Справа №2-633/10                                                

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                                                         02 червня 2010 року                                              

Київський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Непорада Н.П.

секретаря       -           Єрьоменко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа  на стороні відповідача, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування, встановлення факту проживання однією сім’єю, про поділ майна подружжя, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на матеріали, обладнання та майно, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2007р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2, третя особа Київська районна адміністрація Одеської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та поділ майна подружжя (т.1, а.с.4-5)., в якому просив розірвати шлюб; залишити дитину, ОСОБА_5, на утримані та виховані за ним, а дитину, ОСОБА_6, на утримані та виховані відповідачки ОСОБА_2 та виділити позивачу 1/2 частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.  

Відповідачкою ОСОБА_2 у вересні 2007 року поданий зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4, про поділ майна подружжя (т.1, а.с.17-20), в якому просила виділити її домоволодіння по АДРЕСА_2, та майно що там знаходиться, а ОСОБА_1 виділити квартиру АДРЕСА_1 та інше майно.

Ухвалою суду від 04.10.2007 року (т.1, а.с.59) виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, Київська  районна адміністрація Одеської міської ради, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з цивільної справи ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, ОСОБА_4, про поділ майна подружжя.

У ході судового розгляду позивачка по зустрічному позову ОСОБА_2 заявила додаткові позовні вимоги в травні 2008р. (т.2, а.с. 35-39), в яких просила визнати недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки від 15.07.2004 р., договір дарування земельної ділянки  від 27.12.2004 р.; встановити факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з травня 2002 р. по 14.02.2003р.; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину повністю збудованого, але не зданого в експлуатацію будинку, що розташовані за адресою м.Одеса, АДРЕСА_2; на квартиру АДРЕСА_1.   Відповідно до цих вимог, був притягнутий до розгляду справи в якості відповідача ОСОБА_3.

В червні 2008 р. ОСОБА_4 звернулася до Київського районного суду м.Одеси з самостійним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на матеріали, обладнання та майно (т.2, а.с.70-72), в якому просила визнати за нею право власності на матеріали та обладнання, що знаходяться за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, та на майно, що знаходиться в будинку за цією адресою.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 14.02.2003 року між ним та відповідачкою, ОСОБА_2, був зареєстрований шлюб.  

Спільно нажитим майном є: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 яку вони придбали за гроші батьків ОСОБА_1, та майно, що знаходиться у ній. Тому ОСОБА_1 вважає, що йому необхідно виділити в користування 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, а відповідачці ОСОБА_2 виділити в користування іншу 1/2 частину цієї квартири з усім майном, що знаходиться у ній, оскільки з нею залишилися їх неповнолітні діти.

ОСОБА_1 проти зустрічного позову ОСОБА_2 заперечує, посилаючись на те, що 18.01.2003 р. він придбав спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу земельної ділянки за 66 361,00 гривні, які надали його батьки, так як у той час він не працював, тому грошей у нього не було.

З відповідачкою ОСОБА_2 він не проживав   одною   родиною , не вів   з  нею спільного господарства , що вона ніякого відношення  не мала й не має до спірної земельної ділянки та будинку, що будується на ній .

ОСОБА_1 зазначив, що земельну ділянку, розташовану за адресою м.Одеса, АДРЕСА_2, він отримав в порядку спадкування за законом після смерті його батька, ОСОБА_7, згідно рішення Київського районного суду м.Одеси від 14.10.2005р.

 З позовними вимогами третьої особи, ОСОБА_4, він згодний, зазначивши, що будинок, розташований за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, був збудований ОСОБА_4 за свої гроші, майно, що знаходиться в цьому будинку, придбалося також за її гроші.

Позивачка по зустрічному позову, ОСОБА_2, стверджує, що вона проживала з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з травня 2002 р. у будинку АДРЕСА_3 разом з його батьками, та вони разом займалися підприємницькою діяльністю на промтоварному ринку «7 км».

ОСОБА_2 вважає, що земельну ділянку, розташовану за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, вона придбала разом з ОСОБА_1 за їх спільні гроші, отримані від торгівлі на промтоварному ринку «7-ий км».  

ОСОБА_2 стверджує , що будівництво будинку , розташованого  на цій земельній ділянці , і придбання майна, що знаходиться  в ньому , проводилося  за гроші, отримані подружжям  від їх спільної підприємницької діяльності на промтоварному ринку «7- ий  км». Тому, все перераховане рухоме й нерухоме майно є   об'єктом  права спільної   власності   подружжя . У зв'язку з   чим , підлягає розділу  між ними  відповідно до вимог чинного законодавства.  

У наслідок  чого, ОСОБА_2 просить, щоб договір купівлі-продажу земельної ділянки , що знаходиться  за адресою: м. Одеса. АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3. 15.07.2007р., а також договір дарування цієї ділянки , укладений між ОСОБА_3. та ОСОБА_7 від 27.12.2004р., визнати недійсними.  

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4, свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що земельна   ділянка , яка розташована  за адресою м. Одеса, АДРЕСА_2, будинок  на цій ділянці   з  майном, що знаходиться  в ньому,  придбані за рахунок коштів, які належали їй і її чоловікові , ОСОБА_7 . Її син, ОСОБА_1, не мав достатніх коштів  для придбання вищезгаданого майна, тому що не працював у період придбання земельної ділянки , а раніше працював інженером у лабораторії.

Відповідачка ОСОБА_2, ніколи не працювала в неї на промтоварному ринку «7- ий  км», не приймала участі в будівництві будинку , до 14.02.2003 р. не проживала з   ОСОБА_1 одною   родиною , не вела  спільного господарства .  

У ході судового розгляду, позивач ОСОБА_1 свій позов та позов ОСОБА_4 підтримав, проти позову ОСОБА_2 заперечував.

Позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 та її представник свій позов підтримали, проти позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заперечують.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 та її представник позов ОСОБА_4 та позов ОСОБА_1 підтримали, проти позову ОСОБА_2 заперечують.

 Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не прибив, надав до суду довідку про хворобу та письмову заяву, в якої просить розглядати справу за його відсутністю, позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 визнає, проти позову ОСОБА_2 заперечує.

Суд, вислухавши думку, пояснення та доводи сторін, ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає за можливим позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнити, ОСОБА_2 в задоволені позову відмовити з наступний підстав.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями Цивільного Кодексу України у редакції 2003 р., Сімейного Кодексу України у редакції 2002 р., що діють на момент розгляду справи та ухвалення рішення.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18.01.2003 р. (т.1, а.с.106) ОСОБА_9 продала ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0677 га, що розташована за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, за 66631 грн.

Згідно свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 14.02.2003 р., тобто земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 до укладення шлюбу.

З даних трудової книжки ОСОБА_1 (т.1, а.с.146-147) виходить, що він з  01.11.1996 р. не працював. З  01.11.2001 р. по 29.10.2002 р. ОСОБА_1 працював на посаді  провідного інженера санітарно-гігієнічної лабораторії Чорноморської   Басейнової   СЕС , тобто працював у державній установі , одержував  тільки заробітну плату. Тому він не мав у своєму розпорядженні достатні кошти для придбання спірної ділянки .  

Відповідачка ОСОБА_2 не надала  доказів на підтвердження своїх доводів про те, що земельна   ділянка ,   розташована  за адресою : м. Одеса , вул . Тімірязєва , 16-а, придбана за кошти ОСОБА_1 і ОСОБА_2

 Вона також не змогла  підтвердити доводи про те, що працювала в період з  кінця 2002 р. по 2008 р., що мала достатні доходи  для придбання   спірної земельної ділянки .  

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 надала суду копії договорів купівлі-продажу від 01.11.1999р. будинку по адресу АДРЕСА_3 (т.2, а.с.74); купівлі-продажу від 18.08.2000р. (т.2, а.с.75) квартири АДРЕСА_4; історії клієнтів (т.2, а.с.76) АДРЕСА_5 купівлі-продажу від 21.02.2001р.; двох п’ятифутових контейнерів, установлених на торговельному місці №5374 (+ 2 поверх); договору оренди збірно-розбірного магазину від 02.10.2002р. №162; свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 22.12.2003р., згідно яких ОСОБА_4 та ОСОБА_7 мали гроші, ОСОБА_4 займалася підприємницької діяльністю, разом з чоловіком придбала та продавала нерухоме та рухоме майно, тобто вона могла  й у неї були можливості для придбання земельної ділянки, будівництва будинку, придбання меблів і іншого майна.

Тому, суд приходить до висновку, що земельна   ділянка , розташована  за адресою м.Одеса , АДРЕСА_2, придбана ОСОБА_1 18.01.2003р. за рахунок коштів своїх  батьків, у період, коли він не був в шлюбі.

Тому, згідно ч.1 ст.24 КпШС, земельна ділянка була особистою власністю ОСОБА_1.

Згідно нотаріально посвідченого   договору  купівлі-продажу від 15.07.2004 р. (т.1, а.с.148), ОСОБА_1 продав земельну ділянку , розташовану  за адресою м. Одеса, АДРЕСА_2, ОСОБА_3 за 536593,16 грн.

 У відповідності з  ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона  (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність іншої сторони  (покупця), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно й сплатити за нього певну  суму.

У договорі зазначено , що ОСОБА_1 одержав  гроші до підписання договору купівлі-продажу. ОСОБА_3 прийняв земельну ділянку , тобто виконані були всі необхідні умови договору купівлі-продажу, дотримана форма при оформленні. У наслідку, ОСОБА_3 оформив державний акт на права власності на земельну ділянку  (т.1, а.с.149), що підтверджує прийняття земельної ділянки   останнім , оскільки необхідно було виконувати дії власником земельної ділянки (встановлення меж в натурі та інші).  

У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Тому, твердження позивачки по зустрічному позову ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу від 15.07.2004р. недійсним на підставі ст.234 ЦК України не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим, є  необґрунтованими.  

ОСОБА_1 був єдиним власником земельної ділянки , оскільки вона придбана до укладення шлюбу за гроші його батьків. В зв’язку з чим, йому не була потрібна згода ОСОБА_2 на відчуження земельної ділянки, відповідно до вимог ч. 3 ст.65 СК  України, тому що земельна ділянка  не була  спільною власністю подружжя.

В ч.1 ст.319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.  

На цих підставах, суд вважає, що відсутні правові підставі для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, від 15.07.2004р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 27.12.2004 р. (т.1, а.с.150), ОСОБА_3 подарував земельну ділянку, розташовану за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, ОСОБА_7

 Згідно змісту договору, даруватель подарував, а обдарований прийняв у дар земельну ділянку.

В заяві ОСОБА_3 не заперечує проти позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_6, тобто визнав факт дарування земельної ділянки.  

Спадкоємець ОСОБА_7 - ОСОБА_1,  також підтвердив цей факт.

Позивачка по зустрічному позову ОСОБА_2 не надала суду підстав для визнання договору дарування від 27.12.2004р. недійсним, а також не надала підстав для звернення з таким позовом до суду, тому суд вважає, що вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 27.12.2004р. не підлягають задоволенню.

Рішенням  Київського районного суду м. Одеси від 14.10.2005р. (т.1, а.с.152), визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування  за законом (після смерті ОСОБА_7) на земельну ділянку, розташовану за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2. В зустрічному позові ОСОБА_2 не оскаржує рішення Київського районного суду м.Одеси від 14.10.2005р.

 Відповідно до п.2 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

В наслідок чого, відсутні підстави  для визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки , розташованого  за адресою: АДРЕСА_2

Суд дійшов до висновку, що не підлягають задоволенню позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину повністю   побудованого , але не зданого  в експлуатацію будинку , що знаходиться  за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_2, оскільки нею не представлені дані про будівництво цього будинку  за її кошти, або за кошти ОСОБА_1, та  ОСОБА_2 не надала даних про те, що будинок повністю збудований.

В ч.1 ст.182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Будинок, розташований за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, не зареєстрований в установленому законом порядку. Тому, цей будинок не може бути власністю сторін по справі.  

Відповідно до ч.3 ст. 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).  

По даній справі, тільки ОСОБА_4 надала  документи, які підтверджують, що недобудований  і не зданий  в експлуатацію будинок  побудований за її кошти (т.1, а.с. 175-206).

Власник земельної ділянки ОСОБА_1 не заперечував проти будівництва цього будинку.

Показання свідка ОСОБА_11, допитаного  в судовому  засіданні 20.08.2009р., і свідка   ОСОБА_12 , допитаної  в судовому  засіданні 05.02.2010р., суд приймає до уваги, тому що вони підтверджуються письмовими  доказами та іншими матеріалами справи.

Тому, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності за нею на матеріали й обладнання , з яких побудований не зданий  в експлуатацію будинок , розташований  за адресою м. Одеса , вул . Тімірязєва , 16-а, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на майно, що знаходиться в будинку, розташованому за адресою: м.Одеси, АДРЕСА_2, надала документи про придбання цього майна.

Інші учасники судового процесу не зверталися  до суду   з  аналогічними позовними вимогами, доказів в обґрунтування за ними права власності на майно, що знаходить  у цьому будинку , не надавали .

