УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-2493/10 Головуючий у суді 1-ї інстанції: Галасюк Р.А.
Категорія 53 Доповідач: Рафальська І.М.:
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
29 червня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області у складі:
головуючого Рафальської І.М..
суддів Зарицької Г.В., Балашкевича С.В.,
при секретарі Пюрі Г.В.,
з участю представника Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України про стягнення зарплати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 22 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом /у березні 2010 року уточнила свої позовні вимоги а.с.164/, у якому зазначала, що з 25.12.2007 року працювала на посаді старшого продавця магазину № 4 Житомирської філії Концерну „Військторгсервіс” 4.07.2008 року працювала останній день і звільнилася з роботи за власним бажанням. При звільненні їй було видано трудову книжку, проте, розрахунок з нею у строки, передбачені законом, проведено не було.
Просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2008 року у розмірі 726 грн., компенсацію за невикористану відпустку за період з грудня 2007 року по липень 2008 року у розмірі 363 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку 14520 грн. - всього 15609грн., та на відшкодування моральної шкоди 2000 грн.
Рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 22 березня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивачки 228 грн.06 коп. заборгованості по заробітній платі, 14520 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 155 грн.98 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У апеляційній скарзі відповідач просить рішення райсуду скасувати, оскільки вважає його незаконним; посилається на порушення райсудом норм матеріального та процесуального права, на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи; на те, що не було дотримано правил підсудності, та зазначає про відсутність його вини у неотриманні позивачкою розрахункових коштів при її звільненні.
Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 наказом № 42-к від 25.12.2007р.була прийнята відповідачем на роботу на посаду старшого продавця магазину № 4 з 25.12.20007р. з повною матеріальною відповідальністю/а.с.145, 143/.
Наказом № 33-к від 2.07.2008р. вона була звільнена з роботи з 4.07.2008р. за власним бажанням /ст.38 КЗпП України/.
Матеріалами справи, зокрема, поясненнями сторін, листом відповідача за №129 від 29.06.2010р., копією відомості з нарахування ОСОБА_2 зарплати за липень 2008 року стверджується, що позивачка в день звільнення 4.07.2008р. працювала на роботі.
Згідно довідки відповідача № 51 від 8.04.2009р., при звільненні станом на 1.07.2008р. ОСОБА_2 не була виплачена заробітна плата у розмірі 483 грн.73 коп. Крім того, за 4 робочі дні липня 2008 року їй було нараховано 118 грн.26 коп. зарплати та 382 грн.34 коп. компенсації за невикористану відпустку. Враховуючи аванс 100грн., прибутковий податок 72,84 грн., ПФ- 10,01, фонд безробіття 2,50 грн., соцстрах- 2,50 і те, що згідно заяви ОСОБА_2 /а.с.15/була утримана недостача в сумі 568 грн.42 коп.- до виплати залишилося 228 грн.06 коп ./а.с.96/.
Оскільки ця заробітна плата позивачкою не була отримана, то суд першої інстанції правильно стягнув її з відповідача.
Що стосується середнього заробітку за час затримки розрахунку, то, відповідно до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, 16.07.2008р. комісією із 4-х осіб був складений акт про те, що ОСОБА_2 на пропозицію отримати заробітну плату з компенсацією за невикористану відпустку відмовилась. Як пояснив в апеляційному суді представник відповідача, в цьому акті йшла мова про небажання отримати кошти саме в останній день роботи позивачки, тобто 4.07.2008р., тому цей акт колегія суддів до уваги не бере, оскільки він був складений через 12 днів з часу звільнення позивачки.
Однак, з матеріалів справи видно, що відповідач неодноразово намагався вручити розрахункові кошти позивачці.
Так, з листа відповідача № 165 від 3.11.2008р. ОСОБА_2 /а.с.125/, видно, що відповідач просив її терміново прибути для отримання розрахункових коштів, даний лист направлявся за адресою м.Житомир, пров.Хвойний, 13, тобто за місцем її реєстрації /про що свідчить копія паспорта позивачки /а.с.180/, та саме за тією адресою, яку надала відповідачу сама позивачка, про що свідчать дані з її особової справи/а.с.181/.
Посилання ОСОБА_2 на те, що даний лист 6.11.2008р. /а.с. 125/отримала не вона, а її бабуся Гуцалюк, з якою вони проживали однією сім’єю, а потім вона змінила місце проживання на вул.Хлібну. 18 кв.79, колегія суддів до уваги не бере, оскільки позивачка не повідомила відповідача про зміну свого місця проживання.
Доводи ОСОБА_2 про те, що в документах, поданих до суду, нею була зазначена саме адреса по вул. Хлібній, і відповідач повинен був звернути на це увагу, також не можуть бути взяті до уваги, оскільки попереднє судове засідання, у якому було встановлено особи сторін, відбулося 14.11.2008р., в той час вищезгаданий лист був направлений позивачці відповідачем 3.11.2008р./а.с.125/.
Крім того, відповідачем 9.04.2009р. направлявся позивачці переказ коштів у розмірі 228 грн.06 коп., проте, вона його не отримала, і кошти повернулися назад відповідачу/а.с.127/.
Крім того, 14.05.2009р. знову позивачці на АДРЕСА_1 був направлений рекомендований лист, у якому в черговий раз відповідач просив позивачку отримати кошти, проте, він також не був отриманий ОСОБА_2, і повернутий відповідачу за закінченням терміну зберігання/а.с.128/.
-2-
За таких обставин колегія суддів вважає, що середній розрахунок повинен бути стягнутий за період до 6.11.2008р. – часу вручення рекомендованого листа за вказаним позивачкою місцем проживання, а не за 20 місяців з часу звільнення позивачки з роботи, як помилково визначив райсуд.
Відповідно до ч.2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як видно з позовної заяви, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2008 року у розмірі 726 грн. та компенсацію за невикористану відпустку за період з грудня 2007 року по липень 2008 року у розмірі 363 грн., тобто майнові її вимоги складали 1089грн. Суд стягнув 228,06грн. заборгованості по зарплаті, тобто вимоги позивачки були задоволені частково на 20,94%. Із довідки відповідача № 60-В від13.11.2008р./а.с.18/ видно, що середній заробіток позивачки складає 798 грн.40 коп., а не 726 грн., як вважав суд, і 20,94% цього середнього заробітку за один місяць складає 167 грн.17 коп., а за 4 місяці затримки розрахунку /з часу звільнення 4.07.2008р. до 6.11.2008р.- часу вручення рекомендованого листа за вказаним позивачкою місцем проживання, середній заробіток за час затримки розрахунку буде складати 668 грн.74 коп.
Тому колегія суддів змінює в цій частині рішення та зменшує розмір стягуваної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14520 грн. до 668 грн.74 коп.
Що стосується моральної шкоди, то колегія суддів, враховуючи ступінь моральних страждань позивачки, розміру заборгованості по зарплаті, вважає, що стягнута судом сума 2000 грн. є завищеною, а тому змінює рішення і в цій частині та зменшує розмір суми на відшкодування моральної шкоди з 2000грн. до 200 грн.
В решті рішення суду колегія суддів залишає без зміни.
Посилання апелянта на те, що райсудом розглянута справа з порушенням правил підсудності, не є підставою для скасування рішення райсуду, оскільки згідно п.6 ч.1 ст.311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 22 березня 2010 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір стягуваного з Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 14520 грн. до 668 /шістсот шістдесяти восьми/ грн.74 коп. та на відшкодування моральної шкоди з 2000 грн. до 200 /двохсот/ грн.
В решті рішення райсуду залишити без зміни.
Рішення набирає чинності з дня проголошення і з цього часу може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: