АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-3926/10                                         Головуючий у 1 інстанції: Марченко Н.В.

                                                                                     Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

06 липня 2010 року                                                                                      м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

          головуючого:        Онищенка Е.А.

          суддів:                   Подліянової Г.С.

                                         Маловічко С.В.

          при секретарі        Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним, та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним, та відшкодування моральної шкоди, який в ході судового розгляду справи доповнила.

В позові зазначала, що 13.12.2007р. між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Запорізького РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір про іпотечний кредит №ZPONG 40000002308, згідно якого їй надано кредитні кошти в сумі 124 987,50 гривень  на строк до 13.12.2037 року для придбання у власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

Свої зобов’язання за кредитним Договором вона виконує належним чином та в повному обсязі, що підтверджується квитанціями про сплату кредиту.

13.08.2008 року було внесено зміни до Договору про іпотечне кредитування шляхом укладення Додаткової угоди про іпотечний кредит. Вважає, що Додаткова угода була підписана під впливом  та є такою, що порушує її права.

Посилаючись на вищевикладене просила, визнати додаткову угоду до Договору №ZPONG 40000002308 від 13.12.2007 року укладену 13.08.2008 року недійсною. Стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Запорізького РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» на її користь безпідставно сплачені з вересня 2008 року по березень 2009 року грошові кошти за Додатковою угодою від 13.08.2008 року до Договору про іпотечний кредит від 13.12.2007 року шляхом їх зарахування в рахунок погашення заборгованості за Договором про іпотечний кредит. Стягнути з ЗАТ КБ «ПиватБанк» в особі Запорізького РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк»  на її моральну шкоду в розмірі 2500 грн. Тягнути з ЗАТКБ «ПриватБанк» в особі Запорізького РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» витрати на ІТЗ розгляду справи в розмірі 30 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній карзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, по суті заявлених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України  суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд  першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України як сторона, яка приймала участь у справі не довела суду ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме не довела,  що додаткову угоду  про зміну валюти зобов’язання до кредитного договору вона уклала під загрозою втрати заставленої квартири та під впливом тяжкої обставини.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

    По справі встановлено, що 13.12.2007 року між позивачкою та ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Запорізького РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір про іпотечний кредит, згідно якого ОСОБА_3 надано кредитні кошти в сумі 124 987,50 гривень  на строк до 13.12.2037 року для придбання у власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

    13 серпня 2008 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, згідно якої кредит був перерахований на валютний,  з відсотковою ставкою 1,17 % на суму залишку заборгованості.

Будь яких доказів, що додаткова угода була вчинена під погрозами чи впливом Банку надано не було.

    Крім того пунктом 2.3.1 Кредитного договору та ст. 651 ЦК України передбачено, що банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом, при коньюктурі ринку грошових ресурсів в Україні, а саме зміні курсу долару США в гривні більше ніж на 10 % .

Таким чином не можна вважати тяжкою обставиною  умову, яка була передбачена кредитним договором.

    Також перевіряючи вимоги позивачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладення додаткової угоди з визначенням іноземної валюти не є підставою для визнання її недійсною.  

Так  відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених коном.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ „Про банки і банківську діяльність", Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Статтею 19 Закону України „Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка видається НБУ.

Відповідно до ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

04 грудня 2001 року НБУ видано ПриватБанку банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий дозвіл № 22-2 від 29 липня 2003 та отриманим 14.09.2006 р. письмовим Дозволом № 3 на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Отже, оскільки ПриватБанк отримав банківську ліцензію НБУ на здійснення операцій валютними цінностями, він мас право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти, в тому числі і укладати кредитні договори.

Таким чином вказані та інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду  постановлено з додержанням вимог закону та відповідає матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 , 317 ЦПК України, колегія суддів,

                        УХВАЛИЛА :

А пеляційну скарг  ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2010 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: