№ 2-298/2007 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2007 р. Стахановський міський суд Луганської області
у складі головуючого
судді Рибак A.M.
при секретарі Роман Е.Н.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу у м. Стаханові за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного банка «Ажіо» про визнання договору застави нерухомості майновим поручителем від 27 травня 2002 року недійсним, та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «СЕБ Банк» до ОСОБА_1 про визнання недійсним частково договору застави нерухомості майновим поручителем , та визнання дійсним договору застави у новій редакції. -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Акціонерного банку "Ажіо", який було перейменовано у Відкрите акціонерне товариство "СЕБ Банк", та яке на даний час є його правонаступником, і відповідачем у даній справі.
В позовній заяві позивач вказала, що 27 травня 2002 року між нею та відповідачем, було укладено Договір застави нерухомості майновим поручителем, згідно якому вона діяла у якості «Заставодавця - майнового поручителя», а відповідач - у якості «Заставодержателя». Даний договір застави було укладено у забезпечення своєчасного повернення приватним підприємцем ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих за кредитним договором №7 від 27 травня 2002 року, згідно якому Заставодержатель надав приватному підприємцю ОСОБА_2 кредит у сумі 80 000 (вісімдесят тисяч гривень) строком з 27 травня 2002 року по 27 травня 2003 року на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування, про що зазначено у абз.1 п.1 вищезазначеного договору застави. Але, як стало відомо позивачу 03.10.2005 року, кредитного договору №7 від 27.05.2002 року між ПП ОСОБА_2. та АБ «Ажіо» на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування , який зазначено у підписаному нею договорі застави від 27.05.2002 р. у якості вимоги, забезпеченої заставою, не існує. Натомість, існує кредитний договір №7 від 27 травня 2002 року, укладений між ПП ОСОБА_2. та АБ «Ажіо», предметом якого є надання кредиту у сумі 80 000 грн. на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів.
Зважаючи на те, що відповідно до вимог Закону України «Про заставу», заставою може бути забезпечена лише дійсна, тобто реально існуюча вимога, і застава має похідний характер від неї, а кредитного договору №7 від 27.05.2002 року між ПП ОСОБА_2. та АБ «Ажіо» на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування, який зазначено у підписаному нею договорі застави від 27.05.2002 р. у якості вимоги, забезпеченої заставою, не існує. Позивач просить вищезазначений Договір застави визнати недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону. Також позивач просила стягнути з відповідача судові виграти за сплату судового збору в розмірі 600 грн.
У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала і у доповнення до обставин, викладених у позовній заяві, вточнила їх. Пояснила суду, що на початку травня 2002 року до неї звернулася ОСОБА_2 з проханням виступити майновим поручителем по кредитному договору, який вона збиралася укласти з банком «Ажіо» на суму близько 100000 грн. на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування. Позивач
2
погодилася на її пропозицію та 27 травня 2002 року уклала з відповідачем оспорюваний договір застави. Вищезазначений договір підписували у приватного нотаріуса ОСОБА_3. До підписання цього договору вона ознайомилась з його змістом і, переконавшись, що у ньому все записано саме так, як вони домовлялися з ОСОБА_2., підписала його. З будь-якими іншими документами її у цей день у приватного нотаріуса не ознайомлювали. Після укладення договору ОСОБА_2 весь час запевняла її, що свої зобов'язання за кредитним договором вона своєчасно буде виконувати. Але згодом до неї були пред'явлені претензії з боку банку «Ажіо» у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2. своїх зобов'язань за кредитним договором, державним виконавцем було накладено арешт на предмет застави і вона у січні 2004 року змушена була звернутися за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_4. Позивач видала на його ім'я довіреність, за якою він самостійно захищав її інтереси в державній виконавчій службі та у судах. З подробицями виконуваних доручень він її не знайомив, оскільки вона мало розуміється на юридичних тонкощах виниклих проблем. З жовтня 2005 року вона, у зв'язку з переїздом адвоката ОСОБА_4. до м. Києва, звернулася за правовою допомогою до ОСОБА_5.. Ознайомившись з наданими йому документами, він повідомив їй про наявність підстав для визнання оспорюваного договору застави недійсним, які викладені у її позовній заяві.
Представник позивача ОСОБА_5. позовні вимоги підтримав, обгрунтувавши їх доводами, викладеними у позовній заяві. Також додатково повідомив про те, що 3 жовтня 2005 року до нього звернулась ОСОБА_1 з проханням про надання правової допомоги у вирішенні проблемних питань з банком «Ажіо» по договору застави від 27 травня 2002 року. У цей же день позивач оформила на нього довіреність на представництво її інтересів із зазначених питань у судах та інших органах. Ознайомившись із наданими документами, він переконався у наявності підстав для визнання договору застави недійсним, про що одразу повідомив ОСОБА_1 та підготував позовну заяву до суду. Також зазначив, що позиція представника відповідача щодо пропуску строку позовної давності позивачем, викладена у його письмових запереченнях на позов, є помилковою, оскільки позивачу стало відомо про порушення її права 3 жовтня 2005 року, тобто коли їй було повідомлено про суттєві розбіжності у оспорюваному договорі застави та у кредитному договорі №7 від 27.05.2002 року укладеному між ОСОБА_2. та банком «Ажіо». Також він уточнив, що права його довірительки було порушено безпідставним покладенням на неї обов'язків заставодавця, та безпідставним зверненням стягнення на вимогу відповідача, на належне їй майно, за не існуючим кредитним договором.
Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що при підписанні вищезазначеного договору застави, в присутності приватного нотаріуса позивач була ознайомлена з умовами кредитного договору і нею не було заявлено ніяких претензій до договору застави чи кредитного договору. Також він зазначив, що договір застави цілком відповідає вимогам закону, а статтею 14 Закону України «Про заставу» встановлений перелік підстав, за якими договір застави може бути визнаний недійсним, це: недотримання вимог щодо форми договору застави, та недотримання вимог щодо його нотаріального посвідчення. Вказав, що ні законодавством, ні договором застави не встановлено підстав для визнання договору застави недійсним з причин, наведених у позовній заяві. Крім того вважає, що позивач пропустила встановлений законом строк позовної давності, оскільки вважає, що право на позов у неї виникло у момент укладення договору застави, тобто 27 травня 2002 року, оскільки саме в цей день вона повинна була дізнатися про порушення свого права. Зважаючи на те, що відповідно до ч.1 ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, просив у позові відмовити.
Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_3 суду пояснила, що при складанні тексту оспорюваного договору застави, вона помилково у абзаці 1 пункту 1 замість цільового призначення видачі кредиту "на поповнення обігових коштів з метою
3
придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів", вказала - "на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування". При підписанні кредитного договору та договору застави були присутні керівник АБ "Ажіо" ОСОБА_6., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Всі вони, ознайомившись з наданими їм текстами відповідних договорів, підписали їх без будь-яких заперечень та зауважень. Просила у задоволенні позову відмовити.
У вересні 2006 року, відповідач за первісним позовом - ВАТ "СЕБ Банк", звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним частково договору застави нерухомості майновим поручителем . та визнання дійсним договору застави у новій редакції .У позовній заяві вказав, що 27.05.2002 р. між ОСОБА_1 та Акціонерним банком "Ажіо", який на момент подання позову перейменовано у Відкрите акціонерне товариство "СЕБ Банк", укладено договір застави нерухомості майновим поручителем. Зазначений договір застави укладався у якості забезпечення виконання зобов'язаннь ОСОБА_2 за кредитним договором №7 від 27 травня 2002 року. Але при комп'ютерному наборі тексту договору застави, приватний нотаріус ОСОБА_3. помилково у абзаці 1 пункту 1 замість цільового призначення видачі кредиту "на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів", вказала - "на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування". Але, оскільки ОСОБА_1., була присутня при укладенні кредитного договору №7 від 27 травня 2002 року, то їй було відомо про дійсне цільове призначення кредиту і волевиявлення учасників договору застави було звернено на укладення договору, який би забезпечував повернення кредиту із цільовим призначенням "на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів". Просив визнати недійсним перший абзац першого пункту договору застави нерухомості майновим поручителем, укладеного 27.05.2002 року між ОСОБА_1та АК "Ажіо", а також визнати дійсним даний договір з редакцією перший абзац першого пункту договору у наступному вигляді - "За кредитним договором №7 від 27 травня 2002 року Заставодержатель надав приватному підприємцю ОСОБА_2 кредит у сумі 80000 (вісімдесят тисяч гривень) строком з 27 травня 2002 року по 27 травня 2003 року на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів".
Але враховуючи те, що у своїй позовній заяві ВАТ "СЕБ Банк" не вказав, що у провадженні Стахановського міського суду вже знаходиться цивільна справа №2-4026 за позовом ОСОБА_1 до АБ "Ажіо" про визнання договору застави нерухомості майновим поручителем від 27.05.2002 року, судом було винесено ухвалу про відкриття провадження по цивільній справі за вищезазначеною позовною заявою ВАТ "СЕБ Банк". З'ясувавши ці обставини та враховуючи те, що обидва вищезазначені позови торкаються одного предмета , сторони по справі одні. спільний їх розгляд було визнано доцільним, оскільки вони виникають з одних правовідносин. Ухвалою суду від 11 грудня 2006 року позовна заява ВАТ "СЕБ Банк" була об'єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до АБ "Ажіо".
У судовому засіданні представник ВАТ "СЕБ Банк"3мієвський О.А. заявлений до ОСОБА_1 позов підтримав та пояснив про те, що їй стало відомо 3 жовтня 2005 року кредитного договору № 7 від 27.05.2002 року між приватним підпріємцем Долінською І.І, та акціонерним банком «Ажіо» на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування, який зазначено у підписаному нею Договорі застави від 27.05.2002 року не існує. Оскільки в Кредитному договорі № 7 від 27.05.2002 року мета кредитування зазначена як поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів, а в Договорі застави від 27.05.2002 року мета кредитування зазначена як поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування та посилаючись на ч.1 ст.48 ЦК Української РСР (в редакції від 18.07.1963 року чинного на час укладання обох угод). ОСОБА_1 робить хибний висновок про невідповідність вимогам закону та недійсність Договору застави від 27.05.2002 року.
4
Вважає, що дане припущення помилкове та не відповідає дійсним обставинам справи, т.я. у Кредитному договорі № 7 від 27.05.2002 року мета кредитування зазначена як поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів. При цьому у Кредитному договорі не зазначено, яка саме частина коштів має витрачатися на промислове обладнання, а яка саме частина коштів має витрачатися на промислове обладнання, а яка на сировину для виробництва макаронних виробів.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України « від 13.09.2001 року № 2681 « продукти харчування - будька-яка продукція тваринного і рослинного походження та вироби з неї, призначені для харчування». Також, відповідно до ст.2 Наказу Міністерства охорони здоров»я «Про затвердження Методичних рекомендацій «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки від 02.07.2004 року № 329, «харчовий продукт - будь який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною у їжу або для пиття». Також, відповідно до ст.1 ЗУ «Про забеспечення санітарного та епідемічного благополуччя населення « від 24.02.1994 року № 4004 «харчовий продукт (їжа) - будь-яка речовина або продукт (сирий, включаючи сільськогосподарську сировину, необроблений, напівоброблений або оброблений), призначені для споживання людиною. Харчовий продукт включає напій, жувальну гумку та будь-яку іншу речовину, зокрема воду, що навмисно включені до харчового продукту під час виробництва , підготовки або обробки».
Таке ж визначення харчового продукту надає, відповідно до ст.1 ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23.12.1997 року № 771, «харчовий продукт (їжа) - будь-яка речовина або продукт (сирий, включаючи сільськогосподарську продукцію, необроблений, напівоброблений або оброблений), призначеній для споживання людино. Харчовий продукт включає напій, жувальну гумку та будь-яку іншу речовину, включаючи воду, які навмисно включені до харчового продукту під час виробництва, підготовки або бробки». Та п.1.7 Наказ Міністерства охорони здоров»я «Про затвердження державних гігієнічних нормативів «Допустимі рівні вмісту радіонуклідів 137 С s 90 та Sr у продуктах харчування та питній воді» від 03.05.2006 року № 256 «Харчовий продукт (їжа) - будь-яка речовина або продукт (сирий, включаючи сільськогосподарську продукцію, необроблений, напів оброблений або оброблений), призначений для споживання людиною.Харчовий продукт уключає напій, жувальну гумку та будь-яку іншу речовину, уключаючи воду, які навмисно включені до харчового продукту під час виробництва, підгтовки або обробки».
Якщо розглянути питання, чи є макаронні вироби, продуктами харчування, то випливає, що відповідно до :
ТОСТ 875-92: РІД (рецептура), ТІ (технологічна інструкція) У 61.646-95 Макаронні
вироби магдалинівські (в/г, на 100 кг борошна 4 кг яєць).
РІД (рецептура), ТІ (технологічна інструкція) У 61, 711-96 Макаронні вироба
запорізькі (вг, на 100 кг борошна 2,2 кг яєць або 4,45 кг яєць і від 10 кг до 100 кг
групи манної).
· РІД (рецептура), ТІ (технологічна інструкція) У 61.754-96 Макаронні вироби попільнянські (вг або 1 гат. На 100 кг борошна вищого або першого гатунку 5 кг яєць).
· РЦ (рецептура), ТІ (технологічна інструкція) У 61.826.1-7-96 Макаронні вироби полтавські (в/г, 7 рецептур без яєць або 4 кг, 8 кг, 12 кг, 16 кг,20 кг, 24 кг яєць на 100 кг борошна).
· РЦ (рецептура), ТІ (технологічна інструкція ) У 61.1011-99 Макарони з бета-каротином (макаронні вироби з додаванням бета-каротина).
РЦ (рецептура), ТІ (технологічна інструкція) У 15.8-16304966-051-2002 Макаронні вироби з плодовочевими, пряно рослинними добавками,грибами, прянощами, бета-каротином. Випускаються окремо або в суміші.
5
Таким чином вона робить висновок, що макаронні вироби є продуктами харчування у розумінні цього терміну (як зазначено вище).
Щодо недійсності Договору застави від 27.05.2002 року, то відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3 «про судову практику в справах про визнання угод недійсним», пункт 2 угода може бути недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Пункт 5 за правилами ст.48 ЦК угода визначється недійсною при невідповідності її не тільки закону а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов»язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (ст.ст.45-47, 49-58 ЦК). Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена. У разі визнання угоди недійсною за ст.48 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає. Будь-які угоди, що здійснюються між суб»єктами громадських правовідносин, досягають своєї мети в тому випадку, коли відповідають усім вимогам дійсності укладання угоди, а саме: укладання договорів дієздатними особами, дотримання належної форми договору, умови договору не повинні суперечити чинним законам, укладення угоди не повинне здійснюватися проти волі суб»єктів правовідносин.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 позов ВАТ "СЕБ Банк" не визнав, пояснивши, що в даному випадку позивач послався на норми нового Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року та який не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання дійсним договору (чи його частини) у новій редакції. Крім того зазначив, що згідно до вимог ст.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, ВАТ "СЕБ Банк" повинен був обґрунтовувати свої вимоги нормами чинного, на час укладення оспорюваного договору застави. Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року. Також пояснив, що волевиявлення ОСОБА_1, при укладенні договору застави, було направлене на укладання договору, який би забезпечував повернення кредиту з цільовим призначенням "на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування", що витікає з її пояснень, та підтверджується нотаріально посвідченим договором застави і показаннями свідків ОСОБА_7. та ОСОБА_8. Крім того пояснив, що у даному випадку ВАТ "СЕБ Банк" пропустив строк позовної давності, просив у позові відмовити.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що на підставі виданої йому ОСОБА_1 довіреності від 13.01.2004 р, він представляв її інтереси у судах у декількох цивільних справах по оскарженню незаконних дій держвиконавців ВДВС Стахановського міського управління юстиції та приватного нотаріуса ОСОБА_3. 17.03.2004 р., при ознайомленні з наданими на запит суду АК "Ажіо" копіями документів у цивільній справі №2-571-2004 р. за його скаргою в інтересах ОСОБА_1 на невірність вчинення нотаріальної дії, він вперше ознайомився з текстом кредитного договору №7 від 27 травня 2002 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_2 та АК "Ажіо"про надання кредиту у сумі 80000 (вісімдесят тисяч гривень) строком з 27 травня 2002 року по 27 травня 2003 року на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів. Але про наявність розбіжностей у вищезазначеному кредитному договорі, та у оспорюваному договорі застави щодо цільового призначення кредиту, він ОСОБА_1 до відома не поставив, оскільки, згідно наданих по довіреності повноважень , самостійно вирішував усі правові питання у судах.
6
Свідок ОСОБА_5. суду пояснив, що з 03.10.2005 р. він по довіреності представляє інтереси ОСОБА_1 у суді. Ознайомившись з переданими йому ОСОБА_4 документами, він одразу ж виявив суттєві розбіжності у кредитному договорі №7 від 27 травня 2002 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_2 та АК "Ажіо" та у оспорюваному договорі застави щодо цільового призначення кредиту. Він одразу поставив до відома про це ОСОБА_1, яка дуже здивувалася та пояснила, що вперше бачить цей кредитний договір та що ОСОБА_4 їй про це нічого не говорив. Крім того він пояснив, що при уважному ознайомленні з наданими документами та записами ОСОБА_4. щодо ознайомлення з матеріалами цивільної справи №2-571-2004 р. за його скаргою в інтересах ОСОБА_1 на невірністьь вчинення нотаріальної дії, він встановив, що ОСОБА_4 стало відомо про зазначені розбіжності у вище вказаних договорах 17.03.2004 року. Тому він вважає, що строк позовної давності за позовом ОСОБА_1 не був пропущений, оскільки його перебіг повинен відліковуватись з моменту, коли ОСОБА_1 повинна була дізнатися від свого представника про порушення її права, тобто 17.03.2004 р. Зважаючи на це 19.10.2005 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з обгрунтованим позовом щодо визнання оспорюваного договору застави недійсним.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, третьої особи, свідків, перевіривши матеріали даної справи, а також цивільної справи
№2-571-2004 р. за скаргою представника ОСОБА_4. в інтересах ОСОБА_1 на невірність вчинення нотаріальної дії, та дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання договору застави нерухомості майновим поручителем від 27.05.2002 року недійсним підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ВАТ "СЕБ Банк" має бути відмовлено з наступних підстав.
Судом встановлено, та підтверджується наявними у справі доказами і не заперечується сторонами, що 27 травня 2002 року між позивачем ОСОБА_1 та акціонерним банком «Ажіо», було укладено договір застави нерухомості майновим поручителем, згідно якому позивач діяла у якості «Заставодавця - майнового поручителя», а АК "Ажіо" - у якості «Заставодержателя». Даний договір застави було укладено у забезпечення своєчасного повернення приватним підприємцем ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 80 000 (вісімдесят тисяч гривень), отриманих за кредитним договором №7 від 27 травня 2002 року, строком з 27 травня 2002 року по 27 травня 2003 року на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування».
Згідно п.2 даного, нотаріально посвідченого договору, у забезпечення своєчасного повернення приватним підприємцем ОСОБА_2. коштів , отриманих за вищевказаним кредитним договором, позивач передала у заставу Заставодержателю належне їй на праві особистої власності вбудоване нежитлове приміщення, розташоване у буд. №43 по вул. Б. Хмельницького у м. Стаханові Луганської області, яке було оцінене сторонами Договору у 60 000 грн.
У цей же день, тобто 27 травня 2002 року між приватним підприємцем ОСОБА_2. та Акціонерним банком «Ажіо» був укладений кредитний договір №7, згідно якому ОСОБА_2 діяла у якості «Позичальника». У розділі 1 даного договору - «Предмет договору», вказано наступне:
«п.1.1. Банк надає Позичальнику кредит у сумі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень. Всі розрахунки здійснюються в валюті цього договору.
п.1.2. Мета кредитування: поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів.
п.1.3. В процесі кредитування Позичальник зобов'язується дотримуватись принципів кредитування, основними з яких є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільове використання.»
7
Згідно п.2.1. даного договору: «Строк користування кредитом складає: з 27 травня 2002 року по 27 травня 2003 року».
Вищезазначені фактичні дані підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями вищезазначених договорів, наданих позивачем, які є тотожними наявним примірникам у відповідача, які були надані його представником для огляду суду, та були досліджені у судовому засіданні.
Крім того, судом встановлено, що 26.12.2003 року АБ "Ажіо", у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2. умов кредитного договору №7 від 27.05.2002 року, надіслав на адресу ОСОБА_1 листа з вимогою щодо негайного погашення, у строк до 01.01.2004 p., заборгованості у сумі 30591, 27 грн. У цей же день АБ "Ажіо" звернувся з заявою до приватного нотаріуса ОСОБА_3. щодо вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на заставлене ОСОБА_1. майно, .у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитом. 26.05.2004 року приватний нотаріус Стахановського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинила виконавчий напис №6156 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Ажіо» суми боргу у розмірі 30 591,27 грн., за рахунок належного їй вбудованого приміщення по вул. Б.Хмельницького, 43, м. Стаханова.
14.01.2004 p. державним виконавцем ВДВС Стахановського міського управління юстиціії було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, яку було вручено ОСОБА_1У зв'язку з цим вона одразу звернулася за правовою допомогою до ОСОБА_4., який на підставі довіреності від 13.01.2004 p., самостійно представляв її інтереси у судах у декількох цивільних справах, щодо оскарження дій приватного нотаріуса ОСОБА_3. та держвиконавців ВДВС Стахановського міського управління юстиції. 17.03.2004 p., під час ознайомлення з матеріалами цивільної справи №2-571-2004 р. за його скаргою в інтересах ОСОБА_1 на неправильність вчинення нотаріальної дії. ОСОБА_4 вперше ознайомився з текстом кредитного договору №7 від 27 травня 2002 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_2 про надання кредиту у сумі 80000 (вісімдесят тисяч гривень) строком з 27 травня 2002 року по 27 травня 2003 року на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів. Але про наявність розбіжностей у вищезазначеному кредитному договорі, та у оспорюваному договорі застави, він ОСОБА_1 до відома не поставив, оскільки, згідно наданих по довіреності повноважень , самостійно вирішував всі правові питання у судах. ОСОБА_1 стало відомо про це 03.10.2005 р. від свого нового представника ОСОБА_5., після чого 19.10.2005 року (? перевірити за реєстрацією) вона звернулася до суду з позовом щодо визнання оспорюваного договору застави недійсним.
Вищезазначені фактичні дані підтверджуються матеріалами цивільної справи №2-571-2004 p., поясненнями свідка ОСОБА_4. а також поясненнями представника позивача ОСОБА_5., допитаного у якості свідка.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що на підставі виданої йому ОСОБА_1 довіреності від 13.01.2004 р, він представляв її інтереси у судах у декількох цивільних справах по оскарженню незаконних дій держвиконавців ВДВС Стахановського міського управління юстиції та приватного нотаріуса ОСОБА_3. 17.03,2004 р., при ознайомленні з наданими на запит суду АК "Ажіо" копіями документів у цивільній справі №2-571-2004 р. за його скаргою в інтересах ОСОБА_1 на неправильність вчинення нотаріальної дії, він вперше ознайомився з текстом кредитного договору №7 від 27 травня 2002 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_2 та АК "Ажіо"про надання кредиту у сумі 80000 (вісімдесят тисяч гривень) строком з 27 травня 2002 року по 27 травня 2003 року на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів. Але про наявність розбіжностей у вищезазначеному кредитному договорі, та у оспорюваному договорі застави щодо цільового призначення кредиту, він ОСОБА_1 до відома не поставив, оскільки, згідно наданих по довіреності повноважень , самостійно вирішував всі правові питання у судах.
8
Допитаний у якості свідка представник позивача ОСОБА_5. суду пояснив, що з 03.10.2005 р. він по довіреності представляє інтереси ОСОБА_1 у суді. Ознайомившись з переданими йому ОСОБА_4 документами, він одразу ж виявив суттєві розбіжності у кредитному договорі №7 від 27 травня 2002 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_2 та АК "Ажіо" та у оспорюваному договорі застави щодо цільового призначення кредиту. Він одразу поставив до відома про це ОСОБА_1, яка дуже здивувалася та пояснила, що вперше бачить цей кредитний договір, та що ОСОБА_4 їй про це нічого не говорив. Крім того, він пояснив, що при уважному ознайомленні з наданими документами та записами ОСОБА_4. щодо ознайомлення з матеріалами цивільної справи №2-571-2004 р. за його скаргою в інтересах ОСОБА_1 на неправильність вчинення нотаріальної дії, він встановив, що ОСОБА_4 стало відомо про зазначені розбіжності у вищевказаних договорах 17.03.2004 року. Тому він вважає, що строк позовної давності за позовом ОСОБА_1 не був пропущений, оскільки його перебіг повинен відліковуватись з моменту, коли ОСОБА_1 повинна була дізнатися від свого представника про порушення її права, тобто 17.03.2004 р. Зважаючи не це 19.10.2005 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з обгрунтованим позовом щодо визнання оспорюваного договору застави недійсним.
Свідок ОСОБА_6., пояснив суду, що ОСОБА_1 разом з усіма учасниками договорів, знайомилася з усіма текстами укладених між ними та ПП ОСОБА_2. 27.05.2002 р. договрів
Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду пояснили, що на початку травня 2002 року вони були присутніми при розмові ОСОБА_2. та ОСОБА_1, про те що ОСОБА_1, на прохання ОСОБА_2. дала згоду внести у якості застави належне їй на праві власності приміщення магазину "Каштан" по кредиту ОСОБА_2, який вона мала намір взяти в АК "Ажіо" на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування.
З урахуванням вищенаведених доказів, суд вважає, що у даному випадку строк позовної давності ОСОБА_1 не пропустила, оскільки відповідно до вимог ст.71 ЦК України, який діяв на момент укладення оспорюваного договору застави, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. А відповідно до положень ст. 76 зазначеного кодексу, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Оскільки самій ОСОБА_1 стало відомо про вищезазначені розбіжності у договорах 03.10.2005 p., а її представнику по довіреності на той час ОСОБА_4 стало відомо про наявність цих розбіжностей 17.03.2004 р.. то перебіг строку позовної давності належить відліковувати саме з 17.03.2004 р. оскільки ОСОБА_4 мав повідомити про ці обставини свою довірительку. Зважаючи на це, суд відхиляє викладену відповідачем у письмових запереченнях від 18.10.2005 р. на первісний позов вимогу, щодо відмови у позові ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
При розгляді спору по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вирішенні заявлених позовів суд керується нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 p., оскільки згідно до положень ст.4 Прикінцевих та перехідних положень чинного на даний час Цивільного Кодексу України, набрав чинності з 1 січня 2004 p., даний Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
9
Задовольняючи позов ОСОБА_1. суд вважає, що оспорюваний договір застави має бути визнаний недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону.
Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про заставу» :
«Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо».
Згідно до ч.3 цієї ж статті:
«Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання».
Тобто, відповідно до вимог закону, заставою може бути забезпечена лише дійсна, реально існуюча вимога і, крім того, застава має похідний характер від такої вимоги.
Однак, як встановлено судом, кредитного договору №7 від 27.05.2002 року між ПП ОСОБА_2. та АБ «Ажіо» на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування , який зазначено у підписаному ОСОБА_1 та нотаріально посвідченому договорі застави від 27.05.2002 р. у якості вимоги, забезпеченої заставою, не існує.
Натомість, існує кредитний договір №7 від 27 травня 2002 року, укладений між ПП ОСОБА_2. та АБ «Ажіо», предметом якого є надання кредиту у сумі 80 000 грн. на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів.
Згідно до ч.1 ст.48 Цивільного Кодексу Української РСР від 1 8.07.1963 p.:
«Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей».
Так як оспорюваний договір застави від 27.05.2002 р. не відповідає вимогам ч.1 ст.3 Закону України «Про заставу», оскільки не забезпечує дійсну вимогу, а також, приймаючи до уваги, що згідно ч.3 цієї ж статті, застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання, а такого зобов'язання, котре вказане у вищезазначеному договорі застави, у даному випадку не існує, суд вважає, що є всі правові підстави для визнання цього договору застави недійсним.
Вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 600 грн.підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що ВАТ "СЕБ Банк" не надав суду безспірних доказів на підтвердження обставин, викладених у своїй позовній заяві, щодо волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору застави, який забезпечував погашення кредиту за кредитним договором №7 від 27 травня 2002 року, укладеним між ПП ОСОБА_2. та АБ «Ажіо», предметом якого є надання кредиту у сумі 80 000 грн. на поповнення обігових коштів з метою придбання промислового обладнання та сировини для виробництва макаронних виробів суд вважає, що у задоволенні його позову має бути відмовлено.
Пояснення свідка ОСОБА_6., який пояснив суду, що ОСОБА_1 разом з усіма учасниками договорів, знайомилася з усіма текстами укладених між ними та ПП ОСОБА_2. 27.05.2002 р. договрів, суд оцінює критично, оскільки, на час укладення оспорюваного договору застави, він був керівником Алчевської філії АБ "Ажіо", власноруч підписував кредитний договір і оспорюваний договір застави, не помітивши допущених розбіжностей, а тому є особою заінтересованою у вирішенні справи на користь відповідача.
У той же час, свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду пояснили, що на початку травня 2002 року вони були присутніми при розмові ОСОБА_2 та ОСОБА_1, суть якого полягала у тому, що ОСОБА_1, на прохання ОСОБА_2. дала згоду внести у якості застави належне їй на праві власності приміщення магазину "Каштан" по кредиту ОСОБА_2 який вона мала намір взяти в АК "Ажіо" на поповнення обігових коштів для закупівлі продуктів харчування.
Крім того, у порушення вимог ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень чинного на даний час Цивільного Кодексу України, ВАТ "СЕБ Банк" обгрунтував свої позовні вимоги положеннями цього Кодексу, у той час, як необхідно було керуватися положеннями Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 p., який був дійсний на момент укладення оспорюваного договору застави.
10
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у задоволенні позову ВАТ "СЕБ Банк" має бути відмовлено з огляду на його необґрунтованість та недоведеність обставин викладених у позовній заяві.
Вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 600 грн. підлягає задоволенню, оскільки, згідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Сплата ОСОБА_1 судового збору підтверджується квитанцією від 18.10.2005 р.
Керуючись ст. ст. 10,11. 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, ст. 48 ЦК Української РСР. суд,
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати недійсним договір застави нерухомості майновим поручителем, укладений міжОСОБА_1 та Акціонерним банком «Ажіо» 27 травня 2002 року.
3. У задоволенні зустрічного позову ВАТ «СЕБ Банк» до ОСОБА_1 відмовити.
4. Стягнути з ВАТ «СЕБ Банк» на користь ОСОБА_1
судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 600 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду
Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний (Ярок з дня
проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом
20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.