Справа № 22-ц- 3716/06                     Головуючий у 1-й інстанції Кулініченко Г.В.

Доповідач у 2-й інстанцій'! Коцюрба О.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

15 червня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого:                   Мережко М. В.

суддів:                              Коцюрби О.П.,  Голуб С. А.

при секретарі:                 Некорі А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.  Києві матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1,  ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2006 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1,  ОСОБА_2 до ОСОБА_3,  з-я особа: Ірпінська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину будинку,  як частку у спільній власності,  визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1,  ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду,  пояснення сторін,  вивчивши матеріали цивільної справи,  доводи апеляційної скарги,  колегія суддів,  -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі в червні 2006 р. звернулися до Ірпінського міського суду Київської області із даним позовом,  який мотивували тим,  що їх сину та брату ОСОБА_4.  рішенням Ірпінського міськвиконкому від 09 липня 1979 року було дозволено побудувати будинок по вул.  Озерній у м.  Ірпінь,  Київської області на земельній ділянці площею 500 м2,  виділеній із земельної ділянки його батька. Вказували,  що у 1979 році ОСОБА_4  залишила дружина,  а тому за домовленістю між ним та позивачами,  які на той час мешкали у непридатному для проживання будинку,  вони вирішили за спільні кошти будувати новий будинок,  щоб уся сім "я мала належні умови для проживання. За домовленістю із забудовником,  вказаний будинок мав рахуватися їх спільною власністю. Будинок будувався більше 10 років і рішенням Ірпінської міської ради від 15 березня 2005 року на нього було визнано право власності за ОСОБА_4  Оскільки будинок збудований за їх спільні кошти,  то він має бути визнаний їх спільною власністю і за кожним із них має бути визнане право на 1/3 частину будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1ОСОБА_4  помер. Після його смерті відкрилася спадщина на 1/3 частину вказаного будинку,  яку прийняли мати померлого - позивачка ОСОБА_1.,  та його дочка -відповідачка ОСОБА_3

На підставі викладеного позивачі просили визнати за ними право власності за кожною на 1/3 частину будинкуАДРЕСА_1,  як частку у спільній власності,  та розділити спадщину між спадкоємцями померлого,  визнавши за ОСОБА_1. та ОСОБА_3. право власності за кожною на 1/6 частину вказаного будинку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2006 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду апеляційні скарги в яких просять рішення суду скасувати,  та ухвалити нове рішення,  яким задовольнити їхні позовні вимоги,  вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи,  порушення судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини - рішенням Ірпінського міськвиконкому № 287 від 09 липня 1979 року ОСОБА_4.  було виділено земельну ділянку площею 500 м2 по АДРЕСА_1 та дозволено побудувати на цій ділянці житловий будинок по типовому проекту,  будівництво якого закінчити у 1982 році. 30 липня 1997 р. з ОСОБА_4  було укладено договір про надання ділянки в безстрокове користування для будівництва будинку. ОСОБА_4  розпочав будівництво у 1979 році,  коли мав сім"ю та мешкав з дружиною і дитиною,  після розлучення збудував будинок у 1987 році,  що стверджується оглянутими матеріалами інвентаризаційної справи та рішенням Ірпінського міськвиконкому. Вказаний будинок був зведений за кошти ОСОБА_4  і вже після його смерті рішенням Ірпінського міськвиконкму № 50/2 від 15 березня 2005 року право власності на вказаний будинок АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_4

Позивачка ОСОБА_1. допомогала коштами своєму сину ОСОБА_4.  в будівництві будинку,  позивач ОСОБА_2 участі у будівництві не приймала,  витрат не несла.

Судом першої інстанції також встановлено,  що ІНФОРМАЦІЯ_1помер ОСОБА_4 ,  який заповіту не залишив,  тому після його смерті прийняли спадщину спадкоємці першої черги за законом,  мати померлого - позивачка ОСОБА_1. та його дочка - відповідачка ОСОБА_3.,  у встановлений законом шестимісячний термін шляхом подачі відповідних заяв до держнотконтори.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1. і ОСОБА_2  про визнання за ними права власності на частину будинку,  як частку у спільній власності,  суд правильно керувавсь наступним.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року,  вказаний Кодекс застосовується до цивільних правовідносин,  що виникли після набрання ним чинності. Так як в даній справі спірні правовідносини щодо вимог ОСОБА_1. і ОСОБА_2  про визнання за ними права власності на частину будинку,  як частку у спільній власності виникли під час дії ЦК 1963 року,  то суд першої інстанції вірно застосовує норми цього Кодексу для вирішення даного спору.

Відповідно до  ст.  112 ЦК (в редакції 1963 року),  майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам.  Розрізняється спільна часткова та сумісна власність. Згідно  ст.  113 вказаного ЦК,  володіння,  користування і розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх учасників,  а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Вирішуючи спір,  суд правильно прийшов до висновку,  що в позові ОСОБА_1. та ОСОБА_2  в цій частині необхідно відмовити,  оскільки позивачі не надали суду переконливих доказів,  що в період будівництва будинку між ними та ОСОБА_4  існувала домовленість про створення спільної власності,  яка б відповідала вимогам закону,  і саме з цією метою ОСОБА_1. частково надавала сину кошти для будівництва будинку.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1. про розподіл спадщини після смерті ОСОБА_4  та вимоги ОСОБА_3. про визнання за нею права на спадщину,  суд першої інстанції правильно керувався наступним.

Відповідно до  ст.  529 ЦК України (в редакції 1963 року),  який діяв на час відкриття спадщини та її прийняття спадкоємцями у 2003 році,  при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частинах діти,  дружина і батьки померлого. Згідно  ст.  549 ЦК України (в редакції 1963 року) визнається,  що спадкоємець прийняв спадщину,  якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном,  або він подав держнотконторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно  ст.  562 ЦК України при недосягненні згоди між спадкоємцями,  що прийняли спадщину,  поділ спадкового майна проводиться в судовому порядку,  відповідно до часток належних кожному з них.

При таких обставинах,  колегія суддів,  вважає,  що,  суд першої інстанції при винесенні рішення керувався вимогами діючого цивільного законодавства та вирішив спір на підставі зібраних доказів.

Виходячи з викладеного,  колегія суддів приходить до висновку про те,  що Ірпінський міський суд. Київської області суд постановив рішення,  яке відповідає вимогам закону і обставинам справи,  нормам матеріального права,  тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись  ст.  ст.  307,  308,  313,  314,  315 ЦПК України,  колегія суддів,  -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1,  ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.