Справа №22Ц-2064/2009 р.

Категорія 01,19

Головуючий у 1 інстанції Корнієць М.І.

Доповідач у 2 інстанції Юровська Г.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Юровської Г.В.,

суддів Волохова Л.А., Голуб С.А.,

при секретарі Рудзінській А.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Бориспільського міжрайонного прокурора на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2007 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив, звернути стягнення на земельну ділянку відповідача по справі розміром 1,0139 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №3221284000:03:007:0061, яка розміщена в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області, належну ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №612432 від 01.06.2007 року, зареєстрованим за №010732500435; припинити право власності на вказану земельну ділянку та визнати право власності на земельну ділянку за позивачем мотивуючи свої вимоги тим, що 03 січня 2007 року між ним, з одного боку, та відповідачем по справі з іншого боку, було укладено договір позики, згідно якого він передав ОСОБА_3 25 000 гривень, які відповідач зобов’язувалась повернути до 30 січня 2007 року. Оскільки відповідачка вказані зобов’язання не виконала, просив вирішити спір та задовольнити подані ними позовні вимоги звернувши стягнення на майно відповідачки, а саме на земельну ділянку.

Крім того позивач просив суд:

заборонити відділу містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації з землеустрою щодо виготовлення Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ім’яОСОБА_2, яка належала ОСОБА_3.

Заборонити Броварському районному - відділу земельних ресурсів відмовляти у дачі висновків та погодженні технічної документації з землеустрою щодо виготовлення Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ім’я ОСОБА_2, яка належала ОСОБА_3, та відмовляти у підписанні Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ім’яОСОБА_2, яка належала ОСОБА_3, а також відмовляти у підписанні заявки на видачу чистого бланку Державного акту.

Заборонити Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів відмовляти у проведенні реєстрації технічної документації з землеустрою щодо виготовлення Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ім’я ОСОБА_2, яка належала ОСОБА_3, а відмовляти у видачі чистого бланку Державного акту на право приватної власності на землю, а також відмовляти у затвердженні заявки на видачу чистого бланку Державного акту.

Заборонити Броварській районній державній адміністрації відмовляти у підписанні Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ім’я ОСОБА_2, яка належала ОСОБА_3.

Заборонити Київському обласному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», та Броварському районному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України, а у разі реорганізації - їх правонаступникам, відмовляти у вчиненні дій щодо реєстрації і видачі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ім’я ОСОБА_2, яка належала ОСОБА_3

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі.

Зазначено, що рішення набирає законної чинності з 09 червня 2007 року.

На зазначене рішення суду першої інстанції Бориспільський міжрайонний прокурор подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позивних вимог, відмовивши у задоволенні позову.

Вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позивних вимог, відмовивши у задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним воно вважається тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим - у разі ухвалення його на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтвержених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального право або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 03 січня 2007 року у м. Борисполі між позивачем та відповідачкою було укладено договір поворотної фінансової допомоги, договори позики. За вказаним договором відповідачка взяла в борг у позивача кошти в сумі 25 000 гривень та зобов’язувалася повернути борг до 30 січня 2007 року, однак вказані кошти відповідачка у строки визначені договором позивачу не повернула.

Вирішуючи вказаний спір та, задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами по вказаній справі був укладений договір позики, який відповідає вимогам ст. 1049 ЦК України і так як відповідачка по справі у строки визначені договором не повернула вказані кошти позивачу, тому суд прийшов до висновку, що обґрунтованими є і вимоги позивача по звернення стягнення на земельну ділянку (пай) відповідачки, яка розташована на території Княжицької сільської ради в рахунок погашення суми неповернутого боргу. Крім того, обґрунтованими суд визнав також і вимоги позивача щодо припинення права приватної власності відповідачки на зазначену земельну ділянку та визнання за позивачем по справі права власності на вказану земельну ділянку (пай) та заборонив органами державної влади відділу містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації, Броварській районній санітарно-епідеміологічній станції, Державному управлінню екології та природних ресурсів, Броварському районному відділу земельних ресурсів, Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів, Броварській районній державній адміністрації, Київському обласному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», та Броварському районному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр

Державного земельного кадастру при Держкомземі України», а у разі реорганізації - їх правонаступникам відділу містобудування та архітектури Броварської районної відмовляти у дачі висновків та погодження технічної документації по виготовлення Державних актів позивачу та вчиняти інші функції відносно до повноважень яких вказані органи мали право при оформленні земельних ділянок.

Однак, визнати законним та обґрунтованим вказане рішення суду першої інстанції, колегія суддів не може та вважає, що воно підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду першої інстанції на новий розгляд виходячи із наступного.

Відповідно до вимог передбачених ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів вказаної цивільної справи між позивачем та відповідачами справі фактично був укладений договір позики, тобто правовідносини, які регулюються ст. 1049 ЦК України.

Суд першої інстанції, приймаючи до провадження поданий позов та розглядаючи вказану цивільну справу не звернув уваги, що між сторонами укладений договір позики, а позивачем заявлено вимоги не про повернення отриманих та неповернутих коштів, а про звернення стягнення на земельну ділянку, хоч такого виду відповідальності сторонами при укладення договору позики не визначалося, тому суд, задовольняючи вказані позовні вимоги фактично вирішив не судовий спір щодо стягнення коштів за договором позики, а визначив порядок та спосіб виконання зобов’язання (чи судового рішення про стягнення коштів) не з’ясувавши при цьому матеріальне становище відповідачки та можливість нею виконати вказані зобов’язанні у спосіб визначений ст. 1049 ЦК України, а саме повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Не звернув суд першої інстанції, що предметом позовних вимог позивача є земельні ділянки, які мають цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому на вказані земельні ділянки поширюється дія п.б п.15 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України щодо заборони купівлі-продажу або іншого способу відчуження земельних ділянок, що не уможливлює їх відчуження в тому числі і зазначеним судом способом.

Крім того, з матеріалів даної цивільної справи вбачається, що земельні ділянки (які є нерухомими майном), на які позивач просив звернути стягнення розташовані на території Броварського району що відповідно до вимог ст. 114 ЦПК України свідчить про те, що відповідно до змісту поданого позивачем позову фактично спір виник з приводу нерухомого майна, а тому повинен був розглядатися не Бориспільським міськрайонним судом, а Броварським міськрайонним судом, однак суд першої інстанції не врахував вказані вимоги процесуального законодавства та прийняв вказаний позов до свого провадження та розглянув справу по суті.

З матеріалів вказаної цивільної справи вбачається, що позивач по справі, подаючи вказану позовну заяву просив крім вирішення спору між ним (позивачем) та відповідачкою щодо звернення стягнення на їх земельні ділянки та припинити права відповідачки на вказану земельну ділянку та визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку, просив також заборонити органам державної влади (відділу містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації, Броварській районній санітарно-епідеміологічній станції, Державному управлінню екології та природних ресурсів, Броварському районному відділу земельних ресурсів, Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів, Броварській районній державній адміністрації, Київському обласному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», та Броварському районному відділу Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», а у разі реорганізації - їх правонаступникам ) не вчиняти забороняючи дії щодо його права на вказані земельні ділянки.

Однак в порушення вимог ст. 33 ЦПК України суд першої інстанції вказані органи державної влади до участі в розгляді справи в якості співвідповідачів не притягнув та не з’ясував якими діями вони порушили права позивача в даних правовідносинах та чи він взагалі звертався до них з приводу вказаних прав.

З порушенням норм цивільного процесуального законодавства, а саме ст. 223 ЦПК України суд першої інстанції визначив порядок набрання законної сили рішення, хоч обставиною зазначені в ст. 367 ЦПК України, в даних правовідносинах не вбачається.

У відповідності з ч.2 ст. 20 Земельного Кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Частиною 3 ст. 20 Земельного Кодексу України встановлено, що зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року за №502 затверджений «Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб».

Згідно з вимогами ч.2 ст. 20 Земельного Кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У відповідності з п. б п.15 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України (в редакції Закону України за №490-У від 19 грудня 2006 року, чинного з 13 січня 2007 року) до 01 січня 2008 року не допускається купівля - продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Оскільки, суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь, справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності, вказані обставина є безумовною підставою відповідно до вимог п.4,6 ч. 1 ст. 311 ЦПК України для скасування рішення суду та направлення її на новий розгляд.

Одночасно з цим колегія суддів вважає, що оскільки фактичним предметом вказаного позову є земельні ділянки, як об’єкт нерухомого майна, то відповідно до вимог ст. 114 ЦПК України вказаний позов має виключну підсудність за місцем знаходження земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що апеляційні вимоги Бориспільського міжрайонного прокурора є частково обґрунтованим та такими, що дають підстави для скасування рішення суду. Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимога прокурора в частині ухвалення нового рішення не можу бути задоволена, оскільки він не був та не є стороною по вказаній справі, а тому не вправі вимагати постановления рішення по вказаним правовідносинам, а лише як представник органу державної влади Київської обласної ради на яку відповідно до вимог ст. 8 ЗК України покладається реалізація державної політики в сфері земельних відносин в межах області, вправі ставити питання щодо незаконності відчуження земельних ділянок (паїв).

На підставі наведеного та враховуючи те, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2007 року постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, то воно підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

На підставі наведеного, керуючись: ст. ст. 307,311,313,314,315,317,319 ЦПК України колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Бориспільського міжрайонного прокурора задовольнити частково.

Скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2007 року, справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим складом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.