Справа № 22ц-2631 /2010 Головуючий у першій інстанції – Бечко Є.М.
Категорія – цивільна Доповідач – Скрипка А.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 липня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого-судді ШАРАПОВОЇ О.Л.
Суддів: СКРИПКИ А.А., ЗАБОЛОТНОГО В.М.
при секретарі Штупун О.М.
за участю: ОСОБА_6, його представника ОСОБА_7,
представника позивача Косовець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 травня 2010 року по справі за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Чернігові Чернігівської області до ОСОБА_6 про стягнення в порядку регресу витрат на відшкодування шкоди , -
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2009 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові звернулось до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_6 на користь позивача 24027 грн.83 коп. витрат, понесених на відшкодування ОСОБА_9 шкоди , спричиненої нещасним випадком на виробництві. Позивач вказував, що ОСОБА_9 була виплачена допомога по тимчасовій втраті працездатності у зв’язку з отриманням нею травми під час здійснення трудових обов’язків внаслідок нанесення їй відповідачем тілесних ушкоджень середньої тяжкості. ОСОБА_6 вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2007 року було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 122ч.1, 296 ч.1 Кримінального кодексу України. Позивач вказував, що 11 серпня 2006року ОСОБА_6, знаходячись в тролейбусі № 328 маршруту № 2 під час виконання ОСОБА_9 своїх службових обов’язків, безпричинно, з хуліганських шукань, спричинив їй тілесні ушкодження середньої тяжкості. На підставі Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” ОСОБА_9 були призначені та виплачені допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю в сумі 3522 грн. 69 коп., одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності в сумі 15822 грн. 80 коп ., щомісячна страхова виплата в разі часткової втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку , за період з квітня 2007 року по вересень 2009 року в сумі 4437 грн. 33 коп., витрати на післятравматичне лікування у квітні 2007 року в розмірі 245 грн.01 коп ., а всього на загальну суму 24027 грн. 83 коп.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 травня 2010 року позовні вимоги задоволено . Стягнуто з ОСОБА_6 на користь відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Чернігові Чернігівської області грошові кошти в сумі 24027 грн. 83 коп. у відшкодування витрат, здійснених на відшкодування шкоди ОСОБА_9 Також з відповідача стягнуто 240 грн. 27 коп. судового збору .
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме статті 993, ч.2 статті 999 Цивільного кодексу України. Крім того, на думку апелянта , суд безпідставно застосував Закон України „Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, оскільки даним законом не передбачено право Фонду, який здійснив страхову виплату застрахованій особі зворотної вимоги до винної особи. Таке право , як вважає апелянт, згідно статті 993 Цивільного кодексу України , до страховика переходить лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування. Також апелянт зазначає, що судом не враховано тієї обставини , що вказані суми відшкодування, які просить стягнути позивач на свою користь , не є заподіяною позивачу шкодою у розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України, і відповідно позивач не є особою, яка відшкодовувала шкоду, завдану іншою особою, він не набуває права зворотної вимоги до винної особи, згідно із ч.1 статті 1191 Цивільного кодексу України.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - скасуванню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.1 статті 1191 Цивільного кодексу України ОСОБА_6 зобов’язаний за регресною вимогою відшкодувати позивачу 24027 грн.83 коп. витрат, понесених виконавчою дирекцією Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові Чернігівської області на відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_9 у вигляді витрат на відшкодування шкоди внаслідок отримання нею тілесних ушкоджень, завданих відповідачем ОСОБА_6
Проте, з даним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.
Згідно із ч.1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма міститься в главі 82 Цивільного кодексу України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди , передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Правовідносини, які пов’язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з : 1) життям, здоров’ям , працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпорядженням майном ( майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди , завданої страхувальником ( страхування відповідальності).
Статтею 999 Цивільного кодексу України передбачено, що законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Стаття 993 Цивільного кодексу України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров’я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди не передбачено.
Преамбулою Закону „ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке спричинили втрату працездатності” передбачено, що страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Статтею 5 вказаного Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; обов’язковість сплати страхувальником страхових внесків; формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; цільове використання коштів страхування від нещасного випадку на виробництві.
Згідно із частинами 4, 5 статті 6 вказаного Закону суб’єктом страхування є страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність. Таким чином, страхування від нещасного випадку на виробництві є обов’язковим особистим страхуванням.
Нормами Закону „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке спричинили втрату працездатності” та нормами глави 67 Цивільного кодексу України не передбачено право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно з вказаним законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.
Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги , що задоволення таких вимог фактично означає заміну сторін у зобов’язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час як відповідно до статті 515 Цивільного кодексу України не допускається заміна кредитора в зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема в зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я.
Враховуючи вищенаведене та приписи статтей 993, 999 Цивільного кодексу України , Закону України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке спричинили втрату працездатності", позивач як страховик за обов’язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню , з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі положень статті 88 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Чернігові Чернігівської області на користь ОСОБА_6 180 грн. 15 коп. в рахунок відшкодування понесених ним судових витрат ( а. с. 124 - 125).
Керуючись статтями : 5, 6, 27 Закону України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке спричинили втрату працездатності", статтями : 512, 980, 993, 999 ЦК України, статтями : 88, 209, 218, 303, 304, 307; ч. 1, п. 4 статті 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 травня 2010 року скасувати.
В задоволенні позову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Чернігові Чернігівської області до ОСОБА_6 про стягнення в порядку регресу витрат на відшкодування шкоди відмовити.
Стягнути з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Чернігові Чернігівської області на користь ОСОБА_6 180 ( сто вісімдесят ) грн. 15 ( п'ятнадцять ) коп. в рахунок відшкодування понесених ним судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: