УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2007 року                                                                                        м.  Ужгород

Судова колегія палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

Головуючої - Фазикош Г.В.,  суддів - Куштана Б.П.,  Кеміня М. П.. при секретарі - Байзат С. Ю.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 07 травня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівсько-Ужгородського єпархіального управління Української Православної Церкви про поновлення на роботі,  стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,  -

встановила:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Мукачівсько-Ужгородського єпархіального управління Української Православної Церкви,  в якому просив поновити його з 14 жовтня 2004 року на попередньому місця служіння - настоятелем прихода с. Солочин,  стягнути із відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу,  починаючи з 14 жовтня 2004 року до дня ухвалення судового рішення у розмірі мінімальної заробітної плати,  яка діяла у відповідні періоди,  а також 50000 грн у відшкодування моральної шкоди.

07 травня 2007 року Свалявський районий суд виніс рішення,  яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовив,  оскільки судом не було встановлено доказів щодо звільнення позивача з роботи і позивач не довів обставини,  на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Не погодившись із цим рішенням,  ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу,  в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення,  яким повністю задовольнити його позовні вимоги. Свою позицію апелянт мотивує тим,  що,  на його думку,  рішення місцевого суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права,  місцевий суд відмовив у задоволенні його позову,  не вказавши причину відмови,  чим порушив його конституційні права.

В судовому засіданні апелянт підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити. При цьому він пояснив,  що з Мукачівсько-Ужгородським єпархіальним управлінням Української Православної Церкви він перебуває у трудових відносинах,  що підтверджується в т.ч.1 його трудовою книжкою. Настоятелем прихода с.  Солочин Свалявського району він був призначений в листопаді 1998 року. В лютому 2002 року йому було надано відпустку на невизначений строк,  з якої він повернувся 14 жовтня 2004 року. Однак до роботи його не допустили,  оскільки місце для богослужіння в приході с.  Солочин не було вільним.  Ніякого указу про звільнення з роботи чи переведення на інше місце він не одержував" і фактично таких указів не має,  однак довідкою №56 від 14 липня 2005 року епіскоп повідомив його про те,  що він є настоятелем новоствореної Свято-Георгієвської громади м.  Свалява.   Релігійну громаду у м. Свалява позивач дійсно створив

Справа: № 22ц-1021/07                                                       Номер рядка статистичного звіту: 40

Головуючий у першій інстанції: Уліганинець П.І.

Доповідач: Фазикош Г.В.                                                                                                                        

ще у 2000 році,  тобто будучи настоятелем прихода с. Солонин,  однак громада була

самоліквідована,  оскільки горомади з'єднались. Таким чином,  позивач вважає,  що недопускаючи              

його до роботи,  з якої він пішов у відпуску і фактично не був звільнений,  оскільки такого наказу дійсно не має,  відповідач порушує його трудові права та позбавляє його і його сім'ю засобів до існування. Позовних вимог про допущення його до роботи в якості настоятеля приходу у с. Солочин позивач не заявляв.

Представник Мукачівсько-Ужгородського єпархіального управління Української Православної Церкви в судове засідання в апеляційній інстанції не з'явився. В листі №286 від 02 липня 2007 року секретар даного управління повідомив суду,  що ОСОБА_1 після довготривалої відпустки за своїм бажанням та бажанням вірників організував релігійну громаду в м.  Свалява. Був призначений настоятелем цієї громади,  яка до управління про звільнення ОСОБА_1 з посади не зверталась. Таким чином,  указів про звільнення ОСОБА_1 з будь-якої посади не має.

Вислухавши пояснення сторін,  вивчивши матеріали справи,  апеляційний суд перевірив законність та обгрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та прийшов до наступних висновків.

Відповідно до п.3  ст. 10 та п.1.  ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,  крім випадків,  встановлених ЦПК. Докази подаються сторонами та іншими особами,  які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини,  які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі,  виникає спір.

Відповідно до  ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини,  якими обгрунтовуться вимоги і заперечення,  та якими доказами вони підтверджуються ; які правовідносини виникають зі встановленних обставин,  яка правова норма підлягає до застосування до цих правовідносин тощо.

В даній справі позивач пов'язував свої позовні вимоги,  в т.ч.1 вимоги про стягнення моральної шкоди,  із фактом його неправомірного звільнення із посади настоятеля прихода с. Солочин,  однак жодних доказів того,  що таке звільнення в дійсності мало місце в матеріалах справи не має,  а є лише указ про призначення ОСОБА_1 на дану посаду від 28 грудня 1998 року за №991(а.с. 8),  що був виданий Архієпіскопом Мукачівським і Ужгородським в межах повноважень,  передбачених Статутом Мукачівської єпархії Української Православної Церкви. Запис про це призначення в трудовій книжці позивача,  оригінал якої було досліджено в судовому засіданні( а.с. 100-102),  є останнім.  Сам позивач в судовому засіданні підтвердив те,  що указу про його звільнення з цієї посади не було. Таким чином,  колегія приходить до висновку про те,  що поновити позивача на відповідній посаді не можна,  оскільки він із нєї не є звільнений.

В той же час,  із матеріалів справи вбачається,  що позивач не був допущений до виконання своїх обов'язків на вказаній посаді після повернення із довготривалої відпустки,  однак позовних вимог про допущення його до роботи він не заявляв. Відповідно до  ст.  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  поданим відповідно до ЦПК,  в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі. Відповідно до  ст.  303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеялційної скарги та вимог,  заявлених у  суді першої інстанції. Таким чином,  вирішувати питання щодо допущення позивача до роботи суд апеляційної інстанції в даній справі не вправі.

За   даних   обставин,    колегія   погоджується   із   висновком   суду   першої   інстанції   про

недоведеність тих обставин,  на які посилається позивач як на підставу своїх вимог,  та відсутність підстав для задоволення позову. Відтак,  апеляційну скаргу слід відхилити,  а рішення місцевого суду залишити без змін.

Враховуючи наведене,  керуючись Законом України "Про свободу совісті та релігійних організацій",   ст. 303,  п.1  ст. 307,   ст. 308,   ст.  ст. 314,  315,  317 ЦПК України колегія суддів,  -

УХВАЛИЛА:

1.  Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

2.      Рішення Свалявського районного суду від 07 травня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівсько-Ужгородського єпархіального управління Української Православної Церкви про поновлення на роботі,  стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення,  проте може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України