Судове рішення #10123469

                                                                                                                       

                                                                                                                         справа №2-312/10                                                                                                        

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 08 липня  2010 р.                                   Звенигородський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді:                   Іванова А.А.

               при секретарі                              Дрига А.В.

               з участю:позивача:                     ОСОБА_1

               представника відповідача:         ОСОБА_2                      

               представника   позивача:           ОСОБА_3

               представника третьої особи:     ОСОБА_4

розглянувши у   відкритому судовому засіданні в місті  Звенигородка в залі суду цивільну справу за  позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності на будинковолодіння, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Звенигородська міська рада -

ВСТАНОВИВ:

  Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на будинковолодіння.  Свої позовні вимоги мотивувала тим, що  вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, купили в 1974 році будинок по АДРЕСА_1. В зв’язку з тим, що придбаний будинок неможливо було оформити на неї або її чоловіка, оскільки в них була квартира по АДРЕСА_2, тому вони вирішили оформити договір купівлі – продажу на свою доньку – відповідача по справі ОСОБА_5 на теперішній час відповідач висиляє її з будинку, мотивуючи тим, що даний будинок належить їй на праві приватної власності і вона бажає його продати. Житловий будинок по АДРЕСА_1 із надвірними спорудами, зданий в експлуатацію у 2006 році, про що позивач дізналась у 2009 році. Вважає, що дане будинковолодіння належить їй на праві спільної сумісної власності з її покійним чоловіком, оскільки вони разом його будували та сплачували комунальні послуги. Все це дає їй підстави просити суд визнати право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 із надвірними спорудами та скасував свідоцтво про право власності на вище зазначене будинковолодіння, яке видано на ім’я відповідача.

В судовому засіданні позивач та її  представник позов підтримали та просили його задовільнити.

 Представник відповідача, адвокат ОСОБА_2 позов не визнав, вважав його безпідставним та просив суд відмовити в  його задоволенні.

Представник третьої особи позов не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні.

                                                           2

В судовому засіданні позивач пояснила, що за час спільного проживання   зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_7, який помер, вели спільне господарство, у 1974 році  вони придбали старий будинок по АДРЕСА_1 у ОСОБА_8, на той час договір купівлі-продажу не можна було оформити на  неї або на  її чоловіка, оскільки  їм була надана квартира для проживання по АДРЕСА_2, але дана квартира приватизована на шість осіб, в даний час там мешкає відповідач із своєю сім’єю. Для того, щоб оформити договір купівлі-продажу на той час необхідно було розірвати шлюб між  нею та її чоловіком, при Радянській владі законодавством не було передбачено приватної власності на житлові будинки і  вони вирішили договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 оформити на  свою доньку – відповідача ОСОБА_5  Починаючи з 1974 року,  вона з чоловіком   знесли стару будівлю та на  її місці побудували новий будинок з прибудовами та гаражем, все це було зроблено за  їхні спільні кошти, вже у 1979 році  вони заселилися у новий будинок, жили в ньому, на даний час  позивач проживає там одна. Відповідач на час вчинення правочину купівлі-продажу будинку у 1974 році у ОСОБА_8 мала 16 років, після закінчення 8 класів середньої школи вона вступила до Шевченківського технікуму, у 1977 році перебувала у декретній відпустці, у 1978 році вона вступила до Київського політехнічного інституту на заочне відділення, закінчила інститут у 1984 році, тобто відповідач будь-якої участі у будівництві та будь-яку допомогу по будівництву будинку по АДРЕСА_1 не надавала.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що договір купівлі - продажу будинку по АДРЕСА_1 укладено 14.09.1979 року, а не в 1974 році, як зазначає позивач.  У 1976 році  відповідач  одружилась з ОСОБА_9, тому житловий будинок, із-за якого виник даний спір, являється спільною сумісною власністю даного подружжя.  Відповідач працювала з 1978 року до 1979 року   вже рік і фактично могла сплатити суму в 700 карбованців за будинок по АДРЕСА_1,   чоловік відповідача також працював у той період на МПК №1 та мав доходи, подружжя ОСОБА_9 робило замовлення у Звенигородському РБУ (ремонтоно-будівельне управління), що підтверджується укладеними договорами від: 25.09.1979 року; 20.09.1979 року; 01.11.1982 року; 01.10.1982 року,  ( копії даних  документів  приєднано до матеріалів справи).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10, суду пояснив, що  допомагав робити верхи по будівництву у ОСОБА_7, по АДРЕСА_1   працювали по наряду Звенигородського РБУ де він  на той час працював теслею, поли клали у 1980 році, хто замовником був він не знав.    ОСОБА_7, працював майстром у Звенигородському РБУ. Оплату за виконану роботу отримували в касі підприємства.

Допитаний в судовому засіданні свідок  ОСОБА_11, пояснив, що  у  1980 році працював бригадиром у Звенигородському РБУ й виконував роботу по будівництві по АДРЕСА_1. Роботу виконували згідно наряду, оплату отримували в касі підприємства. Він був підлеглим  ОСОБА_7, який працював майстром у Звенигородському РБУ. , хто замовником був він не знав.

Допитаний в судовому засіданні свідок  ОСОБА_12, пояснив, що надавав  допомогу по встановленню котла по АДРЕСА_1. котел встановлював безкоштовно тому, як працював разом на одному підприємстві з ОСОБА_7, у Звенигородському РБУ. Хто був власником будинку йому невідомо, бо він не запитував  про це.

