Справа № 22-ц-1037                             Головуючий у 1-й інстанції  Шульга В.О.

Категорія 39                                           Суддя-доповідач        Батюк А.В.

УХВАЛА

 іменем   України

15 серпня    2007    року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі: головуючого - Рибалки В.Г.,  суддів-        БатюкаА.В.,  Гагіна М. В.,  з участю секретаря   судового засідання -    Кияненко Н.М. ,  та осіб,  які приймають участь у справі   -   позивача ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 19 червня 2007 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до міського парку культури і відпочинку ім.  Т.Г. Шевченка,  треті особи: ОСОБА_2,  ОСОБА_3

про визнання посадової інструкції самоправною,  наказів про поновлення на роботі та звільнення нікчемними правочинами,  стягнення компенсації за вимушений прогул та моральної шкоди,  -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. не погоджується з рішенням суду,  яким його позов задоволено частково та стягнуто на його користь з міського парку культури і відпочинку ім.  Т.Г. Шевченка 1719, 32 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та 200 грн. на відшкодування   моральної шкоди.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про  стягнення з відповідача судових витрат.

Після виконання даного рішення суду,  вирішено зняти арешт з майна та грошових коштів міського парку і відпочинку ім.  Т.Г. Шевченка,  накладений ухвалою суду від 19.06.2007 року.

В своїх доводах апелянт посилається не неповне з'ясування обставин,  що мають значення для справи,  порушення судом норм матеріального і процесуального права.

З цих та інших підстав просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення по суті позовних вимог,  визнати накази про поновлення на роботі та звільнення нікчемними,  посадової інструкції самоправною та стягнути з відповідача двократний розмір оплати за час вимушеного прогулу в сумі 15991, 10 коп. та моральну шкоду в сумі 1500 грн.

Колегія судців перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимогах,  заслухавши пояснення ОСОБА_1,  який підтримав вимоги апеляційної скарги,  вважає,  що апеляційна скарга підлягає відхиленню,  а рішення суду залишенню без змін,  виходячи з таких підстав.

Судом 1 інстанції було встановлено,  що рішенням Роменського міськрайонного суду від 07 грудня 2005 року ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючого атракціонами міського парку культури та відпочинку ім.  Т.Г. Шевченка,  який розташований в м.  Ромни та стягнуто на його користь 1373, 52 грн. за час вимушеного прогулу. Ухвалою Роменського міськрайонного суду від 17 листопада 2006 року виправлено арифметичну помилку у вказаному вище рішенні і визначено до стягнення суму 1773, 52 грн.

В акті державного виконавця від 14 квітня 2006 року вказано,  що згідно наказу від 07 квітня 2006 року за № 18 ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючого атракціонами з 7 грудня 2005 року. ОСОБА_1. з наказом ознайомлений ,  запис до трудової книжки внесено. Копію наказу сторонами отримано і ОСОБА_1. приступив до виконання обов'язків,  (а.с.  6) відповідно до акту державного виконавця.

Наказом від 24 липня 2006 року за № 58 по Роменському парку культури ОСОБА_1. звільнений внаслідок систематичних прогулів без поважних причин згідно п.4  ст.  40 КЗпП України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те,  що наказ про звільнення ОСОБА_1,  внаслідок систематичних прогулів без поважних причин є правомірним,  відповідає вимогам норм КЗпП України ,  а тому немає підстав для поновлення позивача на посаді.

Посилання апелянта на його незаконне звільнення не відповідає дійсності і спростовуються матеріалами справи. Факт систематичних прогулів відповідачем на роботі з 08.04.2006 р. до 24.07.2006 року підтверджується доповідними записками від 12.04.,  31.05. ,  30.06. ,  14.07. 2006 року та актом від 24.07.2007 року (а.с.  85-90).

Крім того,  сам ОСОБА_1. підтвердив як у місцевому суді,  так і в апеляційному,  що не виконував трудових обов'язків,  його не влаштовували посадові обов'язки,  викладені в інструкції. Відповідно до апеляційної скарги,  на думку апелянта,  між ним та відповідачем не існувало трудових правовідносин,  що накази про прийом та звільнення є правочинами,  спір повинен вирішуватись за нормами ЦК України,  а не КЗпП України.

Заявляючи в апеляційній скарзі вимогу про зміну причин звільнення ОСОБА_1. вийшов за межі своїх позовних вимог,  а тому немає підстав для перегляду рішення в межах цих доводів,  згідно ч. 1  ст.  303 ЦПК України.

Відповідно до  ст.  236 КЗпП України,  у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу,  який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника,  це орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За таких умов суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача кошти за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду з 08 грудня 2005 року по 14 квітня 2006 року і визначений судом розмір оплати узгоджується з вимогами чинного законодавства,  і з врахуванням всіх обставин,  обгрунтовано покладено в основу рішення.

Доводи апелянта щодо визнання посадової інструкції самоправною,  такою що не має чинності правових норм обов'язкових для виконання,  були предметом дослідження ,  яким місцевий суд дав належну оцінку і ці доводи не спростовують висновку суду.

Судова колегія погоджується з встановленим судом першої інстанції розміром моральної шкоди,  який складає 200 грн.,  що відповідає фактичним моральним втратам позивача в даному випадку та обставинам справи.

Доказів,  що позивачу моральна шкода була спричинена в розмірі 1500 грн. позивач   не надав всупереч  ст.  60 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків судового рішення і не дають підстав для висновку про неправильне застосування чи порушення норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Рішення суду узгоджується з доказами,  наявними у справі,  а тому відсутні підстави для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись  ст.   ст.  303,    307,   308,    313-315   ЦПК України,  колегія суддів,  -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити,  а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 19 червня 2007 року у даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.