ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
УХВАЛА
Справа № 48/40314.07.10
За скаргоюСуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1
на діїПідрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві
у справі №48/403
за позовомСуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1
доВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві
простягнення 10 699,05 грн.
у справі №43/490
за позовомСуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1
доВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві
за участі третьої особи Міністерство юстиції України
про стягнення 94 089,42 грн.
Суддя Бойко Р.В.
Представники сторін:
скаржник ОСОБА_1
ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві не з'явився
ППВР ГУЮ у м. Києві Магда С.Г.
Міністерства юстиції Українине з'явився
ВСТАНОВИВ:
Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №43/490 від 19.11.2007 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2008 р., позов задоволено частково, стягнуто з Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві на користь Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 47 044,71 грн. збитків, 470,45 грн. державного мита, 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 235,23 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.
07.12.2007 р. на виконання постанови видано накази.
Рішенням господарського суду міста Києва у справі №48/403 від 28.01.2009 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2009 р., позов задоволено частково, стягнуто з Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві на користь Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 10 666,27 грн., державне мито у розмірі 106,66 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 117,64 грн.
24.04.2009 р. на виконання рішення видано наказ.
29.04.2010 р. до канцелярії суду надійшла скарга Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 на дії підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві, в якій позивач просить визнати дії підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві неправомірними, визнати постанови підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві ВП №12913903, ВП №12914372 та ВП №12914770 від 16.03.2010 р. недійсними та скасувати їх, визначити спосіб та порядок виконання рішень про стягнення коштів з Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2010 р. розгляд скарги призначено на 26.05.2010 р.
25.05.2010 р. скаржником подано доповнення і уточнення до скарги, за змістом якого скаржник уточнює свої вимоги та просить: 1) визнати дії ВДВС ГУЮ м. Києва неправомірними, 2) визнати бездіяльність ГУЮ м. Києва неправомірною, 3) визнати постанови ВДВС ГУЮ м. Києва від 16.03.2010 р. недійсними і скасувати їх, 4) зобов’язати ВДВС ГУЮ м. Києва прийняти до виконання накази господарського суду м. Києва та проводити виконавче провадження згідно Закону України "Про виконавче провадження", постанови Кабінету Міністрів України №609 від 09.07.2008 р., 5) зобов’язати ГУЮ м. Києва передбачити у кошторисі боржника (ВДВС Печерського РУЮ м. Києва) призначення для погашення зобов’язань, що виникли внаслідок прийняття судового рішення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.05.2010 р. розгляд скарги відкладено до 23.06.2010 р. у зв’язку із неявкою державної виконавчої служби, зобов’язано скаржника відправити доповнення та уточнення до скарги іншим сторонам.
10.06.2010 р. до канцелярії суду надійшли доповнення та уточнення від 05.06.2010 р. в яких скаржник уточнює раніше заявлені вимоги та просить: 1) визнати дії Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції м. Києва (надалі –"ППВР ВДВС ГУЮ м. Києва") по виконанню наказів господарського суду м. Києва у справах №43/490 та №48/403 неправомірними, 2) скасувати постанови ППВР ВДВС ГУЮ м. Києва від 16.03.2010 р. про повернення виконавчих документів, 3) скасувати постанови ППВР ВДВС ГУЮ м. Києва від 14.05.2010 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження та повернення виконавчих документів, 4) визнати недостатніми дії Головного управління юстиції м. Києва щодо організації через ППВР ВДВС ГУЮ м. Києва виконання судових рішень відповідно до законів України.
В судове засідання 23.06.2010 р. скаржник з'явився, скаргу підтримав, просив задовольнити.
Державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві в судове засідання 23.06.2010 р. з'явився, вимоги ухвали суду від 26.05.2010 р. виконав, надав пояснення щодо скарги.
З огляду на заявлення нової вимоги –про скасування постанов від 14.05.2010 р., копії яких відсутні у матеріалах справи, суд вважає за необхідне витребувати копії таких постанов, а також з метою з'ясування строку в межах якого подана скарга в частині скасування таких постанов –докази отримання таких постанов стягувачем.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2010 р. розгляд скарги відкладено до 14.07.2010 р., витребувано у державного виконавця та стягувача документи.
В судовому засіданні 14.07.2010 р. скаржником подано доповнення до скарги до якого додано копію постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 14.05.2010 р., а також надані пояснення, що така постанова отримана 21.05.2010 р. нарочно. Скарги в частині пунктів 1-3 підтримує, просить задовольнити.
Державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві подав пояснення щодо прийняття постанови від 14.05.2010 р.
Учасниками надані пояснення, що 14.05.2010 р. винесено одну постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.
Судом в задоволенні клопотання скаржника про залучення до участі у справі Головного управління Державного казначейства України у м. Києві відмовлено з огляду на положення ст. 27 ГПК України, які не передбачають можливості залучення третіх осіб до участі у справи на даній стадії судового процесу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2010 р. відмовлено в прийнятті скарги (в редакції доповнення та уточнення від 05.06.2010 р.) в частині пункту 4 (щодо визнання недостатніми дій Головного управління юстиції м. Києва).