3

Допитаний в судовому засіданні свідок   ОСОБА_13, пояснив, що  у 2007 році, коли ще ОСОБА_7 був живий, він у нього в дворі обпилював дошки, ставив стовпчики, огорожу будував, розраховувалась за роботу  з ним ОСОБА_1  Він  завжди думав, що даний будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_7, хоча документів підтверджуючих право власності він не бачив.

Допитаний в судовому засіданні свідок  ОСОБА_14, пояснив, що допомагав сім’ї ОСОБА_7 проводити ремонтні роботи так, як понад двадцять років пропрацював разом з ОСОБА_7  у Звенигородському РБУ, але чи був він власником  будинку  по АДРЕСА_1, не знає.

 Допитаний в судовому засіданні свідок   ОСОБА_15, пояснив, що  на час будівництва будинку  по АДРЕСА_1, він займав посаду начальника Звенигородського РБУ. Не може з точністю посвідчити про те, що саме ОСОБА_7 був власником даного будинку. Звісно хтось інший міг сплачувати кошти за проведення  будівельних робіт.

Допитаний в судовому засіданні свідок    ОСОБА_16, пояснив, що  позивач є його  матір’ю , відповідач є його сестрою. Йому відомий той факт, що даний будинок будували  його батьки. Свідок участь у будівельних роботах приймав: допомагав закладати фундамент, різні підсобні роботи виконував, відповідача на будівництві й дня не було, вона то навчалась, то в декретах була, працювала,будівництвом керував батько,батьки придбали старий будинок, спочатку батьки хотіли розірвати шлюб, щоб все правильно оформити по документам на будинок, але потім мати передумала і вирішили все це оформити на сестру, лише такий вихід тоді здавався правильним, побудували будинок на початку 80-х років, мати знала, що купляли будинок, у 1974 році, вони про це розмовляли з батьком.

Допитаний в судовому засіданні свідок    ОСОБА_17, пояснив, що   він будував гараж на початку 80-х років, замовником був ОСОБА_7,працював  в робочий час, оскільки тоді  він працював каменярем у Звенигородському РБУ. Зі слів ОСОБА_7  йому відомо, що  той був замовником цих робіт, як господар, правовстановлюючих документів на будинковолодіння по АДРЕСА_1  він не бачив, кому належало і належить будинковолодіння  йому не відомо, справу мав з бригадиром ОСОБА_7, який постійно контролював їхню роботу, він працював майстром.

       Судом встановлено, що  14 вересня 1979 року, між ОСОБА_18 та ОСОБА_5 ( відповідачем по справі) укладено договір купівлі-продажу будинку розташованого по АДРЕСА_1 Черкаської області. Даний договір ніким не оскаржувався а тому є чинним.   Продаж будинку вчинено за сімсот карбованців (а.с. 45-46). На день укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 виповнилося повних 20 років. Відповідач з 1978 по 2007 рік  займалась трудовою діяльністю і мала власний дохід (а.с. 50). Її чоловік ОСОБА_19 також був працевлаштований і отримав заробітну плату, що підтверджується довідками ТОВ «Звенигородська ПМК» (а.с. 47-49). Відповідачеві відповідно до рішення Звенигородської міськради №17 від 19.09.1979 року, надано дозвіл на реконструкцію старого індивідуального жилого будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 72). 19.09.1979 року, згідно рішення Звенигородської міської ради видано акт про відвід земельної ділянки під індивідуальне будівництво громадянці ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 (а.с.72). В підтвердження своїх заперечень, представником відповідача до суду було надано договори замовлення на виконання ремонтно – будівельних робіт з 1979 по 1984 роки включно ( а.с.51-62). Згідно

4

даних договорів замовником була відповідач по справі – ОСОБА_5  Також було надано квитанції про оплату за виконання робіт (а.с.64-66).

    ОСОБА_5, являється власницею будинку по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.05.2006 року, виданого на підставі рішення Звенигородської міської ради від 15.12.2004 року за №507 (а.с.42).  Дане рішення на час розгляду справи є чинним.

    На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в позові ОСОБА_1, необхідно відмовити .

    Позивач не надала жодного доказу, на підставі яких  суд міг встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги позивача. Позивач не довела тих обставин на які вона посилалась в своїй позовній заяві.

    Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт виконання ними будівельних робіт по АДРЕСА_1, натомість жоден свідок окрім свідка ОСОБА_20 не зміг достовірно зазначити хто саме був власником будинковолодіння по зазначеній адресі.

    Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

    Покази свідка ОСОБА_20 суд оцінює критично, оскільки вони суперечать фактичним даним, що підтверджуються письмовими доказами по справі, якими є договір купівлі-продажу будинку розташованого по АДРЕСА_1 Черкаської області від 14 вересня 1979 року (а.с. 45-46). Рішення Звенигородської міськради №17 від 19.09.1979 року,згідно якого відповідачеві надано дозвіл на реконструкцію старого індивідуального жилого будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 72). В підтвердження своїх заперечень, представником відповідача до суду було надано договори замовлення на виконання ремонтно – будівельних робіт з 1979 по 1984 роки включно ( а.с.51-62). Згідно даних договорів замовником була відповідач по справі – ОСОБА_5  Також було надано квитанції про оплату за виконання робіт (а.с.64-66).  

     В судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_5 набула права власності на  будинок по  АДРЕСА_1 на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочину.

 Керуючись ст.ст. 328,331ЦК України, та ст.ст. 10,11,60,61,208,209,212-215 ЦПК України,суд,-

В И Р І Ш И В :

               В позові ОСОБА_1 – відмовити.

              Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області про що протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подано заяву про апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу -  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                               Іванов А.А.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація