Справа № 22-5250/09
Головуючий у 1 -й інстанції - Бужак Н.П.
Доповідач - Желепа О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2009 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Ратнікової В.М.
Журавель В.І.
при секретарі Денисенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на 2/3 частини квартири, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 від 15 серпня 2003 року, видане державним нотаріусом Третьої київської нотаріальної контори Марущак С.В. та зареєстроване в реєстрі за № 2-942.
Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на обов’язкову частку в спадщині, яка складається із 2\3 частин квартири АДРЕСА_1.
Не погодившись з таким вирішенням спору представник відповідачів подав апеляційну скаргу, в якій просив про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
В скарзі відповідач посилався на те, що суд першої інстанції дав не вірну оцінку доказам, а саме невірно оцінив заяву позивачки до нотаріальної контори в якій остання відмовилась від своєї обов’язкової частки та її поясненням в судовому засіданні про те, що їй в серпні 2003 року стало відомо про отримання ним права власності на всю квартиру, а тому остання звернувшись з позовом в жовтні 2006 року пропустила строк звернення до суду. Про застосування позовної давності їм було заявлено, а тому суд повинен був відмовити в позові ОСОБА_4 через пропуск нею строку позовної давності. Крім того, суд першої інстанції не вірно визначив частку квартири, яку остання має успадкувати, як обов ’язкову долю, оскільки не було враховано, що крім позивачки, право на спадщину за законом мав би ще і син ОСОБА_6 - ОСОБА_7, тобто за законом було два спадкоємці, а не один, як зазначено в рішенні районного суду.
В апеляційному суді представник відповідача доводи скарги підтримав.
Представник позивачки доводи скарги заперечувала.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення учасників судового розгляду, з’ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до ст. 535 ЦК України (в редакції 1963 року) неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця, а також непрацездатні дружина, чоловік, батьки і утриманці померлого незалежно від змісту заповіту успадковують не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом, (обов’язкова частка)
При ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 1959 року. Від шлюбу спільних дітей не мають.
07.08.1997 року ОСОБА_6 заповідав ОСОБА_3 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.
Позивачка по справі проживала та була зареєстрована в вищезазначеній квартирі.
22 жовтня 2002 року ОСОБА_8 звернулась до нотаріальної контори з заявою про видачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
06.08.2003 року позивачка підписала в нотаріальній конторі заяву в якій зазначила, що на видачу свідоцтва про право на спадщину згідно ст. 535 ЦК України не претендує у зв’язку з тим, що її вимоїн погашено за рахунок іншого спадкового майна. Так як майно було особистою власністю померлого на видачу свідоцтва про право власності не претендує.
Крім того в цей же день позивачка подала ще одну заяву в якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади померлого. В цей же день позивачці нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади
15 серпня 2003 року державним нотаріусом третьої Київської державної нотаріальної контори Марущак С.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім.’я ОСОБА_3, на всю квартиру АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що позивачка на час смерті її чоловіка відноситься до кола осіб, які мають право на обов’язкову частку, як непрацездатна дружина.
Судом першої інстанції також було встановлено, що заяву від 06.08.2003 року про відмову позивачки отримати свідоцтво про право на спадщину, остання підписала внаслідок помилки, оскільки на час підписання такої заяви позивачці вже було 81 рік, вона не володіє українською мовою, українським законодавством, а тому підписуючи таку заяву вона не мала бажання відмовитись від своєї обов’язкової частки і від права власності на квартиру, яка є її єдиним місцем проживання на Україні. Крім того судом першої інстанції була надана юридична оцінка цій заяві і суд прийшов до висновку, що за її змістом така заява не може вважатись відмовою позивачки від своєї обов’язкової частки та від спадщини взагалі.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що зазначені висновки суду першої інстанції щодо доведеності заявлених позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права до спірних правовідносин в цій частині застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
Так посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачкою строку позовної давності є безпідставні, так як судом встановлено, що про порушення свого права позивачка довідалась в 2006 році, коли не змогла потрапити до спірної квартири, внаслідок перешкод, які чинились відповідачем та ОСОБА_8
До вказаного висновку суд прийшов з врахуванням пояснень самої позивачки яка була допитана в якості свідка та пояснень свідка ОСОБА_9, яка підтвердила, що після смерті чоловіка позивачка продовжувала проживати в спірній квартирі та нести всі витрати. Коли позивачка від’їзджала то просила свідка оплачувати всі квитанції. Тобто позивачка розпоряджалась квартирою як своїм майном, що підтверджує доводи останньої, що в нотаріальній конторі вона зрозуміла, що відповідачу буде оформлено право лише на 1/2 частину квартири, а не на всю квартиру. Також вищезазначені обставини підтверджені письмовими доказами, а саме листом від 08.09.2006 року написаним ОСОБА_8 позивачці, в якому вона просила позивачку звільнити квартиру.
Разом з тим, визначаючи розмір обов’язкової частки в спадщині, яку позивачка мала отримати, суд першої інстанції безпідставно не перевірив доводи відповідача, щодо того, що окрім позивачки, в разі відсутності заповіту до спадщини як спадкоємець першої черги мав би бути закликаний син померлого - ОСОБА_7, а тому частка позивачки в разі спадкування за законом була б лише 1/2.
Відповідно 2/3 від 1/2 складає лише 1/3 частину, а суд безпідставно визнав за позивачкою право власності на 2/3 частини спірної квартири.
Надіслана на адресу позивачки телеграма від імені ОСОБА_7 про те, що він претензій щодо спірної квартири не має, апеляційним судом до уваги не приймається, оскільки така телеграма є неналежним доказом. Крім того для визначення обов’язкової частки позивачки в спадщині правового значення зміст телеграми не має.
Посилання в апеляційній скарзі представника на ту обставину, що не було враховано інше майно, яке успадкувала позивачка не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки щодо успадкованих грошових вкладів, суд першої інстанції дав належну оцінку зазначеній обставині та прийшов до правильного висновку, що такий спадок суттєво не може вплинути на розмір частки позивачки в спірній квартирі.
З приводу посилання відповідача на успадкування меблів та інших речей домашнього вжитку та будинку, що знаходиться в Росії, то відповідачем не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що таке майно було успадковане позивачкою, а також будь-які докази з приводу його оцінки, а тому вказане майно не могло бути враховано судом при визначенні обов ’язкової частки позивачки.
Таким чином, оскільки, при визначенні обов’язкової частки позивачки в спадщині, а відповідно і частки в спірній квартирі, яку остання мала успадкувати суд не вірно визначив її розмір, відповідно до ст. 309 ЦПК
України рішення районного суду в цій частині підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303,307,308,309,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2009 року змінити.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на частину квартири, - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на обов’язкову частку в спадщині, яка складається із 1\3 частини квартири АДРЕСА_1.
В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.