Справа № 4413-2007 р.                                          Доповідач 1 інстанції Князьков В.В.

Категорія  12                                                        Доповідач Круглікова К. С

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

7 червня   2007 року                                                                      м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі

Головуючої                      Круглікової К.С.

Суддів                               Кондратьєвої О.М.,

Могутової Н.

при секретарі                     Андра О.А.,

з участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу представника відповідача - ОСОБА_3 на заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, стягнення матеріальної шкоди в розмірі 225 000 грн. та моральної шкоди в розмірі 225 000 грн., посилаючись на те, що 16 серпня 2005 року між нею, як опікуном її матері ОСОБА_5, та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу квартири, що належала ОСОБА_5 на праві власності. Ця квартира (АДРЕСА_1) була придбана у неї відповідачем за 8 926 грн. Вказувала, що договір купівлі-продажу квартири був вчинений нею внаслідок збігу тяжких обставин (хвороба матері, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла) на вкрай невигідних умовах та під впливом застосованого відповідачем обману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: відповідач ввів її в оману відносно ринкової вартості квартири, завіривши , що на момент укладення договору ціна квартири складала 8 926 грн., в той час як насправді її ринкова вартість на той час була у 25 разів вище тієї суми , яка вказана у договорі. Зазначала також , що і зазначену у договорі суму вона не отримала від відповідача, який при укладенні договору з нею не розрахувався , обіцяв розрахуватись пізніше, однак до часу звернення до суду гроші за квартиру не передав.

Вважає , що неправомірними діями відповідача їй, як опікуну , а в подальшому - як спадкоємцю за законом, нанесено матеріальну шкоду у розмірі, який вона мала отримати від продажу квартири, а також моральну шкоду в розмірі

3

225 000 грн. Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири        ' від 16.08.2005 р. з підстав , передбачених ст.ст. 230 ( право чин, вчинений під впливом обману) і 233 ( правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини) ЦК України та стягнути з відповідача на її користь     матеріальну шкоду в розмірі 225 000 грн. і моральну шкоду в розмірі 225 000 грн.

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2- 8 926 грн., а ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1; стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 000 грн.

Не погоджуючись з заочним рішенням, представник відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Ворошиловсього районного суду м. Донецька від 27 березня 2007 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 05 грудня 2006 року відмовлено .

18 квітня 2007 року представник відповідача - ОСОБА_3 звернуся до суду з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування заочного рішення , посилаючись на те, що судом при вирішенні справи неповно з'ясовані всі обставини по справі та невірно застосовані норми матеріального закону, висновки суду не відповідають фактичним обставинам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, представника позивачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції-скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

При розгляді справи суд першої інстанції вважав встановленим , що 16 серпня 2005 року між позивачкою ОСОБА_1, як опікуном ОСОБА_5, та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі - продажу ,однієї з двох належних ОСОБА_5 на праві власності квартир, а саме квартири АДРЕСА_1. Квартира була придбана відповідачем за 8 926 грн., в той час як ринкова вартість спірної квартири складала відповідно до висновку судово-будівельної експертизи - 137 168 грн. Також суд вважав встановленим , що вказаний правочин вчинений позивачкою з дозволу органів опіки та піклування в період тяжкої хвороби її матері, яка перебувала на лікуванні, і саме з метою отримання коштів на її матеріальне забезпечення і , відповідно, вважав встановленим , що позивачка була вимушена укласти угоду під впливом тяжкої для неї обставини, якою була тяжка хвороба її матері, на вкрай невигідних для неї умовах.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України , вважав встановленими обставини ( вчинення правочину під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах) , що мають значення для справи , доведеними, однак ці обставини не були доведені. Недоведеність обставин, що

4  

мають значення для справи, які суд вважав встановленими, є підставою для     скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення , як це передбачено п. 2 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Апеляційний суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, позивачка послалась на такі взаємовиключні обставини: 1) правочин вчинено нею під впливом обману зі сторони відповідача щодо ринкової вартості квартири, яка належала її матері, бо сама вона вартості не знала, а тому повірила відповідачеві, що ця вартість така ж як зазначено в реєстрі нерухомості; 2) правочин вона вчинила під впливом тяжкої обставини - хвороба матері, на вкрай невигідних умовах, тобто продала квартиру за ціною , значно нижчою ніж її ринкова вартість.

Отже , зі змісту самих позовних вимог видно, що на момент вчинення угоди позивачка не знала, що укладає договір купівлі-продажу квартири на вкрай невигідних умовах, оскільки вона вважала, що саме за таку суму її й можна продати. Лише набагато пізніше їй стало про це відомо і вона вирішила звернутись до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що підстав вважати , що позивачка , укладаючи угоду, діяла під впливом обману зі сторони відповідача щодо вартості квартири , нема . Позивачці ніщо не перешкоджало з"ясувати ринкову вартість квартири і продати її будь-кому іншому за іншою ціною. Крім того, вона у судовому засіданні апеляційної інстанції зазначила, що покупця на квартиру знайшов її син, який також не висловив ніяких сумнівів щодо вартості спірної квартири. Таким чином, підстав для визнання угоди недійсною відповідно зі ст. 230 ЦК України нема.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

З огляду на ст. 233 ЦК України зазначений правочин характеризується такими ознаками : 1) особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах ; 2) правочин вчиняється під впливом тяжкої для неї обставини; такий правочин вчиняється добровільно; особа усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах ( тут нема помилки або обману), але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.

Як було встановлено , сама позивачка на момент укладення договору не вважала, що продає квартиру на вкрай невигідних умовах, оскільки стверджувала, що вартість квартир їй не була відома, тобто позивачка не усвідомлювала, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

5

Крім того, позивачка вказувала, що взагалі не отримала гроші за квартиру, однак  звернулась до суду більш ніж через рік  після укладення договору купівлі-продажу, хоча , як стверджувала, саме    негайна потреба в грошових коштах спонукала її укласти цей договір.

Доводи позивачки щодо неотримання грошей за квартиру спростовуються

змістом договору , де йдеться про те, що гроші за квартиру отримані нею до

підписання договору.                                  

Відповідач же у судовому засіданні пояснив, що насправді квартира була ним придбана за 30 000 умовних одиниць, які до підписання договору в присутності сина позивачки він передав останній , а в договорі вказана інвентарна ціна з ціллю зменшення податку.

Апеляційний суд вважає, що при встановлених обставинах позовні вимоги не основані на законі, тому у їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.309,313,314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3задовольнити.

Рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 5 грудня 2006 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.