Суд вважає, що скарга (в редакції доповнення та уточнення від 05.06.2010 р.) в частині пункту 3 (щодо скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 14.05.2010 р.) підлягає залишенню без розгляду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Із пояснень скаржника (доповнення до скарги від 13.07.2010 р.) вбачається, що постанова від 14.05.2010 р. отримана скаржником нарочно 21.05.2010 р.
В той же час, вимога про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 14.05.2010 р. вміщена в доповненні та уточненні від 05.06.2010 р., яке подано до суду поштою 07.06.2010 р. (відтиск поштового штемпеля на конверті та описі вкладення).
Тобто, скарга в частині скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 14.05.2010 р. подана через 24 дні після винесення постанови та через 17 днів після її отримання скаржником нарочно.
Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 р. №14 судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст. 26, ч. 4 ст. 57 Закону №606-XIV, ст. 1212 ГПК), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами ст. 248-22 ЦПК. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено в порядку, передбаченому статтями 85, 89 ЦПК, залишається без розгляду. Відповідно до ст. 53 ГПК у разі відмови у відновленні пропущеного строку постановлюється ухвала.
Будь-яких клопотань про відновлення пропущеного строку на оскарження постанови від 14.05.2010 р. стягувачем не заявлено, а судом не встановлено наявність підстав для відновлення пропущеного строку для оскарження постанови від 14.05.2010 р.
За таких обставин, скарга (в редакції доповнення та уточнення від 05.06.2010 р.) в частині пункту 3 (щодо скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 14.05.2010 р.) залишається судом без розгляду.
Стосовно строку на подання скарги (в редакції доповнення та уточнення від 05.06.2010 р.) в частині пунктів 1 та 2 (щодо оскарження постанов від 16.03.2010 р. та дії щодо їх винесення) суд відзначає, що її зміст повторює зміст первісно поданої скарги від 09.04.2010 р.
Згідно із пунктом 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 28.03.2002 р. №04-5/365 встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві прийняті 16.03.2010 р., а одержані скаржником 01.04.2010 р., що підтверджується розпискою в повідомленні №56139 про одержання рекомендованого листа. Скарга від 09.04.2010 р. здана на пошту 10.04.2010 р., тобто в межах десятиденного строку з моменту одержання скаржником постанов.
Наведені обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску встановленого ст. 1212 Господарського процесуального кодексу процесуального строку поважною, а тому строк на подачу скарги в частині пунктів 1 та 2 доповнення та уточнення від 05.06.2010 р. підлягає відновленню.
З урахуванням викладеного, підлягає розгляду судом скарга (в редакції доповнення та уточнення від 05.06.2010 р.) в частині пунктів 1 та 2, в яких скаржник просить: 1) визнати дії ППВР ГУЮ м. Києва по виконанню наказів господарського суду м. Києва у справах №43/490 та №48/403 неправомірними, 2) скасувати постанови ППВР ГУЮ м. Києва від 16.03.2010 р. про повернення виконавчих документів.
Зміст скарги в частині, яка підлягає розгляду судом, зводиться до тривалого невиконання судових рішень, прийнятих на користь скаржника, а Підрозділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції міста Києва (надалі –"ППВР ГУЮ м.Києва") 16.03.2010 р. прийняті постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП №12914372, ВП №12913903, ВП №12914770), якими повернуто стягувачеві наказ господарського суду міста Києва №43/490 від 07.12.2007 р. про стягнення 47 044,71 грн. збитків, 470,45 грн. державного мита, 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; наказ господарського суду міста Києва №43/490 від 07.12.2007 р. про стягнення 253,23 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги; наказ господарського суду міста Києва №48/403 від 24.04.2009 р. про стягнення 10 666,27 грн. шкоди, 106,66 грн. державного мита та 117,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Боржником за вказаними наказами є Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (надалі –"ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві").
Постанови мотивовані відсутністю у ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві майна, на яке може бути звернуто стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про судоустрій" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Законом України №475/97 від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі –"Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
На необхідність застосування положень Конвенції при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби зазначено в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 р. №14.
Згідно із практики Європейського суду з прав людини право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р., Збірник рішень 1997-II, с. 510 - 511, § 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", №59498/00, § 34, від 07.05.2002 р.; рішення у справі "Ясіун'єне проти Литви", №41510/98, § 27, від 06.03.2003 р.; та рішення по справі "Руйану проти Румунії", №34647/97, від 17.06.2003 р.).
В даному випадку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 р. у справі №43/490 стягнуто з ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на користь скаржника 47 044,71 грн. збитків у зв’язку із невиконанням судового рішення з вини ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. у справі №48/403 з ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на користь скаржника стягнуто інфляційні збитки (інфляційна складова збільшення боргу), зумовлені несвоєчасним виконанням ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві судового рішення.
Тобто, судові рішення, на тривале невиконання яких посилається скаржник, мотивовані саме тривалим невиконанням ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві судового рішення.
При цьому, ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві та ППВР ГУЮ м. Києва вказують на відсутність у ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві майна на яке може бути звернуто стягнення, посилаючись на запити до установ та відповідь ГУ ДКУ у м. Києві.
Разом із цим, суд відзначає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії", § 35). Боржник у справі та орган державної виконавчої служби, який в силу закону повинен здійснювати виконання такого судового рішення, не надали жодного доказу того, що виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 р. у справі №43/490 та рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. у справі №48/403, у конкретних випадках за цих обставин могло б спровокувати серйозні проблеми суспільного порядку (рішення Європейського суду з прав людини "Іммобіліаре Саффі" та "Меацці"; а також рішення "Сколо проти Італії", від 28 вересня 1995 року, серія A N 315-C). Вони також не подали жодної конкретної програми дій, спрямованої на виплату боргів, підтверджених судовими рішеннями, за умови існування бюджетних прогалин. Аналогічні висновки містяться в § 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жовнер проти України", №56848/00, 29.06.2004 р.
В той же час, в рішенні господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. у справі №48/403 (а.с. 38-42 справи №48/403) з посиланням на ч.3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст. 2 Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади" вказано, що ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві для належного виконання судового рішення по справі №43/490 повинно було звернутися до Державного казначейства з заявкою про перерахування коштів, що підлягають безспірному списанню на користь позивача.
Тобто, судом було зазначено про дії, які необхідно було вчинити з метою виконання судового рішення, проте ні ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві, ні ППВР ГУЮ м. Києва наведене не було враховано.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (рішення у справі "Бурдов проти Росії", №59498/00). Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (рішення у справі "Райлян проти Росії", №22000/03, п. 31, від 15.02.2007 р.).
Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судових рішень, суд належним чином ураховує той факт, що затримка у виплаті грошової компенсації, призначеної постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 р. у справі №43/490 становить 2 роки та 8 місяців та рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. у справі №48/403 становить 1 рік та 6 місяці.
Також суд враховує активну поведінку заявника, спрямовану на виконання наведених судових рішень, яка полягає в неодноразовому зверненні до ППВР ГУЮ м. Києва з заявами про відкриття виконавчого провадження, заявами до ППВР ГУЮ м. Києва, зверненнями до інших органів державної влади та звернення до суду із позовом (справа №48/403) про стягнення інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві зобов’язань, підтверджених судовими рішеннями.
За таких обставин, затримка у виконанні судових рішень, прийнятих на користь стягувача є надмірною.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (§ 52 справи "ОСОБА_3 проти України" від 15.10.2009 р. та § 53 справи Войтенко проти України) у такому самому контексті відсутність у особи можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, утримуючись протягом років від вживання необхідних заходів для виконання обов'язкових постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 р. у справі №43/490 та рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2009 р. у справі №48/403 ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві та ППВР ГУЮ м. Києва порушили положення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Пунктом 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 28.03.2002 р. №04-5/365 визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Невідповідність оскаржуваних постанов від 16.03.2010 р. положенням ст. 124 Конституції України, п.1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу Конвенції та ч.1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для визнання таких постанов недійсними.
Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
В той же час, згідно із ч.1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
В даному випадку, територіальні органи Державного казначейства України до участі у справ залучені не були, а правові підстави для їх залучення у визначеному статусі до розгляду справи на даній стадії судового процесу відсутні.
За таких обставин, доводи скаржника (в частині, яка розглядається судом) визнаються судом правомірними, а скарга підлягає задоволенню з визнанням неправомірними дій підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції м. Києва по прийняттю постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП №12914372, ВП №12913903, ВП №12914770) від 16.03.2010 р. та визнанням недійсними постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП №12914372, ВП №12913903, ВП №12914770) від 16.03.2010 р.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 53, 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 р. №14 суд, –
УХВАЛИВ:
1. Скаргу підприємця –фізичної особи ОСОБА_1 (в редакції доповнення та уточнення від 05.06.2010 р.) в частині пункту 3 (щодо скасування постанови підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції м. Києва про відмову у відкритті виконавчого провадження від 14.05.2010 р.) залишити без розгляду.
2. Визнати причину пропуску підприємцем –фізичною особою ОСОБА_1 строку на подачу скарги ( в частині пунктів 1 та 2 доповнення та уточнення від 05.06.2010 р.) поважною та відновити пропущений строк.
3. Скаргу підприємця –фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.
4. Визнати неправомірними дії підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції м. Києва по прийняттю постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП №12914372, ВП №12913903, ВП №12914770) від 16.03.2010 р.
5. Визнати недійсними постанови підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції м. Києва про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП №12914372, ВП №12913903, ВП №12914770) від 16.03.2010 р.
Суддя Р.В.Бойко