ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

07 липня 2010 р.           Справа № 2-а-2469/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,

при секретарі судового засідання:   Педорук Олесі Сергіївні  

за участю позивача: ОСОБА_1

та представників відповідача:   Літвін Л. В., Іскри О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1   

до:   Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області  

про: визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів в сумі 227,3 гривень у зв'язку із затримкою по виплаті заробітної плати

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської райдержадміністрації про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та про стягнення коштів.

Позов мотивовано тим, що в день його звільнення, відповідачем не було проведено повного розрахунку та не виплачено в повному обсязі кошти в сумі 866,33 грн., обрахованої самим відповідачем, що є порушенням норм трудового законодавства. В позові зазначено, що 9 квітня 2010 року платіжними дорученнями №323 та №324 позивачу перераховано 296,50 грн. та 110,83 грн. відповідно. Решта суми – 409,13 грн. була перерахована 15.04.2010 року. Таким чином, затримка виплати заробітної плати становить 5 календарних днів. Виходячи із розміру середньоденного заробітку позивача, який відповідно до довідки виданої відповідачем становить 45 гривень 46 копійок, сума коштів за несвоєчасно проведений розрахунок із позивачем, на думку останнього, становить 227,30 грн.

Також позивач зазначає, що відповідач є органом виконавчої влади, юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства та печатку. Станом на 15.04.2010 року відповідач отримав із Державного бюджету України в повному обсязі фінансування на оплату праці найманим працівникам, тобто станом на цю дату мав можливість провести розрахунки із позивачем в повному обсязі, включаючи суми заборговані за несвоєчасний проведений розрахунок при звільненні.    

Посилається позивач на низку положень Конституції України. Зокрема, на положення в силу яких найвищою соціальною цінністю в державі є людина, її права, свободи та гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави.  На норми, за якими конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватися від прийняття будь-яких актів, які приводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Обґрунтування позовних вимог мотивовано також наявністю практики Європейського суду з прав людини. Як приклад, позивач наводить справу «Качко проти України» в якій суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

В подальшому позивач неодноразово збільшував позовні вимоги, з урахуванням яких просить суд також стягнути з відповідача на його користь суму витрачених ним коштів на оплату підготовки та подачі адміністративного позову в суді та всіх судових витрат в сумі 1000 грн.

Окрім того, позивач виходячи із невиплачених йому 227,30 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплати належних при звільненні сум, вважає, що з 09 квітня 2010 року по 06 липня 2010 року, має право на отримання суми коштів в сумі 2 682, 11 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позову, свою позицію виклав у письмових запереченнях, зазначивши, що відповідно до чинного законодавства управління праці та соціального захисту населення фінансується за кошти Державного бюджету України. Станом на 09.04.2010 року Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» прийнятий не був. З цих причин відповідач керувався Тимчасовим розписом асигнувань Державного бюджету України на І квартал 2010 року «Здійснення виконавчої влади у Вінницькій області» яким врегульовувалось, крім іншого, порядок та розміри фінансування оплати праці державних службовців. Наведений розпис асигнувань на 09.04.2010 року був вичерпаний, в зв’язку з чим розрахуватись із ОСОБА_1 в день звільнення не було можливості. Решта коштів була виплачена позивачу після отримання витягу із Тимчасового розпису асигнувань Державного бюджету України на ІІ квартал 2010 року, який дав змогу виготовити кошторис видатків. Отримавши 15.04.2010 року на рахунок кошти на оплату заробітної плати із ОСОБА_1 був здійснений остаточний розрахунок.

Заперечує відповідач також стосовно розміру середньоденного заробітку в сумі 45,46 гривень, посилаючись на те що довідка з якої така сума вбачається видана ОСОБА_1 для пред’явлення до Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття для розрахунку виплат пов’язаних з безробіттям. Розрахунок же середньоденного заробітку позивача для обрахування суми, яку слід виплатити за несвоєчасний розрахунок при звільненні, має здійснюватись виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Із таким підрахунком, розмір середньоденної зарплати позивача становить 36,28 грн., а тому до виплати належало б  лише 181,40 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Окремо позивач суду пояснив, що сума позову розрахована ним виходячи з робочих днів з 09.04.2010 по 15.04.2010 року без врахування 10 та 11 червня - вихідні дні. Решта суми позову обґрунтована тим, що виплата за несвоєчасний розрахунок при звільненні не була сплачена позивачу у день остаточного розрахунку.  

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали та заперечували проти його задоволення, мотивуючи наведеним у письмових запереченнях на позовну заяву. Не визнали представники відповідача позов і в частині збільшення позовних вимог, оскільки остаточний розрахунок із позивачем було проведено 15.04.2010 року і виплата сум за несвоєчасний із ним розрахунок, за законом, здійснюється в межах цього строку.

Суд, заслухавши пояснення позивача, а також представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову частково, а саме в частині стягнення 181,84 гривень та відмовити в решті позовних вимог виходячи з наступного.

Так, судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 працював в управлінні праці та соціального захисту населення Жмеринської РДА.

Утворення та діяльність УПСЗН Жмеринської РДА базується на Постанові КМУ №790 від 30 травня 2007 року «Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації»

Аналіз положень даної постанови дає підстави стверджувати що УПСЗН є структурним підрозділом Жмеринської районної державної адміністрації, підзвітне і підконтрольне голові Жмеринської районної державної адміністрації та виконує вказівки, розпорядження та накази Міністерства праці та соціальної політики України.

Служба у органах влади та органах місцевого самоврядування є публічною службою.

11.02.2010 року наказом №1 виданим по управлінню ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста з питань оплати праці, соціально-трудових відносин, зайнятості та альтернативної служби відділу праці на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника.

09.04.2010 року позивач увільнений з займаної посади по закінченню трудового договору п.2 ст. 36 КЗпП, що вбачається із копії трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 6)

Спірні відносини між сторонами виникли навколо обов’язку роботодавця, у випадку несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні, виплатити звільненому працівнику середній заробіток за весь час затримки.

Правові  засади  і гарантії   здійснення  громадянами  України  права  розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України, який є частиною законодавства про працю.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств,  установ,  організацій   незалежно   від   форм власності,  виду діяльності і галузевої належності.

Строки розрахунку при звільненні передбачені у ст. 116 КЗпП, в силу якої при звільненні працівника виплата всіх сум,  що належать йому від   підприємства,  установи,  організації,  провадиться  в  день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок при звільненні із ОСОБА_1 було проведено частково. Дана обставина також не заперечується відповідачем.

Так, листом за №01-09-889 датованим 16 квітня 2010 року позивача було повідомлено, що сума нарахованих коштів при звільненні складає 866 грн. 33 коп. (зворот а.с. 9)

Частковий перерахунок вказаних коштів позивачу було проведено відповідачем у день звільнення ОСОБА_1, тобто 09.04.2010 року, доказами чого є наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень №323 та 324 на суму 296, 50 грн. та 110, 83 відповідно.

Решта належної до виплати суми була перерахована позивачу 15.04.2010 року та становить 409,13 грн.

Як вбачається з ч. 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Спір про розмір належних до виплати позивачу при звільненні сум, між сторонами відсутній, а відтак вбачається порушення прав позивача внаслідок затримки проведення розрахунку.

Не визнаючи позов, відповідач посилався також на ту обставину, що на момент звільнення ОСОБА_1 не було прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», в той час, як управління праці та соціального захисту населення фінансується за кошти Державного бюджету України. З таких причин проводячи розрахунок із ОСОБА_1 при його звільненні відповідач керувався Тимчасовим розписом асигнувань Державного бюджету України на І квартал 2010 року «Здійснення виконавчої влади у Вінницькій області» яким врегульовувався, крім іншого, порядок та розміри фінансування оплати праці державних службовців. В свою чергу наведений тимчасовий розпис на день звільнення позивача був вичерпаний, а тому розрахунок був проведений в можливому обсязі.

Таке обґрунтування оцінюється судом критично, відсутність коштів не є поважною причиною невиконання своїх зобов’язань.

Така позиція, зокрема, повністю кореспондується із практикою Європейського суду з прав людини, застосування якої передбачене ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у рішенні по справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) Страсбург, 8 листопада 2005 року, Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання заробітної плати найманого працівника засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

За практикою Європейського суду з прав людини реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.

Таким чином, твердження позивача про порушення його прав та інтересів є обґрунтованим.

Разом з тим, суд встановив невірно визначений позивачем розмір коштів, які підлягають виплаті внаслідок затримки проведення розрахунку при звільненні

Строк затримки позивач обраховує включно із днем остаточного розрахунку, а саме із 15.04.2010р. При цьому, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що не враховує 10 та 11 червня, оскільки це вихідні дні і розраховуючи суму позову рахує лише робочі дні.

Однак із положень наведеної вище статті 117 КЗпП вбачаються чіткі межі виплати середній заробіток, а саме «весь час затримки по день фактичного розрахунку». Таким чином норма не містить обов’язку проводити виплату включно із днем остаточного розрахунку, а передбачає таку виплату по цей день.

Саме в день остаточного розрахунку – 15.04.2010 року припинено порушення права позивача на виплату всіх належних йому до виплати у день звільнення сум, а тому виплата середнього заробітку за цей день є необґрунтованою.  

Законом також не передбачено будь-якої компенсації за невиплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

З наведених обставин не підлягає задоволенню вимога щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 2682, 11 гривень.

Визначаючи суму середньоденного заробітку ОСОБА_1 виходив із суми, що зазначена у виданій йому довідці про середню заробітну плату (дохід), відповідно до якої остання становить 45,46 грн. (а.с. 8)

Враховуючи строк затримки належних позивачу при звільненні виплат,  із дня звільнення по день остаточного розрахунку, суд встановив, що сума середнього заробітку за весь час затримки  по день фактичного розрахунку становить 181,84 грн.

Крім того, позивачем  заявлено до відшкодування 1000,00грн. витрат  на правову допомогу, що підтверджено відповідним договором про надання юридичних послуг від  20.05.2010 року  та квитанцією №838562  серія АСАГ.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України  витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Приписами ч. 3 наведеної норми передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на  правову допомогу встановлюється законом.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006р. № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" встановлено, що граничний розмір компенсації витрат в адміністративних справах в яких ця компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Однак, позивачем не надано суду розрахунок понесених витрат на правову допомогу у відповідності до Постанови КМУ № 590 для можливості встановлення його граничного розміру, а відтак витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн. відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, рішенням Європейського суду з прав людини по справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) Страсбург, 8 листопада 2005 року, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задоволити частково.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Жмеринської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 181 грн. 84 коп. (сто вісімдесят одну гривну 84 копійки).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  1грн.70коп. судового збору.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено:   12.07.10  

Суддя          Сауляк Юрій Васильович

07.07.2010