По цих підставах , суд вважає , що права власності на майно, що знаходиться  в будинку , розташованому  за адресою: м. Одеса , вул . Тімірязєва , 16-а, необхідно визнати за ОСОБА_4, а саме, на кухню «Артіс»; сауну; мармуровий камін; холодильник «Liebherr»; газову плиту «Bosch»; кухонну витяжку «Fox»; посудомийну машину «Bosch»;  мийку «Blanco»; барну стійку «Calligaris»; 2 барні стільці «Calligaris»; 6 стільців «Calligaris»; стіл кухонний; вітрину кухонну; телевізор «Philips»; 2 тримачі для телевізора; акваріум; штори.

Позивач за зустрічним позов ОСОБА_2 просила встановити факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з травня 2002р. до 14.02.2003р. В позовній заяві вона не обґрунтувала та не вказала, с якою метою вона бажає встановити даний факт.

Відповідач по зустрічному позові   ОСОБА_1, третя   особа , ОСОБА_4, заперечують проти встановлення факту проживання одною сім’єю ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у період з травня 2002р. по 14.02.2003р.

 Позивачка по зустрічному позові   ОСОБА_2 не надала  доказів в обґрунтування цього факту.

Суд критично ставиться  до показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які були допитані в судовому  засіданні 05.02.2010р., оскільки перший є  батьком ОСОБА_2, а друга є її  сестрою.

Крім того, суд критично ставиться  до показань свідків з боку відповідачки ОСОБА_2, оскільки допитана в судовому  засіданні 20.08.2009р. свідок ОСОБА_15 пояснила, що відповідачка ОСОБА_2 разом зі  своєю матір'ю возили свідків до свого представника в провулок Чайковського в м. Одесі, де їм  пропонували пояснення, які останні повинні були дати в суді.

Інших клопотань, доказів і інших заяв від ОСОБА_2 в обґрунтування її доводів по даному питанню не надходило .

Ніхто з сторін  і свідків не заперечують факт зустріч ОСОБА_1 з   ОСОБА_2 до укладення   шлюбу . Однак, це не є доказом того, що вони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу з травня 2002р. до 14.02.2003 р.

Відповідно  до ч. 1 ст.60 ЦПК   України , кожна   сторона  зобов'язана довести ті   обставини , на які   вона   посилається  як на підставу   своїх   вимог   і  заперечень, крім   випадків , встановлених   статтею  61 цього   Кодексу .

ОСОБА_2 не надала доказів по цим позовним вимогам, тому, позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з травня 2002 р. до 14.02.2003 р. задоволенню не підлягають.

Задовольняючи позовні вимоги третій особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4, відповідно до ст.88 ЦПК України, суд стягує порівну з відповідачів, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на користь ОСОБА_4 витрати на судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на ІТЗ судового розгляду в розмірі 30 грн..

Керуючись ч. 1 ст. 24 КпШП, ст. ст. 182, 234, 319, 331, 655 ЦК України, ст.ст. 57, 65 СК України,  ст.ст.10, 11, 57, 60, 208, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Виділити в користування ОСОБА_1 ? частку квартири АДРЕСА_1

Виділити в користування ОСОБА_2 ? частку квартири АДРЕСА_1

В решті частині позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про поділ майна подружжя про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та договору дарування земельної ділянки; встановлення факту проживання  однією сім’єю без реєстрації шлюбу; про визнання  права власності на 1/2 частину земельної ділянки та на 1/2 частину повністю збудованого, але не зданого в експлуатацію будинку, що розташовані за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_2; про визнання права власності на квартиру – відмовити.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на матеріали, обладнання та майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на матеріали та обладнання, які використовувались для будівництва будинку, що розташований за адресою: м.Одеса, АДРЕСА_2, та майно, що знаходиться у ньому , а саме: на кухню «Артіс»; сауну; мармуровий камін;; холодильник «Liebherr»; газову плиту «Bosch»; кухонну витяжку «Fox» вартістю; посудомийну машину «Bosch»;  мийку «Blanco»; барну стійку «Calligaris»; 2 барні стільці «Calligaris»; 6 стільців «Calligaris»; стіл кухонний; вітрину кухонну; телевізор «Philips»; 2 тримачі для телевізора; акваріум.

      Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на сплату судового збору в розмірі 850 (вісімсот п’ятдесят) грн. та витрати на сплату ІТЗ судового збору в розмірі 15 (п'ятнадцять) грн..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на сплату судового збору в розмірі 850 (вісімсот п’ятдесят) грн.  та витрати на сплату ІТЗ судового розгляду справи в розмірі 15 (п’ятнадцять) грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі у строк до 10 днів заяви про апеляційне оскарження рішення суду та подальшої подачі у строк до 20 днів апеляційної скарги, або у порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.  

Суддя                                                                                                М.П.Непорада