Справа № 2-3510/10

                              РІШЕННЯ

                                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

9 липня 2010 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Сватаненка В.І.

за участю секретаря – Забегловської Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – «Про розподіл спільного майна подружжя, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, визнання порядку користування», -

                           ВСТАНОВИВ:

5.02.2010 року позивач звернувся до суду з позовом, який у подальшому був уточнений, до відповідачів про розподіл спільного майна подружжя, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, визнання порядку користування, по якому просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 26.01.1999 року, визнати за позивачем право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, а також визначити порядок користування вказаною квартирою, виділивши позивачу у користування жилу кімнату площею 13,2 кв.м. та балкон площею 0,8 кв.м., залишивши підсобні приміщення – кухню площею 5,8 кв.м., ванну кімнату площе. 2 кв.м., туалет площею 1,1 кв.м., коридор площею 7,3 кв.м., вбудовану шафу площею 0,6 кв.м. в загальному користуванні, посилаючись на те, що ОСОБА_2 перебуваючи з позивачем у зареєстрованому шлюбі, придбала на своє ім’я та на ім’я своїх дітей від попереднього шлюбу квартиру у той час як позивач по справі знаходився у закордонному рейсі, у зв’язку з чим він не був включений до договору купівлі-продажу квартири, яку позивач вважає спільним майном подружжя.

Представник позивача доводи свого довірителя підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, пояснивши, що на теперішній час позивачу ніде проживати.

Представник відповідача ОСОБА_2 про час, дату та місце судового засідання сповіщався належним чином, однак до суду не з*явився, у зв’язку з чим суд враховує його пояснення, які він давав під час судового розгляду справи. Так, з пояснень представника ОСОБА_2 вбачається, що він з позовом ОСОБА_1 не згодний, категорично заперечує проти його задоволення.

Інші сторони по справі про час, дату та місце судового засідання сповіщались належним чином, про що свідчать судові повістки та повідомлення у газетах, але до суду не з*явились.

Суд, вислухавши доводи, думку та пояснення учасників судового розгляду, ознайомившись з матеріалами справи, вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та такими, що стосуються сімейних відносин, у зв’язку з чим урегульовані положеннями ЦК України у редакції 1963 року, положеннями ЦК України у редакції 2003 року та положеннями СК України.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

З 29.08.1998 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, яка від попереднього шлюбу має двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З 18.12.1998 року по 27.07.1999 року ОСОБА_1 знаходився у закордонному плаванні (рейсі), про що свідчить довідка від 25.03.2005 року (а.с.11).

26.01.1999 року між ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3,  ОСОБА_4, та ОСОБА_5 на Одеській біржі нерухомості був укладений договір купівлі-продажу, за яким остання продала ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

Таким чином, ОСОБА_1 за договором квартиру, на частину якої він претендує, не купував, стороною по договору він не є, але суд з метою захисту майнових прав та інтересів позивача, вважає за можливе розглянути його вимоги про визнання вказаного договору купівлі-продажу дійсним.

У відповідності зі ст. 227 ЦК України в редакції 1963 року, що діяла на момент виникнення правовідносин по договору, при укладені договорів купівлі продажу потрібна нотаріальна форма договору, якщо хоча б однієї зі сторін договору є громадянин.

Згідно до ч. 2 ст. 47 ЦК України (у редакції 1963 року) та ст. 220 ЦК України (у редакції 2005 року), якщо одна зі сторін повністю або частково виконала договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, а інша ухиляється від нотаріального посвідчення, суд вправі на вимогу однієї зі сторін визнати угоду дійсної.

З заперечень ОСОБА_2 вбачається, що продавець квартири не ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору, але нотаріально даний договір не може бути посвідчений, оскільки ОСОБА_2 до кінця повністю не розрахувалась з продавцем квартири, тобто не виплатила повну вартість квартири.

Зазначені доводи представника ОСОБА_2 ніякими належними доказами не підтвердженні, більш того з матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу 5.02.1999 року був зареєстрований у КП «ОМБТІ і РОН».

Доводи та заперечення ОСОБА_2 є голослівними, а також суд вважає, що вони висловлювались з метою перешкоджання захисту законних прав позивача, які неможливо захистити без задоволення вимог позивача щодо визнання договору дійсним.

Для захисту прав позивача суд вважає за необхідне вирішити питання про дійсність договору.

Одночасно, судом приймаються до уваги й положення ЦК України у редакції 2005 року, що діє на момент ухвалення рішення по справі, а саме ст. 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним та ст. 321 ЦК України, згідно до якої право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Визнаючи дійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, судом встановлюється, що ОСОБА_2, разом зі своїми дітьми набули право власності на вказану квартиру в рівних частках, тобто кожний став власником 1/3 частини квартири.

Виходячи з викладеного, ОСОБА_2 під час зареєстрованого шлюбу стала власником 1/3 частини квартири.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17.04.2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний (а.с.10, 55).

З матеріалів справи вбачається, що з 2.11.2006 року ОСОБА_1 став претендувати на частину зазначено квартири, яку просив поділити як спільне майно подружжя (а.с.13, 14-15), у зв’язку з чим доводи представника ОСОБА_2 про відмову позивачу у задоволенні позову через позовну давність не приймаються судом до уваги, оскільки строк позовної давності позивачем не був пропущений.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 1 ст. 72 СК України).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано у 2006 році, в тому ж році ОСОБА_1 вперше звернувся до суду з позовними вимогами про визнання права власності на частину квартири, тобто пропуску строку позовної давності не вбачається.

Між іншим, відповідно до чинного законодавства загальною спільною власністю чоловіка і жінки є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, що може бути об'єктом права приватної власності, крім майна нажитого кожним з чоловіка і жінки за час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні подружніх відносин.  

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку.

 Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (зокрема квартиру) лише на ім’я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише дружину, це ще не означає, що вона є одноосібним власником майна.

Враховуючи, що ОСОБА_2 разом з двома своїми дітьми стали власником квартири в рівних частках, то ОСОБА_2 стала власником 1/3 частини квартири, яка судом визнається загально шлюбним майном, оскільки ОСОБА_2 набула право власності на 1/3 частину квартири у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1

Таким чином, за ОСОБА_1 суд вважає за можливе визнати право власності на 1/6 частину квартири.

Дружина та чоловік з часу реєстрації шлюбу мають право на поділ набутого ними майна як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання.

Ст. 69 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна. Прагнення реалізувати це право не завжди є свідченням відсутності злагоди між співвласниками.

 Суд вважає, що зазначене спільне майно – 1/3 частина квартири як спільне супружне майно підлягає розподілу у рівних частках.

При визначені розміру часток майна дружини та чоловіка суд керується ст. 70 СК України, відповідно до положень якої у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Визнаючи за позивачем право власності на 1/6 частину квартири, суд вважає за необхідне визначити порядок користування квартирою, виділивши позивачу одну житлову кімнату площею 13,2 кв.м. з балконом та залишити підсобні приміщення в загальному користуванні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист цивільних прав та інтересів, шляхом визнання відповідного права, гарантується ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: - визнання права.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального та сімейного законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

  На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, ст. 47 ч. 2 ст. 227 ЦК Україна у редакції 1963 року, ст. ст. 15, 16, 204, 220, 321, 392 ЦК України у редакції 2003 року, ст. ст. 60, 69, 70, 72 СК України, суд, -

                    ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – «Про розподіл спільного майна подружжя, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, визнання порядку користування» - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу № 99.01-739 від 26.01.1999 року, укладений на Одеській спеціалізованій біржі нерухомості, по якому ОСОБА_5 продала ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.

Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_1 у користування жилу кімнату площею 13,2 кв.м. та балкон площею 0,8 кв.м., залишивши підсобні приміщення – кухню площею 5,8 кв.м., ванну кімнату площею 2 кв.м., туалет площею 1,1 кв.м., коридор площею 7,3 кв.м., вбудовану шафу площею 0,6 кв.м. в загальному користуванні

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

  Суддя: