АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року липня місяця 4 дня Судова колегія судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого - Суворова В.О.
суддів - Градовського Ю.М.
- Артеменко І. А. при секретарі - Пащенко Т.П.3а участю: представника ОСОБА_1- ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 , представника представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради - Халдая І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 квітня 2007 року по справі за позовом представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, договорів купівлі-продажу нерухомого майна, виселення та повернення об'єкту до комунальної власності територіальної громади м. Одеси та за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договорів купівлі-продажу нерухомого майна, виселення з об'єкту нерухомості та повернення об'єкту до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, -
встановила:
23 серпня 2006 року представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежиле підвальне приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташоване за АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 листопада 2002 року ОСОБА_3 та зареєстроване в КП „ОМБТІ та РОН" в книзі № 50 неж. на стор. № 27 за р. № 169 в Єдиному Електронному Реєстрі за реєстраційним НОМЕР_1, договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26 січня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі НОМЕР_2, виселення ОСОБА_1з об'єкту комунальної власності - нежилого підвального приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташованого за АДРЕСА_1
Справа №22ц-2925/07
Головуючий у першій інстанції - Чернявська Л.М.
Доповідач - Суворов В.О.
Категорія ЦП: 12
2
та повернути нежиле підвальне приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташоване за АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
5 жовтня 2006 року була уточнена позовна заява та представництво просило суд також визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 травня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в реєстрі за НОМЕР_3. Виселити ОСОБА_5 з об'єкту комунальної власності - нежилого підвального приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташованого за АДРЕСА_1 та передати нежиле підвальне приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташоване за АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Одеси у відання представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.
В обгрунтування свого позову представництво вказувало, що нежиле підвальне приміщення загальною площею 86, 4 кв.м. , розташоване за АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, з 2002 року знаходилось в управлінні представництва та було передано у оренду МП "Фірма Взгляд". Свідоцтво про право власності на спірне приміщення ОСОБА_3 не видавалось, розпорядження Приморської райадміністрації на підставі якого було видане свідоцтво не приймалось райадміністрацією та відповідно договору купівлі - продажу від 26 січня 2006 року та від 30 травня 2006 року не відповідають законодавству і є недійсними.
11 жовтня 2006 року представництво звернулось до суду з заявою про поновлення строку позовної давності оскільки про порушення права дізналися лише після вступу Д° законної сили рішення господарського суду Одеської області від 20 червня 2006 року по справі №30/121-06-4641.
22 листопада 2006 року Одеська міська рада звернулася до суду з самостійними позовними вимогами до ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договорів купівлі-продажу нерухомого майна, виселення з об'єкту нерухомості та повернення об'єкту до комунальної власності територіальної громади м. Одеса. Одночасно з позовною заявою рада звернулася з заявою про поновлення строку позовної давності.
Представник Приморської райадміністрації позови визнав у повному обсязі. Представники відповідачів позови не визнали.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 2 квітня 2007 року позов представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Одеської міської ради задоволений в повному обсязі.
Поновлено строк позовної давності.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нежиле підвальне приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташоване за АДРЕСА_1, бланк НОМЕР_4, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 та зареєстроване в КП "ОМБТІ та РОН" в книзі № 50 неж. на стор. №27 за р. № 169 в Єдиному Електронному Реєстрі за реєстраційним НОМЕР_1.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26 січня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі НОМЕР_2.
Повернуто сторони у первинний стан.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30 травня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в реєстрі за НОМЕР_3.
3
Повернуто сторони у первинний стан.
Виселено ОСОБА_5 (АДРЕСА_2 ) з нежилого підвального приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташованого за АДРЕСА_1 та передано приміщення у відання до комунальної власності представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (АДРЕСА_3).
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення, яким відмовити в задоволенні позову в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_3, перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
02 червня 2000 року позивач заключив договір оренди спірного приміщення з „Фірмою Взгляд", який за позовом представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради рішенням господарського суду Одеської області від 20 червня 2006 року був розірваний.
В судовому засіданні встановлено, що існує свідоцтво про право власності на спірне приміщення на ім'я ОСОБА_3 видане виконкомом Одеської міської ради 22 листопада 2002 року, зареєстроване в КП „ОМБТІ та РОН" та в єдиному державному реєстрі.
26 травня 2005 року виконкомом Одеської міської ради прийнято рішення про проведення КП „ОМБТІ та РОН" технічної інвентаризації об'єктів не житлового фонду, що розташовані в місті Одесі у тому числі і спірного приміщення.
На підставі вказаного свідоцтва, розпоряджаючись, як своєю власністю 26 січня 2006 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купував спірне приміщення, правочин був посвідчений державним нотаріусом. Зміна права власності пройшла державну реєстрацію.
ОСОБА_1 будучи власником зазначеного приміщення 30 травня 2006 року продав та ОСОБА_5 купив спірне приміщення. Вказана угода також посвідчена державним нотаріусом.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що існує свідоцтво про право власності на нежиле приміщення площею 86, 4 кв. м. розташоване по АДРЕСА_1, власником якого вказаний ОСОБА_3
Визнаючи дане свідоцтво про право власності не чинним суд послався на норми ЦК України в діючій редакції.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції не врахував, що свідоцтво про право власності було оформлено 22 листопада 2002 року. Тобто в той час діяв Цивільний кодекс України в редакції 1963 року.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень діючий цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повинен був розглядати зазначені спірні правовідношення в відповідності до ЦК України в редакції 1963 року. В зв'язку з зазначеним, судова колегія прийшла до висновку, що рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з розглядом справи в відповідності до ЦК України в редакції 1963 року.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржене свідоцтво видане на підставі розпорядження Приморської райдержадміністрації від 15
4
жовтня 2002 року № 416, яке не стосується визнання права власності на спірний об'єкт. Також судом першої інстанції вірно встановлено, що спірне свідоцтво не оформлювалося виконкомом Одеської міської ради.
Відповідно до ст. 48 ЦК України (редакція 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
В зв'язку з тим, що був порушений порядок встановлений законом отримання свідоцтва про право власності на спірне приміщення, судова колегія вважає, що вказане свідоцтво повинно бути визнане недійсним.
Послідуючі розглянуті цивільні відносини відбулися після 01 січня 2004 року, тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно розглянув спірні правовідносини в відповідності до ЦК України в редакції 2004 року.
Розглядаючи справу суд першої інстанції в своєму рішенні вказав, що вказане приміщення є комунальною власністю.
Судова колегія не може погодитися з вказаним доводом, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.
Згідно до ст. 334 ЦК України, якщо договір відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до „Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 07.02.2002 року свідоцтво про право власності є підставою для реєстрації права власності.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково встановив, що спірне приміщення є комунальною власністю, оскільки свідоцтво про право комунальної власності на спірне приміщення взагалі відсутнє. Держана реєстрація не проводилися. Тому судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що спірне приміщення є комунальною власністю.
Позивачі просять визнати недійсними договори купівлі-продажу від 26 січня 2006 року та 30 травня 2006 року на підставі п.п. 1, 3 ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, та повернути позивачу спірне майно.
Судова колегія вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Покупці є добросовісними набувачами вказаного майна. На час узгодження договору купівлі-продажу від 26 січня 2006 року діяло свідоцтво про право власності на спірне приміщення. Будь-яких обмежень не існувало. ОСОБА_3, як власник спірного приміщення здійснюючи своє законне право продав вказане приміщення ОСОБА_1Позивач не надав будь-яких доказів, відповідно до яких ОСОБА_3 було відомо, що свідоцтво про право власності видано з порушенням закону. Договір купівлі-продажу спірного приміщення був узгоджений в формі, яка передбачена законом. Тому судова колегія вважає, що вказаний правочин відбувся відповідно до норм цивільного кодексу, не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
З матеріалів справи вбачається, що узгоджуючи договір купівлі-продажу від 26 січня 2006 року волевиявлення покупця та продавця були вільними, та відповідали їх внутрішній волі, яке було направлено на продаж та покупку вказаного приміщення.
30 травня 2006 року відбувся договір купівлі-продажу спірного майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Продавець є добросовісним набувачем, придбав майно в відповідності до закону в встановленому порядку. Як власник спірного майна ОСОБА_1 скористувавшись своїм правом власності за своєю волею продав належне йому
5
майно ОСОБА_5 , який діючи вільно купував вказане майно. Відповідно до закону вказаний договір був посвідчений нотаріусом.
Таким чином, судова колегія вважає, що відсутні підстави про визнання недійсними договорів купівлі продажу від 26 січня 2006 року та 30 травня 2006 року, в зв'язку з чим, в зазначеній частині позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В судовому засіданні встановлено, що позивач не є власником спірного приміщення, тому у нього відсутні підстави на витребування від відповідачів спірного майна.
Згідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно в разі, якщо майно:
1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не за їхньої волі іншим шляхом.
Суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача про витребування майна послався на ст. 338 ЦК України.
В ході судового засідання позивачі не надали будь-яких доказів в відповідності до ст. 10 п.3 ЦПК України, що відповідачам було відомо, що свідоцтво про право власності не відповідає вимогам закону, та що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, та що приміщення є власністю позивача.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача про витребування майна невірно застосував ст. 388 ЦК України, оскільки власником спірного майна на момент продажу приміщення, а саме 26.01.2006 року, був ОСОБА_3 це підтверджується свідоцтвом про право власності, яке було зареєстровано в КП „ОМБТІ та РОН", договір купівлі - продажу був посвідчений нотаріусом та зареєстрований в КП „ОМБТІ та РОН", після чого власником приміщення став ОСОБА_1 При реєстрації права власності на вказане приміщення ніяких перешкод з боку органів влади не здійснювалося, що додатково підтверджує правомірність відчуження вказаного приміщення саме з волі органів місцевого самоврядування.
В зв'язку з зазначеним, судова колегія вважає, що відповідачі є добросовісними набувачами спірного підвального приміщення, тому відсутні підстави для повернення сторін в первісний стан та виселення ОСОБА_5 з вказаного приміщення.
Судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції порушив та неправильно застосував норми матеріального права, що привело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
6
вирішила:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 квітня 2007 року скасувати.
Прийняти по справі нове рішення, яким позови представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Одеської міської ради задовольнити частково.
Поновити строк позовної давності.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежиле підвальне приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташоване за АДРЕСА_1, бланк НОМЕР_4, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 та зареєстроване в КП „ОМБТІ та РОН" в книзі № 50 неж. на стор. №27 за р. № 169 в Єдиному Електронному Реєстрі за реєстраційним НОМЕР_1.
В позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 січня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі НОМЕР_2 та повернення сторони у первісний стан -відмовити.
В позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 травня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в реєстрі за НОМЕР_3 та повернення сторін у первісний стан -відмовити.
В позові про виселення ОСОБА_5 з нежилого підвального приміщення, загальною площею 86, 4 кв.м. , розташованого за АДРЕСА_1 та передачі приміщення у відання до комунальної власності представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради -відмовити.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня вступу до законної сили.