У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Карімової Л.В.
суддів – Зазулинської Т.П., Ізмайлової Г.Н.,
при секретарі – Коршун І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 18 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - опікунська рада Комінтернівської районної в м. Харкові ради про усунення перешкод в користуванні квартирою, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа опікунська рада Комінтернівської районної в м. Харкові ради визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, -
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі вказаним позовом. Просила поновити її та малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, порушене право користування квартирою АДРЕСА_1.
В обґрунтування вимог посилалась на те, що відповідачі – її батько ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 створюючи умови, неможливі для сумісного проживання, у 2004 р. вимусили її покинути спірну квартиру і проживати в іншому місці. Після народження дочки ОСОБА_5 13 травня 2007 року вона намагалась повернутись в квартиру, в якій має право на проживання та зареєстрована з дочкою, але відповідачі перешкоджають їй реалізувати право на житло, яке нею оплачується з 2008 р.
Виходячи з наведеного просила поновити її порушене право користуватися квартирою АДРЕСА_1.
Відповідачі позов не визнали. У зустрічному позові просили визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою, оскільки вона у 2004 р. без попереднього повідомлення зі всіма своїми речами покинула спірне житло, утворила свою сім’ю, народивши дитину, яку незаконно, без їхньої згоди зареєструвала у квартирі АДРЕСА_1. Не знаючи місцезнаходження ОСОБА_3, вони розшукували її через органи внутрішніх справ.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 18 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Суд поновив її порушене право користування спірною квартирою та зобов’язав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити їй перешкод в користуванні квартирою.
Цим же рішенням суд відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 втратившою право користування квартирою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять рішення скасувати і справу повернути до того ж суду на новий розгляд, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом встановлено, що спірною є трикімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1, наймачем якої є ОСОБА_1 (а.с. 20).
Як вбачається з пояснень сторін, вони не реалізували своє право на приватизацію житла і квартира знаходиться на балансі Комінтернівської філії КП «Жилкомсервіс».
Крім ОСОБА_1 в квартирі зареєстрована його дружина – ОСОБА_2, дочка – ОСОБА_6, дочка ОСОБА_3 та його онука ОСОБА_4, 2007 року народження.
Згідно з частинами 1 і 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться у судовому порядку.
Отже, при вирішенні питання про втрату членом сім’ї наймача права на користування житловим приміщенням з’ясуванню підлягає як термін його відсутності, так і поважність причин такої відсутності.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами склалися вкрай неприязливі відносини, з приводу чого ОСОБА_3 в грудні 2007 року звернулася до Комінтернівського РВ ХМУ МВДУ в Харківській області. Як ОСОБА_3, та і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечують, що між ними були непорозуміння та сварки.
Причиною сварок ОСОБА_3 вважає неналежне відношення до неї відповідачів, які створювали всі умови, щоб принудити її покинути житло. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в свою чергу вважали, що ОСОБА_3, без будь-яких підстав часто не ночувала вдома, а потім добровільно покинула квартиру, не попередивши про своє місцезнаходження.
В той же час з пояснень свідка ОСОБА_7 вбачається що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створили ОСОБА_3 неприйнятні для проживання умови як з боку особистих відносин, так і з боку побутових.
ОСОБА_3 не втратила інтересу до спірної квартири, починаючи з квітня 2008 року сплачувала квартирну плату та комунальні послуги, а ОСОБА_1, як наймач квартири, знаючи про це, з зустрічною позовною заявою про визнання її втратившою право на житлову площу до суду звернувся лише у січні 2009 року.
За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_3 не може бути визнана такою, що втратила право на житло, а її порушене право на проживання у квартирі у відповідності до ст. 16 ЦК України підлягає поновленню.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства на підставі ст. 11 ЦПК України суд у межах позовних вимог ОСОБА_3 зобов’язав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити їй перешкод в користуванні спірною квартирою і не вирішив питання про її вселення. Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України питання про вселення ОСОБА_3 не може бути розглянуто і судом апеляційної інстанції, оскільки ці вимоги не містяться ні в її позовній заяві, ні в апеляційній скарзі.
Згідно ч. 1 ст. 65 ЖК України наймач управі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї які проживають разом із ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Таким чином і малолітня ОСОБА_4, 2007 року народження, набула право на спірне житло при реєстрації разом зі своєю матір’ю і не може разом з нею бути визнаною втратившою це право.
З огляду на наведене судова колегія доходить висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без зміни. Доводи ж апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 209, 218, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 18 березня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили від дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців від дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя :
Судді :