Справа № 2-4774\10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2010 року Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого – судді Бжассо Н.В.
при секретарі Марінгос І.О.
за участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма» «ОПТІКОР», про поновлення на роботі та стягнення заробітної платні за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом та після уточнення позовних вимог просить ухвалити рішення яким поновити його на роботі, на підприємстві «ОПТІКОР», на раніше займаній посаді, стягнути на його користь з роботодавця, суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу, посилаючись при цьому на наступні обставини.
Позивач працював у Відкритому акціонерному товаристві «Медлабортехніка» з 30 березня 1951 року на посаді маляра пульверизаторщика. В 1957 році набув професійного захворювання та отримав другу групу інвалідності.
В грудні 1958 року, висновком Дніпропетровського науково – дослідницького інституту відновлення та експертизи працездатності інвалідів, позивач був визнаний інвалідом третьої групи.
В жовтні 1970 року ВТЕК встановив позивачу 60% втрати професійної працездатності безстроково, без групи.
Починаючи з 1958 року позивач працював на ВАТ «Медлабортехніка» на різних робочих посадах полегшеного типу до вересня 2004 року, а з 01.09.2004 року за переведенням перейшов працювати в ТОВ «ОПТІКОР» слюсарем – сантехніком.
Як зазначав позивач він займав приміщення котельної, яку використовував для службових цілей, в 2009 році котельню продали та почали здійснювати її демонтаж. З метою перевірки законності продажу котельної позивач звернувся до Прокуратури Одеської області. Після звернення позивача до прокуратури керівництво ТОВ «ОПТІКОР» почало домагатися звільнення позивача з займаної ним посади.
17.12.2009 року позивача було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників.
Позивач вважаючи своє звільнення незаконним звертався до різних організацій та депутатів Верховної ради України з проханням допомогти йому відновитися на раніше займаній роботі, оскільки як інвалід війни другої групи мав переважне право на залишенні на роботі при скороченні чисельності та штату працівників. Також в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України – йому позивачу не була надана пропозиція іншої роботи.
26.04.2010 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який в судовому засіданні підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
Представник позивача також просить суд задовольнити позов на вищезазначених підставах.
Представник відповідача у особі ТОВ «Фірма» «ОПТІКОР» заявлені позовні вимоги не визнав у повному обсязі у задоволенні його просив відмовити, посилаючись на наступні обставини.
Як пояснив представник відповідача – у зв’язку із найважчим фінансовим станом ТОВ «ОПТІКОР», було прийнято рішення про скорочення штату працівників. Відповідно до наказу № 3-СР від 01.10.2009 року було скорочено штатну одиницю слюсаря – сантехніка, з дотриманням норм ст. 40 КЗпП України.
09.10.2009 року ОСОБА_2 був письмово попереджений про наступне вивільнення у зв’язку із скороченням штату. Позивач з наказом № 48-ОК від 09.10.2009 року про попередження про наступне звільнення був ознайомлений, але від підпису відмовився, тому зазначений наказ було надіслано йому поштою за адресою постійного його проживання.
17.10.2009 року ОСОБА_2 зазначений наказ отримав по пошті, про що розписався у поштовому повідомленні.
Через два місяця після отримання ОСОБА_2 попередження про наступне звільнення – 17.12.2009 р. був виданий Наказ № 61-ОК про звільнення позивача з посади слюсаря – сантехніка і припинення з ним трудового договору з 17.12.2009 року, у зв’язку із скороченням штату працівників.
ОСОБА_2 з наказом про звільнення був ознайомлений, але від підпису відмовився. Наказ та вихідна допомога була направлена йому поштою.
Поновити на роботі ОСОБА_2 не можливо у зв’язку зі скороченням здійснюваних сантехнічних робіт. Основна діяльність підприємства – надання медичних послуг. Робочі професії у штатному розкладі відсутні.
Численні перевірки, які проводилися на підставі заяв ОСОБА_2, компетентними організаціями та прокуратурою, порушень законодавства про працю в діях підприємства не виявили.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи
міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Суд, з урахуванням положень ст. 234 КЗпП України, вважає можливим поновити позивачу пропущений строк звернення до суду, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до різних компетентних організацій та осіб з метою досудового вирішення спору з роботодавцем, що й стало причиною пропуску встановленого законом строку подачі позову.
Як встановлено в ході розгляду справи, протоколом загальних зборів трудового колективу підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма»ОПТІКОР» від 29.09.2009 року, було прийнято рішення про скорочення штатної одиниці слюсаря – сантехніка, що було викликано необхідністю проведення заходів з оздоровлення фінансового становища, раціоналізації структури штату і чисельності працівників підприємства, а також у зв’язку із скороченням обсягів сантехнічних робіт.
Наказом генерального директора № 3-СР від 01.10.2009 року – штатна одиниця слюсаря – сантехніка була скорочена.
09.10.2009 року ОСОБА_2 був письмово попереджений про наступне звільнення у зв’язку із скороченням штату. Позивач з наказом № 48-ОК від 09.10.2009 року про попередження про наступне звільнення був ознайомлений, але від підпису відмовився, про що було складено відповідний акт від 09.10.2009 року.
17.10.2009 року, ОСОБА_2 зазначений наказ отримав поштою, про що розписався у поштовому повідомленні, копії зазначених документів були надані до суду та приєднані до матеріалів справи.
Через два місяця після отримання ОСОБА_2 попередження про наступне звільнення – 17.12.2009 р. був виданий Наказ № 61-ОК про звільнення позивача з посади слюсаря – сантехніка і припинення з ним трудового договору з 17.12.2009 року, у зв’язку із скороченням штату працівників. Від підпису про ознайомлення з зазначеним наказом позивач відмовився, про що було складено відповідний акт від 17.12.2009 р. Згідно наданої до суду копії поштового повідомлення, наказ про звільнення позивачем було отримано 28.12.2009 року. Також через відділення зв’язку «Укрпошти» позивачу була направлена вихідна допомога у розмірі 2628, 03 грн., що знайшло своє підтвердження в наданій до суду квитанції про грошовий переказ.
Згідно ст. 49-2 КЗпП України -про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від
переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із
зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_2 відбулося правильно на законних підставах, з дотриманням вимог ст.ст. 49-2, 44 КЗпП України, тому підстав задовольняти заявлений позов судом не вбачаються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 42, 49-2, 44, 233, 234 КЗпП України, п.п. 4, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9, від 06.11.1992 р., ст.ст.10,60, 212-215ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма» «ОПТІКОР», про поновлення на роботі – відмовити у повному обсязі.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.
Суддя: