Справа № 2-2017/1/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді : Губська О.А.
при секретарі: Клименко І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Товарна біржа «Центральна», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання оспорюваних правочинів недійсними,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним Біржового контракту купівлі-продажу транспортного засобу – автомобіля марки Ford Sierra, 1986 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_1 від 9 листопада 2005 року № НОМЕР_4. Свій позов мотивує тим, що 4 травня 1990 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Під час шлюбу подружжям було придбано зазначений вище автомобіль. 14 листопада 2002 року ОСОБА_2 було видано ОСОБА_5 нотаріально посвідчене Доручення на управління та розпорядження автомобілем з правом передоручення. Тобто між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виникли правовідносини із представництва. 6 грудня 2002 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 шлюб було розірвано. Проте само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, а тому розпорядження таким майном після розірвання шлюбу колишнім подружжям здійснюється виключно за взаємною згодою. Разом з тим, представник ОСОБА_2 ОСОБА_5 передав у порядку передоручення повноваження на керування та розпорядження автомобілем ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю без права передоручення. Новий представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 9 листопада 2005 року продав автомобіль своїй власній дружині ОСОБА_3. Договір було зареєстровано 9 листопада 2005 року на товарній біржі «Центральна». Позивач вважає, що оскільки ОСОБА_2 ніколи не був членом або брокером товарної біржі «Центральна», у звязу з чим не набув права на укладення угод на цій біржі, то і його представник ОСОБА_6 також не мав права на укладення цієї біржової угоди. Крім того, ОСОБА_6 на підставі довіреності не мав права на передоручення інтересів ОСОБА_2 іншим особам, зокрема, уповноважувати ОСОБА_7 на укладення біржового контракту. Крім того, під час укладення угоди на товарній біржі, працівники товарної біржі у позивача, як співвласника автомобіля, не спитали згоди на продаж автомобіля. Відповідно до роз’яснень Міністерства юстиції України №17-12/44 від 10.04.1998 року біржовий контракт, укладений між особами, які не є членами біржі не може вважатися біржовою операцією. Відповідно до ч.2 ст.68 СК України розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. Тому після розірвання шлюбу колишній чоловік ОСОБА_2 повинен був розпоряджатися автомобілем виключно за згодою позивача.
У судовому засіданні 02.06.2010 року позивач уточнила позовні вимоги та просить визнати недійсною довіреність від 6 жовтня 2003 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що під час надання довіреності ОСОБА_5 ОСОБА_4 шлюб між позивачем та відповідачем вже було розірвано, а тому у неї повинні були спитати згоду на укладення будь-яких угод, що стосуються майна, яке належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності. Такої згоди у неї ніхто не питав. Отримавши довіреність, новий представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 9 листопада 2005 року продав автомобіль своїй власній дружині ОСОБА_3 Відповідно до ч.1 ст..232, ч.3 ст.238 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною визнається судом недійсним. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Таким чином, між представником позивача ОСОБА_4 та його дружиною існувала зловмисна домовленість, так як за наслідками правочину транспортний засіб було придбано у власність подружжя.
Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити. Пояснила, що з приводу того, що автомобіль вийшов із володіння її колишнього чоловіка ще у 2002 році на підставі Доручення на управління і розпорядження автомобілем, вона дізналася тільки у 2009 році під час розгляду у Деснянському районному суді м.Києва цивільної справи про визнання біржового контракту купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, але з інших підстав ніж ті, що зазначені у даній позовній заяві. Оскільки у 2002 році вони з чоловіком розлучилися, автомобіль був у користуванні чоловіка, а тому вона долею цього автомобіля ніколи не цікавилася. Після розірвання шлюбу подружжя не здійснювало поділу спільного майна подружжя.
Відповідач 6.05.2010 року у судовому засіданні позов визнав, однак Ухвалою суду було відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову (а.с. 49).
В судовому засіданні 06.05.2010 року ухвалою суду третіми особами залучені Товарна біржа «Центральна», ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3
У судовому засіданні 2.06.2010 року відповідач пояснив, що він не отримував згоди у своєї дружини на продаж автомобіля на товарній біржі, оскільки особи, які на підставі доручення та передоручення отримали право на управління та користування його автомобілем – ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у нього теж не запитували згоди з приводу реалізації автомобіля, а тому він не знав, що його автомобіль був продано у 2005 році ОСОБА_3, яка на даний час є власником автомобіля. Відповідач вважає, що оскільки шлюб між ним та дружиною було розірвано у 2002 році, то після цього довіреність, яку він видав ОСОБА_8, втратила свою чинність, тому що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу міг розпоряджатися спільним майном подружжя тільки за згодою другого із подружжя, а такої згоди не було. ОСОБА_8 без згоди відповідача не мав права передоручати право на управління та керування транспортним засобом ОСОБА_4 Крім того зазначив, що ОСОБА_4 не мав права укладати угоду зі своєю дружиною, оскільки це суперечить вимогам ст..238 ЦК України і він діяв в цьому випадку як від імені відповідача у справі, так і від імені своєї дружини ОСОБА_3
Третя особа ОСОБА_8 позовні вимоги не визнав та зазначив, що фактично придбав у ОСОБА_2 спірний автомобіль за гроші, автомобіль був в аварійному стані після ДТП, однак доказів своїх пояснень суду надати не може. Після того, як отримав від ОСОБА_2 доручення, він відремонтував автомобіль, а в 2005 році, враховуючи, що відповідно до довіреності мав право розпоряджатися автомобілем на власний розсуд, оформив доручення на ОСОБА_4, з яким цей автомобіль і ремонтував. ОСОБА_8 пояснив, що придбав спірний автомобіль через оголошення в газеті, яке було дане ОСОБА_2, а до того часу відповідача у справі він не знав.
Представник третьої особи заперечував проти позову та пояснив, що автомобіль був фактично проданий відповідачем ОСОБА_8, але докази фактичної угоди купівлі-продажу автомобіля відсутні, оскільки ОСОБА_2 відмовився підписувати договір купівлі-продажу та будь-які інші документи пославшись на те, що він дуже зайнята людина, часу у нього мало, а тому може оформити доручення на керування транспортним засобом у нотаріуса.
Від третьої особи Товарна біржа «Центральна» надійшов лист із проханням розглядати справу у відсутність представника в зв’язку із ліквідацією біржі.
Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до суду не з»явилися. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Про причину неявки суд не повідомили.
Суд, вислухавши думку позивача, відповідача, третьої особи ОСОБА_8, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку щодо неможливості задоволення позовних вимог виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 14 листопада 2002 року ОСОБА_2 дорученням уповноважив ОСОБА_5 керувати, а також розпоряджатися (продавати, подарувати, обміняти) належний йому на підставі технічного паспорта автомобіль марки Ford Sierra, 1986 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований 16.04.1994 року. Доручення на управління і розпорядження автомобілем видано на три роки з правом передоручення третім особам та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером №4821 (а.с. 60 ).
В судовому засіданні встановлено, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 4.05.1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі, розірвання якого зареєстровано 6.12.2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві (а.с.39, 75 ).
Таким чином, на час видачі ОСОБА_5 доручення ОСОБА_2, сторони перебували у шлюбі.
Як вбачається із технічного паспорту транспортного засобу та матеріалів справи, автомобіль був придбаний під час перебування сторін у шлюбі (а.с.81).
6 жовтня 2003 року ОСОБА_5, діючи на підставі довіреності, посвідченої 14 листопада 2002 року приватним нотаріусом ОСОБА_9 від імені ОСОБА_2, уповноважив довіреністю ОСОБА_4 керувати та розпоряджатися (в тому числі зняти з обліку в органах ДАІ, продати, подарувати, обміняти, здати в оренду, заставляти тощо) автомобілем марки Ford Sierra, 1986 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований 16.04.1994 року. Довіреність видана без прав передоручення та посвідчена приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_10 (а.с.59 ).
Позивач у судовому засіданні просить визнати недійсним довіреність від 6 жовтня 2003 року на управління та керування транспортним засобом, яка була надана ОСОБА_5 ОСОБА_4на підставі того, що при цьому не була отримана її згода, як колишньої дружини відповідача.
Відповідно до ст. 23 КЗпШС майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Відповідно до ст..68 ЦК УРСР, яка діяла на момент надання довіреності від 6 жовтня 2003 року, особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена. Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна
сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому
необхідні відомості про особу, якій передані повноваження.
Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала
повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала
повноваження, як за свої власні.
Разом з тим, як було встановлено в судовому засіданні, перше Доручення на управління та керування транспортним засобом від 14 листопада 2002 року було надано відповідачем ОСОБА_5 ще під час перебування сторін у шлюбі, тобто в той час, коли діяла презумпція згоди другого із подружжя, а отже згода ОСОБА_1М на передачу повноважень щодо керування та розпорядження транспортним засобом, як другого співвласника спільної сумісної власності, вже була фактично отримана відповідачем у справі, а отже і ОСОБА_5, тому законом не передбачене отримання такої згоди ще раз при реалізації переданих повноважень – здійсненні передоручення своїх прав ОСОБА_5 шляхом надання Довіреності третій особі ОСОБА_4 6 жовтня 2003 року.
Таким чином, ОСОБА_5 під час видачі Довіреності від 6 жовтня 2003 року були дотримані всі вимоги чинного законодавства. Доручення від 14 листопада 2002 року, на підставі якого діяв ОСОБА_5, було видане на три роки з правом передоручення третім особам, недійсним судом визнано не було, на той час відповідачем не скасоване, а неповідомлення представником про вчинення передачі повноважень тягне наслідки, визначені цією статтею та покладає обов’язки на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні, а не недійсність такого передоручення. Таким чином, на думку суду, в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.
9 листопада 2005 року на ТБ «Центральна» ОСОБА_7, який діяв в інтересах продавця ОСОБА_4, який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_11, який діяв в інтересах покупця ОСОБА_3 укладено спірний біржовий контракт , відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав спірний автомобіль (а.с. 78,79).
Як вбачається також із відповіді ТБ «Центральна» в інтересах продавця виступав член ТБ «Центральна» ОСОБА_7, а в інтерсах покупця – член ТБ «Центральна» ОСОБА_11 (а.с. 65 ).
Як вбачається із матеріалів справи, на час укладення біржового контракту ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 74 ).
На підставі укладеного біржового контракту 9 березня 2006 року право власності на спірний автомобіль органами ДАІ було зареєстровано за ОСОБА_3
Позивач просить визнати недійсним біржовий контракт від 9 березня 2006 року посилаючись на ст.ст.203,215 ЦК України, ст..68 СК України.
Відповідно до ст..215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може
бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім того, позивач посилається на ч. 4 ст. 369 ЦК України, відповідно до якої правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений
одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за
позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника,
який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Суд не може прийняти до уваги твердження позивача про те, що оскаржуваний біржовий контракт суперечить вимогам закону, оскільки під час його укладення, ОСОБА_2 повинна бути отримана згода позивача ОСОБА_1 на відчуження автомобіля, який був спільною сумісною власністю подружжя. Як вже судом зазначалося, повноваження щодо відчуження об’єкту спільної власності було надано відповідачем ОСОБА_2 під час перебування в шлюбі, Доручення на управління та розпорядження транспортним засобом від 14 листопада 2002 року та Довіреність від 6 жовтня 2003 року судом не визнані недійсними та відповідають вимогам чинного законодавства, а тому у ОСОБА_4 були всі повноваження та підстави укладати визначений вище договір купівлі-продажу автомобіля від імені ОСОБА_2, якого він представляв.
Як вбачається із позовних вимог позивача, оспорюваний біржовий контракт суперечить також вимогам ст.ст.15,16 Закону України “Про товарну біржу”, оскільки ні відповідач ОСОБА_2, ні його представники на підставі довіреностей та покупець ОСОБА_3 не були членами біржі.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про товарну біржу” метою створення товарних бірж є надання послуг в укладені біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торгівельних операцій.
Відповідно до ст..15 Закону України “Про товарну біржу” « біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності таких умов: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здісненням угоди дня».
Таким чином, оспорюваний біржовий контракт є біржовою операцією, оскільки являє собою купівлю-продаж, а його учасниками, тобто особами, які надавали послуги по укладенню, а не сторонами договору, були члени біржі: СПДФО ОСОБА_7, свідоцтво члена ТБ “Центральна” № 170504-34 від 17.05.2004 року та СПДФО ОСОБА_11, свідоцтво члена ТБ “Центральна” № 170504-35 від 17.05.2004 року; контракт зареєстрований на біржі.
Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на роз’яснення Міністерства юстиції України від 10.04.1998 року, оскільки таке роз’яснення не є офіційним тлумаченням норм Закону, а чинне законодавства не передбачає для сторін договору, укладеного на біржі, обов’язковість членства на біржі,
Суд також критично оцінює твердження позивача про те, що ОСОБА_4 не мав права на передоручення повноважень ПП ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_4 не передавав своїх повноважень щодо відчуження від імені ОСОБА_2 спірного автомобіля. Члени біржі лише надають послуги щодо укладення договорів на біржі, за що отримують винагороду, а не вчиняють сам правочин і не є його стороною, оскільки стороною, в даному випадку, залишаються продавець та покупець.
Крім того, позивач посилається на порушення норм ст..238 ЦК України зазначаючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі на час укладення 9 листопада 2005 року біржового контракту, а тому ОСОБА_4 в цьому випадку не міг укладати угоду від імені ОСОБА_2 в своїх інтересах та представляючи інтереси своєї дружини одночасно.
Суд критично оцінює пояснення позивача у справі, що ОСОБА_4 укладаючи угоду із власною дружиною на купівлю-продаж автомобіля діяв не в інтересах відповідача (як довірителя), а в своїх інтересах, оскільки згідно доручення від 14 листопада 2002 року відповідач надав повноваження ОСОБА_5 не тільки продавати транспортний засіб будь-кому, але й укладати договір дарування, що є взагалі безоплатним договором.
Крім того, при укладенні оскаржуваного договору від імені ОСОБА_2, ОСОБА_4 не міг бути представником своєї дружини одночасно, оскільки як вбачається із біржового контракту, ОСОБА_3 є стороною договору, діяла без представників і в її інтересах надавав послуги по укладенню договору купівлі-продажу ОСОБА_11
Разом з тим, відповідно до ст..15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст..3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку, що права позивача в даному випадку не були порушені, а тому суд не вбачає підстав для визнання договору недійсним.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем позовні вимоги не обґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.. 68 ЦК УРСР, ст.. 23 КЗпШС, ст.. 15, 203,215, 237, 239,244 Цивільного кодексу України, ст..15,16 Закону України «Про товарну біржу», ст. 3, 10,58,60,209,212,213,215,218 ЦПК України, суд-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Товарна біржа «Центральна», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання оспорюваного правочину недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
СУДДЯ