцінку доказам, які мають значення для справи, не залучив до розгляду у справі заінтересованих осіб - Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Оселя". Також вказує на те, що гуртожитки є тимчасовим житлом і призначені для проживання працівників під час їх роботи у власника гуртожитку. Зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин та витлумачив положення Житлового кодексу України і не захистив її право власності, як добросовісного набувача спірної кімнати.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд встановив, що рішенням Житомирської міськради №138 від З квітня 1991 року на баланс обласному територіальному управлінню «Житомирголовпостач» передано гуртожиток, розташований по АДРЕСА_1, збудований за державні та централізовані кошти Держкомресурсів України.
Гуртожиток зареєстрований у міськвиконкомі як такий відповідно до вимог ч.2 ст. 127 ЖК України.
Згідно з Указом Президента України від 15 червня 1993 року «Про корпоратизацію підприємств» та на підставі наказу Держкомресурсів від 25.02.1994 року №58 державне підприємство
Житомирська товарно-сировинна компанія «Житомирголовпостач» (колишнє обласне територіальне управління «Житомирголовпостач») перетворено у ВАТ з подальшою приватизацією. Відповідно до зведеного акту оцінки цілісного майнового комплексу ВАТ «Житомиголовпостач» у його вартість було включено і згаданий гуртожиток.
Наказом регіонального відділення Фонду Держмайна України в Житомирській області від 1 липня 1994 року видано дозвіл на приватизацію ВАТ «Житомирголовпостач». Приватизація завершена 7 квітня 1999 року.
ОСОБА_4, який на той час працював в кооперативі "Монтажник" і перебував з ним у трудових відносинах, на підставі договору №6 від 06.12.1995 року, за погодженням з адміністрацією кооперативу та профспілковим комітетом була надана у встановленому законом порядку кімната АДРЕСА_1, в яку він вселився разом з сім’єю в складі чотирьох осіб.
Зазначеним жилим приміщенням у гуртожитку сім’я ОСОБА_4 користується до даного часу, оскільки іншого житла не має.
12 квітня 2001 року Житомирським міськвиконкомом прийнято рішення №2 99 про оформлення за ВАТ «Житомирголовпостач» права власності на об’єкти нерухомого майна, до переліку яких включено і АДРЕСА_1. На підставі рішення виконкому Товариству 17 квітня 2001 року видано свідоцтво про право власності на зазначений гуртожиток (а.с. 83) .
Як вбачається з матеріалів справи, правовий режим гуртожитку після приватизації у колективну власність ВАТ «Житомирголовпостач» не змінився.
Чинним на час приватизації будинку гуртожитку житловим законодавством визначено, що до правовідносин, які склались у зв’язку з користуванням гуртожитком, застосовуються положення ст. 17 0 ЖК України.
Відповідно до даної правової норми при переході права власності. на житловий будинок (частину будинку, квартиру), у якому розміщене здане в найом житлове приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір укладений без вказівки на строк, новий власник вправі вимагати його розірвання у випадках і порядку, передбачених ст. 168 ЖК України.
Відтак, у зв’язку із зміною форми власності - з державної на колективну, у квітні 2001 року ВАТ «Житомирголовпостач» зобов’язаний був урегулювати правовідносини з мешканцями приватизованого гуртожитку відповідно до норм діючого законодавства, оскільки до нього перейшли всі права та обов’язки наймодавця.
Як встановив суд, новий власник - ВАТ «Житомирголовпостач» питання про розірвання існуючого договору найму не порушував, змін до нього не пропонував, тому слід виходити з того, що він погодився з тим, що умови попереднього договору найму зберігають чинність. Ця обставина підтверджена і матеріалами справи про вимоги ВАТ до відповідачів щодо сплати вартості проживання та комунальних послуг, тощо.
17 грудня 2004 року ВАТ «Житомирголовпостач» уклав договір з ОСОБА_3, за яким продав останній за 20748 грн. кімнату АДРЕСА_1, яку займають відповідачі ОСОБА_5 за договором найму, який не розірваний і недійсним не визнаний.
У 2003 році органами управління ВАТ було прийнято рішення про розпродаж кімнат у гуртожитку (а.с. 11-15) .
Як встановив суд, ще до укладення договору його сторонам було достовірно відомо, що відповідачі продовжують користуватись наданою їм житловою площею, оскільки іншої не мають, коштів для викупу помешкання не мають, у зв’язку з чим питання обтяженості договору було сторонами обумовлено, з посиланням Продавця на незаконність проживання мешканців і рекомендаціями Покупцю про звернення до суду з позовами про виселення мешканців на підставі ст. 4 8 Закону України «Про власність». Ці обставини сторони не оспорювали.
Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Ця ж норма гарантує громадянам, які потребують соціального захисту, надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо законності договору купівлі-продажу, вірно визначив зміст правовідносин, що склались безпосередньо між сторонами договору і дав належну правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами договору і третіми особами-відповідачами, які мають право на предмет продажу. Оскільки судом достовірно встановлено, що відчуження жилої площі в гуртожитку, якою мешканці користуються правомірно здійснено без врахування цієї обставини, завідомо з порушенням чинного законодавства, з усвідомленням наслідків виселення мешканців, можна дійти висновку, що оспорювана угода вчинена з метою, завідомо суперечною інтересам громадян і спрямована безпосередньо на позбавлення мешканців права на житло, а відтак, - на порушення їх конституційних прав і свобод.
За таких обставин, укладена угода відповідно до положень ст. 228 ЦК є нікчемною, оскільки порушує публічний порядок, що дає право суду застосувати до сторін правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК.
Відповідно до положень ч.5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.
Згідно із ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки у спірній кімнаті на час укладення договору купівлі-продажу проживали і були зареєстровані на законних підставах сім’я ОСОБА_5, які в установленому законом порядку, не могли були виселені з гуртожитку без надання іншого житла, -
Товариство, як власник гуртожитку, не мало право укладати договір купівлі-продажу спірної кімнати в зв’язку з порушенням прав відповідачів за первісним позовом на це житло. А відтак, договір купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_1, укладений між Товариством та ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України (порушення житлових прав сім’ї ОСОБА_5) .
За таких обставин, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно керувався ст. ст. 203,215 ЦК України, обґрунтовано визнав недійсним договір купівлі-продажу кімнати гуртожитку, відмовив в позові про виселення та вселення у житло за безпідставністю таких вимог.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. Підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.