Справа № 2-4291/2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

08 липня 2010 року                                                                                          м. Сімферополь

    Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О., при секретарі Халілової Е.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків та моральної шкоди,

В с т а н о в и в:

    ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути на його користь з ОСОБА_2 збитки у розмірі 17000 грн., моральну шкоду у розмірі 13000 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України три відсотки річних у розмірі 810 грн. від зазначеної суми в розмірі 30000 грн., а усього разом 30810 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в нього з відповідачем було укладено договір довічного утримання, за яким відповідач зобов’язаний був виплачувати йому по 1500 грн. щомісячно грошового утримання. Проте, з грудня місяця 2008 року ОСОБА_2 зазначене зобов’язання не виконує, чим спричиняє йому незручності що вимагає надмірних зусиль і спричиняє моральні страждання. Вважає, що відповідач користуючись цими грошима і не повертаючи їх повинен сплатити йому ще 3% за користування грошима.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що він справно виплачував позивачу грошове утримання в 1500 грн. щомісячно, але останній, незважаючи на це, звернувся до суду у жовтні місяці 2008 року з позовом про розірвання договору довічного утримання, через що він навіть безпідставно сплатив ОСОБА_1 гроші за листопад місяць. Оскільки договір ОСОБА_1 намагався розірвати, вважає що не було сенсу в подальшої виплаті грошового утримання.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи та з’ясувавши обставини, суд вважає позов необґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що дійсно 25.04.2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, за яким одним з зобов’язань ОСОБА_2 було передбачене щомісячне грошове матеріальне забезпечення відчужувача у розмірі 1500 грн.

Вважаючи, що набувач ОСОБА_2 неналежним чином виконує взяті на себе зобов’язання, 27.10.2008 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Сімферополя з позовом, в якому просив розірвати зазначений вище договір довічного утримання, укладений із відповідачем.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 21 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 10.11.2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, укладений 25.04.2008 року договір довічного утримання було розірвано.

Глава 57 ЦК України визначає права та обов’язки для сторін у договорі довічного утримання, за якою йдеться, зокрема з ст. ст. 755, 756, що наслідком невиплати набувачем грошового забезпечення відчужувачу може бути розірвання договору. Зазначені норми не передбачають залишення за колишнім набувачем обов’язку по виплаті грошового утримання до моменту розірвання цього договору, яке ним було передбачено.

Посилання позивача у своєму позові на загальні норми що регулюють виникнення та припинення зобов’язань в даному випадку необґрунтоване, оскільки їх відносини із відповідачем регулюються спеціальними зазначеними вище нормами права, у зв’язку із чим не отримане за договором грошове забезпечення не можна вважати збитками, спричиненими позивачу.  

Крім цього, позивач у судовому засіданні зазначив, що отримував від ОСОБА_2 грошове забезпечення у визначеному розмірі до 01.12.2008 року. Звернення ОСОБА_1 до суду 27.10.2008 року з вимогою про розірвання договору суд вважає об’єктивною підставою для припинення подальшого виконання договору ОСОБА_2, якій згодом такі було розірвано.

 З урахуванням наведеного, суд не вважає, що через дії відповідача позивачу було спричинено моральну шкоду, оскільки саме дії останнього (подача позову до суду з вимогою розірвання договору) послужили підставою для припинення ОСОБА_2 подальшої виплати грошового утримання.

Так саме суд вважає безпідставними і вимоги позивача щодо стягнення 3% річних, оскільки зазначена ним норма ЦК України до правовідносин, що виникли між сторонами, не застосовується.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати залишаються на позивачеві.

На підставі наведеного, керуючись, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом  двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                                                                                                           Суддя: