Справа № 22ц-4018/2007                    Головуючий у 1 інстанції Чернота СВ.

Категорія - 5                                      Доповідач Ігнатова Л.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2007 року    Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Червінської М. Є.,  суддів Ігнатової Л.Є.,  Алексеева А.В.,  при секретарі Мартіросовій Я.Б.,  розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за   апеляційною   скаргою   ОСОБА_1на   рішення Будьоннівського районного суду м.  Донецька від 14 лютого 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про визнання права особистої власності на житлове приміщення, -

встановив:

ОСОБА_1. звернулась до Апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Будьоннівського районного суду м.  Донецька від 14 лютого 2007 року,  яким позовні вимоги ОСОБА_2 до неї про визнання права особистої власності на житлове приміщення задоволені частково та визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 чистину квартириАДРЕСА_1

Відповідачка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове,  яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В обгрунтування своїх доводів посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи. А саме: суд не прийняв до уваги,  що позивачем пропущений строк позовної давності,  що шлюбні відносини між ними припинені у 2000 році,  а розірваний шлюб 23.07.2003 року. Позивач же звернувся до суду з позовом у жовтні 2006 року тобто строк позовної давності він пропустив. На протязі 6 років не ставив питання про розподіл квартири чи про визнання його власником квартири. Крім того,  суд не взяв до уваги її пояснення,  що позивач не приймав ні якої участі у придбанні спірної квартири,  що ця квартира не є їх спільною власністю,  а була придбана за кошти її матері у зв"язку з чим і договір купівлі-продажу цієї квартири оформлений на її ім"я.

В судовому засіданні представник відповідачки підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача просив апеляційну скаргу відхилити,  а рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд вважає,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно  ст. 308 ЦПК України,  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,  якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено,  що 24.10.2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачки і зазначав,  що 10.07.1993 року він зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_1. Від цього шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_4,  1994 року народження. Позивач та його брат на підставі свідоцтва про право на власність за заповітом від 13.08.1997 року отримали у особисту приватну власність будинок,  який розташований за адресою: АДРЕСА_2. 29.08.1997 року позивач та його брат ОСОБА_3 продали зазначений будинок за 16 660 грн. та поділили ці гроши між собою у рівних частках. У вересні 1997 року,  на гроші,  які він отримав від продажу своєї частки будинку,  він придбав у власність спірну квартируАДРЕСА_1за 6506 грн. Договір купівлі-продажу цієї квартири був оформлений по ініціативі дружини на її ім"я. З цього часу зі своєю сім"єю став проживати у ций квартирі.

Шлюбні відносини з відповідачкою не склалися і у серпні 1999 року вони їх припинили. А рішенням Будьоннівського районного суду м.  Донецька від 23.07.2003 року шлюб між ним та ОСОБА_1. було розірвано і отримано свідоцтво про розірвання шлюбу. Відповідачка до теперішнього часу проживає у спірній квартирі. Позивач вважає,  що квартира,  де прроживає відподачка є його особистою власністю на підставі п.3 ч. 1  ст.  57 СК України. Він придбав цю квартиру на гроші,  які були його особистою власністю. Ні які додаткові гроші,  яки б були їх спільною власністю на придбання квартири він не використовував.Тому просить визнати за ним право особистої власності на спірне житлове приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 частково,  та визнаваючи за ним право власності на 1/2 частину квартириАДРЕСА_1,  суд правильно виходив з того,  що позивачем не надано доказів того,  що зазначену квартиру він купив за власні гроші,  які отримав від продажу будинку. Суд прийшов до правильного висновку,  що спірна квартира була куплена позивачем та відповідачкою за час шлюбу і є їх спільною сумісною власністю. Вони мають рівні права володіння,  користування і розпорядження даною квартирою і їх частки у спільній сумісній власності є рівними.

Приходячи до такого висновку суд правильно виходив з вимог  ст.  22 КпШС України,  яка діяла на час винекнення правовідносин між сторонами та з вимог  ст.  16 Закону України „ Про власність",  відповідно до яких майно,  нажите подружжям за час шлюбу,  є його спільною сумісною власністю.

Доводи скарги,  що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з зазначеними вимогами є безпідставні.

Згідно  ст.  261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу,  яка його пропустила.

В даному випадку строк позовної давності перебігає не з часу розірвання шлюбу чи укладення договору купівлі-продажу спірної квартири,  а з того часу,  як відповідачка перестала визнавати право колишнього чоловіка на квартиру.

Разом з тим,  спірна квартира була придбана сторонами в період шлюбу та є спільною сумісною власністю обох сторін в тому числі і позивача.

Відповідно до висог  ст.  ст. 48,  55 Закону України „Про власність",  ніхто не може позбавити власника права власності на своє майно,  крім випадків передбачених Законом.

Інші наведені в скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосуваня судом норм матеріального чи процесуального права,  яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,  тому підстав для її задоволення немає.

Постановлене у справі рішення є законним й обгрунтованим,  воно ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має.

Керуючись  ст.   ст.  308,  313-315 ЦПК України,  апеляційний суд,  -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити.

Рішення Будьоннівського районного суду м.  Донецька від 14 лютого 2007 року залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.