Справа № 22 ц - 4418 Головуючий 1 інстанції Румілова Н.М.
Категорія 21 Доповідач Круглікова К.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2007 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого : Круглікової К.С. судців : Осипчук О.М. , Висоцької B.C. при секретарі Таранець В.О. з участю представника ДП „Артемвугілля" Косенко Е.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1на рішення Центрально -міського районного суду міста Горлівка Донецької області від 21 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до ДП „Артемвугілля" про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 березня 2007 року у задоволенні позовуОСОБА_1. до ДП „Артемвугілля" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної пошкодженням здоров'я та стійкою втратою професійної працездатності, відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції. Посилався на порушення судом першої інстанції вимог ст. . 233 КЗпП України, оскільки вважав, що передбачений названим законом строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди не розповсюджується на правовідносини, що склались між ним і відповідачем. Вважав, що строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується. Крім того, вважав, що суд безпідставно стягнув з нього витрати на інформаційно - технічне забезпечення, оскільки це не передбачено діючим законодавством при розгляді позовів по відшкодуванню моральної шкоди.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що позивач працював на шахті „Комсомолець", яка є структурним підрозділом ДП „Артемвугілля". Ще у 1980 році під час виконання своїх професійних обов'язків з ним трапився нещасний випадок, у зв"язку з чим йому вперше було встановлено 5% втрати професійної працездатності. У червні 1992 року у зв"язку з ще однією травмою на виробництві йому було встановлено 15% втрати працездатності . 20 вересня 1996 року висновком МСЕК йому було встановлено 70% втрати професійної працездатності ( 50% - професійне захворювання, 20% - травми 1980 та 1992 рр.).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог , суд застосував матеріальний закон , що діяв на час виникнення права позивача на відшкодування моральної шкоди за висновком МСЕК від 20 вересня 1996 року, а саме : Закон України „Про охорону праці" від 24 жовтня 1992 року, КЗпП України, Правила відшкодування
власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров"я, пов"язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою КМУ № 472 від 23 червня 1993 року, і вважав , що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду , передбачений ст. . 233 КЗпП України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи , апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. . 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального закону.
Оскільки суд першої інстанції правильно застосував зазначені норми закону, правильно встановив обставини , підстав для скасування рішення нема.
Судом встановлено, що право позивача на відшкодування моральної шкоди вперше виникло у 1996 році після встановлення 50% втрати професійної працездатності у зв"язку з професійним захворюванням. Що стосується отриманих на виробництві травм у 1980 та 1992 роках, то на час виникнення правовідносин взагалі було відсутнє законодавство , яке б передбачало можливість відшкодування моральної шкоди у зв"язку з нещасним випадком на виробництві.
Своїм правом на відшкодування моральної шкоди , яке виникло у вересні 1996 року , позивач своєчасно не скористався, тому висновок суду про пропуск позивачем без поважних причин встановленого ст. . 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, є обгрунтованим. Ця підстава є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що законодавством для правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди не передбачено ніяких строків для звернення до суду, не основані на законі, тому не можуть бути прийняті до уваги.
Право на відшкодування моральної шкоди , яке виникло у позивача, як вказувалось вище, у 1996 році, законодавчо було передбачено ст. . 11 Закону України „Про охорону праці", в редакції, що діяла на той час, та ст. . 173-1 КЗпП України, також в редакції , що діяла на той час. Тобто ці правовідносини регулювались законодавством про працю , а отже до цих правовідносин застосовувалась і ст. 233 КЗпП України, яка встановлює строки звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів, у даному випадку - тримісячного строку.
Оскільки позивачем вказаний строк пропущено без поважних причин , суд обгрунтовано відмовив йому у задоволенні позову.
Доводи позивача щодо безпідставності стягнення з нього судом першої інстанції витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не основані на законі.
Керуючись ст. ст. 307 - 315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Центрально- міського районного суду міста Горлівка Донецької області від 21 березня 2007 року залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили