Справа 22ц-10245\2007 Головуючий в і інстанції Міхеєва В.Ю.
Категорія 34 (ІІІ) Доповідач Неклеса В.І.
РІШЕННЯ
Іменем України
2007 року лютого 14 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Неклеси В.І.,
суддів: Митрофанової Л.А., Братіщевої Л .А.
при секретарі: Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи ГБК „Металург", Красінська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про визнання права власності на жиле приміщення і майно.
Особи, які беруть участь у розгляді справи: позивач: ОСОБА_1;
представники відповідачів: ОСОБА_6, ОСОБА_7; відповідач: ОСОБА_5.
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2004 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15 вересня 1999 року недійсним, про визнання за нею права власності на ½ частину вказаної квартири, на ½ частину автомобіля ВАЗ-2103 та на ½ чистини гаража та дачі на підставі ст.56 ЦК України (редакція 1963 року), ст.ст. 1223,1259 ЦК України.
В подальшому позовні вимоги неодноразово уточнювалися.
У січні 2006 року позивач ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву зі всіма уточненнями та доповненнями і просила на підставі ст.ст. 56,112,115 ЦК України (редакція 1963 року) та ст.ст. 355, 356, 361, 368, 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1258, 1259, 1264, 1267, 1270 ЦК України визнати договір купівлі-продажу спірної квартири від 15 вересня 1999 року частково недійсним, визнати за нею право власності на всю квартиру з покладенням на неї зобов'язання по виплаті спадкоємцям-відповідачам по справі грошової компенсації за ½ частини цієї квартири.
Позивач також просив стягнути з відповідачів на її користь грошову компенсацію за ½ частину автомобіля ВАЗ-2103 в сумі 2193 грн. 6з коп., грошову компенсацію за 1/2 частину гаража НОМЕР_1 в ГБК „Металург" в сумі 3296 грн., грошову компенсацію за ½ частину земельної ділянки в с. Красное Криворізького району Дніпропетровської області в сумі 9859 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах і мешкала разом з ОСОБА_9 з 1997 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1.
З метою мати для свого мешкання житлове приміщення вона разом з ОСОБА_9 16 вересня 1999 року купили у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, при цьому договір купівлі-продажу
квартири вирішили оформити на ОСОБА_9 За купівлю квартири вона передала продавцю ОСОБА_5 власні гроші.
Після купівлі квартири вона разом з ОСОБА_9 відремонтували квартиру, а потім вселилась в квартиру разом з ОСОБА_9 і проживала з ним однією сім'єю до його смерті.
Під час сімейних відносин з ОСОБА_9 вона за свої кошти відремонтувала автомобіль ВАЗ-2іоз,разом з ОСОБА_9 відремонтувала гараж , приймала участь у веденні господарства на дачній земельній ділянці, які належали на праві особистої власності ОСОБА_9
Рішенням суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки суд не взяв до уваги обставини оформлення договору купівлі-продажу квартири та факт передачі нею своїх грошей продавцю квартири, не вірно дав оцінку доказам про її витрати на ремонт автомобіля, гаража та дачі, та не взяв до уваги, що ОСОБА_9 через тяжку хворобу не мав своїх прибутків і фактично вона його лікувала за свої гроші до дня смерті.
Суд невірно оцінив показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12
Додаткове рішення ОСОБА_1 не оскаржувала.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з кінця 1997 року стала мешкати однією сім'єю з ОСОБА_9, який знаходився у шлюбі із ОСОБА_6 до 19 лютого 1998 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_9 перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_1 і мешкав в її квартирі.
15 вересня 1999 року за договором купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, була придбана квартира АДРЕСА_1, в яку після ремонту вселились ОСОБА_9 та ОСОБА_1, де і мешкали разом однією сім'єю до смерті ОСОБА_9
На підставі добровільного поділу майна подружжя у власності ОСОБА_9 залишився автомобіль ВАЗ-2103, державний номер НОМЕР_2 гараж НОМЕР_1 У ГБК „Металург" та частина земельної ділянки з будівлями в с. Красное Криворізького району Дніпропетровської області, якими він разом з ОСОБА_1 користувався та проводив необхідні ремонтні роботи.
З моменту вступу у фактиичні шлюбні відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_9 працювали, отримували відповідні прибутки.
Відповідач ОСОБА_5 підтвердив, що він продав спірну квартиру ОСОБА_1 та ОСОБА_9, яких визнавав за подружжя, за зооо доларів США і цю суму грошей він отримав при укладенні договору у нотаріуса від ОСОБА_1, при цьому договір купівлі-продажу був оформлений між ним та ОСОБА_9 (а. с 70-71)-
Представник відповідачів ОСОБА_6 підтвердила., що з грудня 1997 року її чоловік ОСОБА_9, з яким вона розірвала шлюб в лютому 1998 року, вступив у шлюбні відносини з ОСОБА_1 і на цей момент йому належали на праві власності автомобіль, гараж та частина земельної ділянки.
На підставі вищезазначених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину автомобіля, частину гаража та земельної ділянки в порядку ст. 115 ЦК України (редакція 1963 року) не підлягають задоволенню, так як ОСОБА_1 своє право на них не довела в судовому засіданні відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири та визнання за нею права власності на квартиру в порядку СТ.112 ЦК України (редакція 1963 року), з покладенням на неї обов'язку про виплату спадкоємцям грошової компенсації в розмірі 1/2 частини від вартості квартири, невірно дав оцінку встановленим обставинам щодо цих позовних вимог, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по цим позовним вимогам згідно п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України.
В рішенні судом зазначено, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладався в присугності позивача ОСОБА_1, яка не заперечувала проти його оформлення на ім'я ОСОБА_9 і в подальшому не оспорювала цей договір, визнавала право на спірну квартиру за ОСОБА_9
Колегія суддів вважає, що вказані обставини та факти про те, що за спірну квартиру розрахувалася з продавцем позивач ОСОБА_1, свідчать, що на момент оформлення договору купівлі-продажу квартири у ОСОБА_1 та ОСОБА_9 було єдине волевиявлення на придбання квартири для сумісного мешкання і на той момент для них не мало значення на кого з них буде оформлено договір купівлі-продажу.
Такий висновок підтверджується тим, що після придбання спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_9 разом ремонтували квартиру та вселилися в неї, де разом мешкали до смерті ОСОБА_9 до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Крім того, позивач ОСОБА_1 у своєму позові та в судовому засіданні не заперечувала проти права померлого ОСОБА_9 на 1/2 частину спірної квартири не зважаючи на свої доводи, що вона повністю розрахувалася своїми грошима з продаваем ОСОБА_5
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що договір купівлі-продажу спірної квартири в частині прав покупця підлягає визнанню недійсним в 1/2 частині з визнанням прав покупця в цій частині та права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_1, як за другим покупцем спірної квартири, відповідно до ст.56 ЦК України (редакція 1963 року), оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_1 сумісно виконали вимоги ст.224 ЦК України (редакція 1963 року) щодо прийняття квартири від продавця та сплати йому домовленої грошової суми.
Доводи відповідачів про те, що спірну квартиру купив для себе і за свої гроші ОСОБА_9 доказами не підтверджені. Пояснення про те, що для купівлі квартири мати ОСОБА_9 дала йому 1300 доларів СІЛА не можуть свідчити, що ОСОБА_9 повністю сплатив за квартиру свої гроші, оскільки угода купівлі-продажу була вчинена на значно більшу суму, еквівалентну зооо доларів США, і позивач ОСОБА_1, яка, згідно пояснень відповідача ОСОБА_5, передавала особисто йому всі гроші за квартиру, визнає рівність своїх та ОСОБА_9 прав на спірну квартиру.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 15 вересня 1999 року (а.с. 126 т.1) продавець ОСОБА_5 продав квартиру за 4000 грн., в той час як інвентаризаційна оцінка квартири була встановлена в договорі в сумі 7266 грн., що свідчить про необ'єктивну вартість квартири в 4000 грн, встановленої сторонами по договору. Ця обставина підтверджується продавцем і позивачем ОСОБА_1, які заявили в суді, що фактично квартира була продана за суму, яка за курсом валют становить 3000 доларів США.
Ці обставини свідчать про те, що ціна квартири, яка вказана в договорі купівлі-продажу, не відповідає дійсній вартості квартири і фактичній ціні, за яку
була продана квартира, але в цій частині договір купівлі-продажу не оспорюється, і позовні вимоги не заявлялися.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу частково і скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири та визнання права власності за ОСОБА_1 на квартиру та постановити нове рішення в цій частині позовних вимог про їх часткове задоволення на підставі ст.ст. 56,112 ЦК України (редакція 1963 року), оскільки фактично другим покупцем по договору купівлі-продажу поряд з покупцем ОСОБА_9 була позивачка ОСОБА_1, яка мала з ОСОБА_9 єдине волевиявлення на купівлю спірної квартири і виконала права і обов'язки покупця по договору. Вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права на всю квартиру з виплатою грошової компенсації спадкоємцям за ½ частину квартири не підлягають задоволенню, так як на час розгляду справи відповідачі-спадкоємці не набули права на ½ частину спірної квартири у порядку спадщини за законом.
Додаткове рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не оскаржується.
Керуючись ст.ст, 303, п.3 ч.1 ст.309, 313,316 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2006 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 15 вересня 1999 року та про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру задовольнити частково.
Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого 15 вересня 1999 року приватним нотаріусом ОСОБА_13 Криворізького міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № НОМЕР_3, в частині прав покупця ОСОБА_9, визнати в ½ частині недійсним та визнати право власності на 1/2 частину вказаної квартири за вище зазначеним договором купівлі-продажу за ОСОБА_1, як за другим покупцем по договору.
В іншій частині цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 вересня 2006 року про відмову в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.