Справа № 22ц -1373/2007 р.                   Головуючий у 1-й інстанції Подрєзова Г.О.

Доповідач у 2-й інстанції Коцюрба О.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2007 p. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Мережко М. В.

Суддів              - Коцюрби О.П.,  Голуб С. А.

При секретарі - Некорі А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2007 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2,  ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним,  визнання права власності на спадкове майно.

Заслухавши   доповідь   судді   Апеляційного   суду,    пояснення   сторін,    вивчивши матеріали цивільної справи,  доводи апеляційної скарги,  колегія суддів,  -

встановила:

Позивачі,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3. надали до суду позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним,  визнання права власності на спадкове майно,  в якій вказали на те,  що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх бабуся ОСОБА_4,  після смерті якої відкрилася спадщина на 7/40 частини належної ОСОБА_4. квартири в житловому будинку АДРЕСА_1. Посилаючись на зазначені обставини,  а також на те,  що вони як спадкоємці по праву представлення,  оскільки синОСОБА_4 (їх батько) -ОСОБА_5 помер ще в ІНФОРМАЦІЯ_2  спадщину вони прийняли та вступили в управління нею,  але оформити її в нотаріальній конторі не можуть,  так як на зазначену частину квартири ОСОБА_4. в 1996 році склала заповіт на ОСОБА_1  Посилались також на те,  що спірна частина будинку по АДРЕСА_1 була придбана подружжям ОСОБА_4. та ОСОБА_6 ( шлюб зареєстровано в 1967 році) за договором купівлі-продажу від 1968 року. Своєю частиною спільного майна подружжя ( 7/40 частини) ОСОБА_4. розпорядилася ще в 1990 році,  під час укладення договору дарування 17/100 частини ОСОБА_7Вважаючи порушеними свої права на спадкування після смерті бабусіОСОБА_4 складеним нею в 1996 році заповітом на ім. "я відповідача ОСОБА_1 ,  просили суд визнати цей заповіт недійсним та визнати за ними право власності на спадкове майно,  що складається з 7/40 частини квартири,  яка зареєстрована в Білоцерківському МБТІ на ОСОБА_4

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області    від 02 лютого 2007 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду,  ОСОБА_1  подав до суду апеляційну скаргу в якій просить постанову суду скасувати,  ухвалити нове рішенням,  яким визнати за

ним як спадкоємцем за заповітом право власності на 7/80 частини квартири АДРЕСА_1 так як вважає його незаконним.

Апеляційна скарга не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні,  батьком позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3. був ОСОБА_5,  який померІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_5,  є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_4,  шлюб між якими було зареєстровано 15 вересня 1967 року (згідно актового запису № 642 від 15 вересня 1967 року складеного Білоцерківським міським відділом ЗАГС,  довідки Відділу РАЦС Білоцерківського міського управління юстиції від 28 вересня 2006 року № 799 про актовий запис про народження № 775 від 01 жовтня 1958 року).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 грудня 1968 року,  укладеного між Виконкомом Білоцерківської міської ради та ОСОБА_4., ОСОБА_8 ,  ОСОБА_9.,  ОСОБА_10 жилий будинок поАДРЕСА_1 було передано у власність зазначених громадян,  в тому числі ОСОБА_4. набула право власності на 7/20 частин цього будинку.

Відповідно до  ст.  22 КпШС України (який діяв на час виникнення правовідносин),  майно нажите подружжям за час шлюбу,  є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,  користування і розпорядження цим майном.

В судовому засіданні,  допитаний представник Білоцерківської міської державної нотаріальної контори пояснила,  що до нотаріальної контори м.  Біла Церква з заявою від 19 липня 1996 року про прийняття спадщини після смертіОСОБА_4 звернувся від імені неповнолітнього ОСОБА_1  - опікун ОСОБА_11,  що є фактом прийняття спадщини,  а відповідач ОСОБА_1  в судовому засіданні стверджував,  що 7/40 частини спадкового будинку належали подружжю ОСОБА_4. та ОСОБА_6,  а тому просив суд визнати за ним право власності на 7/80 частини спадкового майна,  виходячи з того,  що ОСОБА_4. заповіла йому свою частку в спільному майні подружжя,  яке на час відкриття спадщини складалося з 7/40 частин будинку.

Відповідно до  ст.  534 ЦК України (в редакції 1963 року,  що діяла на момент виникнення правовідносин),  кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній і кільком особам,  як тим,  що входять,  так і тим,  що не входять до кола спадкоємців за законом,  а також державі або окремим організаціям.

Відповідно до  ст.  1257 ЦК України,  заповіт,  складений особою,  яка не мала на це права,  а також складений з порушеннями вимог щодо його форми та посвідчення,  є нікчемним.  За законом,  заповіт є правочином і на нього розповсюджуються всі правила про недійсність правочинів,  а так як згідно ч.1  ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства,  то заповіт,  будучи правочином по суті,  не може визнаватися дійсним,  якщо він суперечить цивільному законодавству.

Оскільки вищезазначеним договором дарування ОСОБА_4. припинила своє право власності на частину спільно нажитого майна подружжя,  то і право розпорядження цим майном,  в тому числі складання заповіту на зазначене майно,  їй не належало.

При таких обставинах колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню,  а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін так як суд прийшов до вірного висновку про те,  що після смерті ОСОБА_6.,  померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 відкрилася спадщина на 7/40 частини,  які належали йому на праві майна подружжя,  набутого під час зареєстрованого шлюбу.

Оскільки батько позивачів - ОСОБА_5 помер раніше свого батька ОСОБА_6.,  то право на спадкування за правом представлення належить позивачам,  за

якими суд визнав право власності на спадкове майно,  що складається з 18/100 частини будинку АДРЕСА_1

Враховуючи викладене та те,  що рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права та обставинам справи,  а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують,  підстав для скасування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2007 року не має.

Керуючись:  ст.  ст.  307,  308,  313,  314, 315 ЦПК України колегія суддів,  -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена? в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.