Справа №- 22-ц-2015/10                                               Головуючий 1 інст. – Грищенко І.О.

Категорія – житлові.                                                                  Доповідач – Міненкова Н.О.

                                                                  У Х В А Л А

                                                  І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

         20 травня 2010 року  судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

                                                      Головуючого – Міненкової Н.О.

                                                      Суддів – Гальянової І.Г., Ларенка В.І.

                                                      Секретар – Бала шов О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа ВГІРФО Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселенні, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду, Харківської міської ради про визнання приватизації частково недійсної, -

                                                           В С Т А Н О В И Л А

в липні 2008 року до суду звернулись позивачі і просили усунути перешкоди у користуванні   квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони є власниками спірної квартири, але проживати в ній не мають можливості у зв’язку з тим, що відповідач створює неможливі умови для проживання, без їх на то згоди поселив в квартирі іншу жінку, з приводу його протизаконних дій вони звертались до органів міліції, а тому просили виселити відповідача з квартири, що належить їм на праві власності. В результаті дій відповідача, вони вимушені проживати в іншому місті, так як не мають можливості користуватися власністю, продати квартиру.

            Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав. Пред’явив зустрічний позов про визнання частково недійсної приватизації спірної квартири та визнання за ним права власності на частку квартири у порядку приватизації.  Свої вимоги обґрунтував тим, що  під час приватизації спірної квартири він був виписаний з квартири тимчасово,  а тому без нього не могла відбутися приватизація.

             Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2010 року в задоволенні позовних вимог  відмовлено.

              Не погодились з рішенням апелянти  й у апеляційній скарзі просять рішення суду скасувати, задовольнивши їх вимоги

               В суді апеляційній інстанції апелянти підтримали доводи своїх  апеляційних скарг і просили задовольнити позовні вимоги, які ними заявлялися в суді першої інстанції.

              Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони,  судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

                З матеріалів справи вбачається, що спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності №-1-95-70114-Ц 2 від 16 жовтня 1995 року. Квартира приватизована згідно з Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду”. Прописаний в квартирі, як член сім’ї відповідач був 19 серпня 2003 року і на той час він знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1

                Пред’являючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю позивачі за основним позовом посилались на те, що ОСОБА_4 був прописаний у квартирі АДРЕСА_1 в 2003 році, в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1, як член сім’ї.

               Увесь цей час відповідач перешкоджав нормальному проживанню в квартирі, зловживав спиртними напоями,   і своєю поведінкою зневажав їх, а після розірвання шлюбу став приводити до квартири інших жінок, а зареєструвавши шлюб з іншою жінкою привів її  в квартиру і став наполягати, щоб вона в квартирі проживала разом з ним. Пред’являючи в 2007 році позов про виселення відповідача з його новою дружиною без надання іншого житлового приміщення на підставі ст. 116 Житлового Кодексу посилались на систематичне порушення відповідачем правил співжиття. Позов було задоволено частково, в частині виселення дружини відповідача, але останній був попереджений про неприпустимість такої поведінки та виселенні.

              Пред’являючи позовні вимоги в липні 2008 року про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселенні відповідача позивачі також зазначали на те, що вони позбавленні можливості користуватися квартирою, так як відповідач їм перешкоджає, погрожує, а тому проживати в квартирі вони не мають можливості. Не мають можливості також продати цю квартиру.

              Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

              Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачами не доведені підстави позовних вимог.  Додані до справи письмові докази щодо притягнення відповідача до відповідальності, відносяться до періоду , коли позивачі звертались до суду з вимогами про виселення відповідача на підставі норм Житлового Кодексу( лютий , червень 2007 рік). Інші докази на підтвердження того, що з червня 2007 року і до дня звернення до суду – липень 2008 року позивачі ставили питання про  вселення у квартиру, а також, що відповідач перешкоджав їм проживати у квартирі в матеріалах справи відсутні. Виселити ж колишнього члена сім’і спірної квартири з підстав, що позивачі не мають можливості продати квартиру  не можна, так як особа, яка вселилася в будинок( квартиру) як член сім’ї власника цього будинку( квартири), не може бути позбавлена права на користування цим житлом після припинення сімейних відношень з власником на підставі правових норм, якими регулюється право власності.

            Погоджується судова колегія і з висновком суду першої інстанції про відмову ОСОБА_4 в задоволенні зустрічних позовних вимог, так як останній також не довів в суді підстави свого позову , не надав належних доказів на їх підтвердження.. Крім того, вимога про визнання права власності на частку в спірній квартирі в порядку приватизації державного житлового фонду не основана на Законі України „ Про державну приватизацію державного житлового фонду”.

           Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції і не знаходить підстав для скасування рішення суду.

           Доводи, викладені в апеляційних скаргах не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

           Керуючись ст.ст. 303,304,307,309, 313,314,317,319 ЦПК України  судова колегія,

                                                           У Х В А Л И Л А

           Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

             Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2010 року залишити без змін.

             Ухвала набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

                                      Головуючий суддя –

                                      Судді -