Справа № 2-365 /1/10р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 лютого 2010 року Дніпровський районний суд м.Києва у складі головуючого судді Губської О.А. при секретарі Клименко І.М., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири сумісною власністю подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири приватною особистою власністю,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду із позовною заявою про визнання квартири сумісною власністю подружжя мотивуючи свій позов тим, що 24 квітня 1997 року під час перебування сторін у шлюбі на ім»я відповідача через Українську біржу “Десятинна” було придбано за 200 грн. квартиру АДРЕСА_1. 16 травня 1997 року в БТІ м.Києва було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на зазначену вище квартиру. Під час шлюбу сім»я проживала в квартирі по АДРЕСА_6, де позивач є власником 1/3 частини квартири. 13 листопада 2007 року рішенням Оболонського районного суду м.Києва шлюб піж подружжям було розірвано і після розірвання шлюбу відповідач переїхав проживати у спірну квартиру. На даний час у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований відповідач ОСОБА_2 та їх син – ОСОБА_3 Позивач вважає, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя ,оскільки була придбана у шлюбі, а тому вона має право на Ѕ частину квартири. Крім того, позивач просить відступити від рівних часток при поділі спільного майна подружжя і збільшити частку квартири до 2/3, що повинна належати їй, оскільки їх спільна дитина проживає разом із позивачем, а розмір аліментів, які виплачує відповідач недостатній для всебічного розвитку дитини.
У судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та подав зустрічний позов щодо визнання майна, набутого в шлюбі, приватною особистою власністю.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, проти зустрічного позову заперечувала. Пояснила, що після укладення шлюбу вона разом із чоловіком деякий час проживали у квартирі, що належить її батькам, оскільки іншого житла не мали. Коли у 1995 році народився їх син, то вони переїхали до квартири, 1/3 частина якої належала чоловікові. Але в цій квартирі проживав брат чоловіка із сім»єю, який неодноразово пропонував їм знайти інше місце проживання, у зв»язку із чим і було прийняте рішення щодо придбання їх спільної із відповідачем квартири. У 1997 році батько відповідача продав будинок у селі. Відповідачу була виділена третя частина від продажу будинку в сумі 9000 грн., що дорівнювала 5000 доларам США. Цієї суми було недостатньо для купівлі квартири, тому її батьки подарували для купівлі квартири ще 2000 доларів США. Крім того, під час подружнього життя була накопичена частина коштів у сумі 1000 доларів США. Але під час чисельних оглядів квартир, вони вибрали квартиру вартістю 12400 доларів. Оскільки такої суми у подружжя не було, то позивач взяла усвоїх знайомих в борг ще 4600 доларів США. Борг повертали на протязі трьох років зі свого сімейного бюджету з відповідачем. Також їм допомагали її батьки матеріально на протязі всього подружнього життя. Оскільки позивач вважала, що ця спірна квартира придбавається подружжям у шлюбі і є у будь-якому випадку їх сумісною власністю, то немає необхідності оформляти квартиру на двох осіб. Оскільки у позивача була частка в батьківській квартирі і вона там була зареєстрована, то не вважала за необхідне реєструватися у новій квартирі, а зареєстрували тільки чоловіка та сина. Після того, як була придбана квартира, ні позивач, ні відповідач там не проживали, а квартира здавалася у оренду іншим особам і, як стверджує позивач, за рахунок цих коштів, виплачувались борги за квартиру. Після розірвання шлюбу відповідач не виконує належним чином своїх обов’язків по утриманню та вихованню їх сина, який проживає разом із позивачем. Також зазначала, що на протязі подружнього життя відповідач не дбав про сім’ю, не забезпечував її матеріально, гроші витрачав на власний розсуд на власні потреби, тому вона вважає, що суд може відступити від рівності часток подружжя.
В судовому засіданні 09 лютого 2010 року позивачка зменшила свої позовні вимоги та просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири.
В судовому засіданні відповідач пояснив, що квартира була оформлена тільки на його ім.»я, оскільки кошти, за які була придбана квартира, належали йому особисто. Відповідач зазначив, що спірна квартира була придбана за 21 600 гривень, що на той момент складало 12 000 доларів США (100 доларів США = 1, 80 гривень). Також зазначив, що в 1996 році померла його мати ОСОБА_4 Після смерті матері відповідача, його батько успадкував жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 Бориспільського району Київської області. У власності відповідача ОСОБА_2 була тільки 1/3 частина квартири по АДРЕСА_2 у м.Києві, решта квартири належала його брату та батьку, а тому вони не могли розміняти цю квартиру і купити йому окрему квартиру. Саме в цей час на сімейній нараді його батько ОСОБА_5, брат ОСОБА_6 та він прийняли рішення про виділення житлової площі відповідача в окрему квартиру. Для цього було вирішено, що батько відповідача продасть належний йому будинок в с.Іванків, кошти отримані від продажу цього будинку передасть відповідачу для придбання квартири, а відповідач в свою чергу після придбання квартири, віддасть батькові належну відповідачу 1/3 частину квартири АДРЕСА_2. Саме враховуючи таку умову, дарування квартири відбулося тільки у жовтні 1997 року, вже після укладення договору купівлі-продажу спірної квартири по вул.П.Запорожця. На виконання вищезазначеної домовленості у січні 1997 року батько відповідача продав належний йому будинок в с.Іванків за 28 000 гривень, що складало 14 000 доларів США. Оскільки покупець квартири розплачувалась коштами, що були перераховані їй із Чорнобильського фонду, то остаточно вона розрахувалась із ОСОБА_5 тільки у квітні 1997 року, коли їй була перерахована на ощадну книжку остання сума коштів. Після отримання коштів від батька, відповідач почав підшукувати квартиру для її придбання і 24 квітня 1997 року уклав договір купівлі-продажу спірної квартири. Придбавши квартиру, на виконання домовленості з батьком, 17 жовтня 1997 року відповідачем було подаровано належну йому 1\3 частину квартири по АДРЕСА_2. Таким чином, на думку відповідача, спірна квартира була придбана ним за його особисті кошти, тому що взамін коштів, які отримав його батько від продажу будинку в селі, відповідач подарував йому 1/3 частину квартири, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення первісного позову та просила задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Суд, вислухавши думку позивача, представника відповідача, відповідача, свідків, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Як вбачається із матеріалів справи 18 вересня 1994 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений шлюб, про в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу Центрального міжрайонного управління реєстрації шлюбів м.Києва зроблено запис 2041 (а.с.14).
Під час перебування сторін у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_3 (а.с.13).
24 квітня 1997 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_3, про що свідчить договір купівлі-продажу, зареєстрований на Українській біржі “Десятинна” (а.с.12).
Відповідно до довідки ЖРЕО 408 від 13.09.2007 року за №268 у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 (а.с.9).
Відповідно до рішення Оболонського районного суду м.Києва від 13 листопада 2007 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с.11).
В судовому засіданні встановлено, що після реєстрації шлюбу сторони не мали окремого житла, а деякий час проживали у АДРЕСА_2.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22 березня 1995 року квартира АДРЕСА_4 в рівних долях належала відповідачу у справі – ОСОБА_2, його брату ОСОБА_6 та батьку ОСОБА_5 (а.с.35).
Таким чином, 1/3 частина наведеної вище квартири була особистою власністю ОСОБА_2 відповідно до ст..12 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
В судовому засіданні було встановлено і підтверджено свідками ОСОБА_8 - сусідом ОСОБА_9 у с. Іванків, який був присутній під час укладання угоди купівлі-продажу будинку та ОСОБА_10 – тещею брата відповідача, що між ОСОБА_2, його батьком ОСОБА_5 та братом ОСОБА_6 відбулася сімейна розмова, після якої було вирішено виділити ОСОБА_2 житлову площу в окрему квартиру. Для цього було вирішено, що батько продасть належний йому будинок, оскільки мати відповідача ОСОБА_4 померла в 1996 році, а кошти отримані від продажу будинку передасть сину для придбання квартири. Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 після придбання квартири повинен був подарувати батькові належну йому 1/3 частину квартири по АДРЕСА_2 у м.Києві. І в подальшому не буде претендувати на будь-яку частку в цій квартирі.
Як вбачається із договору купівлі-продажу від 18 січня 1997 року, ОСОБА_5 продав жилий будинок з надвірними будівлями що знаходиться в АДРЕСА_1 Бориспільського району Київської області за 28 000 грн. (а.с.34).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_11, яка є покупцем будинку в АДРЕСА_1 Бориспільського району Київської області, підтвердила той факт, що всі кошти від продажу будинку ОСОБА_5 остаточно отримав від неї не на момент укладення договору купівлі-продажу будинку, тобто 18 січня 1997 року, а тільки 3 квітня 1997 року. ОСОБА_11 пояснила, що гроші на придбання будинку отримувала з Чорнобильського фонду частинами шляхом перерахування на ощадну книжку. І лише 03 квітня 1997 року вона змогла зняти зазначені кошти та передати їх батьку відповідача. Будинок вона придбала за 28000 грн., але гроші передавала у доларах США у сумі – 14 000 доларів США. Вона бачила, що ця сума грошей була передана батьком ОСОБА_2 на зберігання ОСОБА_10, яка приходилася йому свахою, т.я. він боявся кошти залишати у себе, бо мешкав один з хворою матір’ю в будинку.
Як вбачається із ощадної книжки, копія якої міститься у матеріалах справи, кошти ОСОБА_11 перераховувались частинами у лютому 1997 року та у квітні 1997 року (а.с. 36).
В судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 підтвердили, що у першу неділю квітня 1997 року Відповідач ОСОБА_2 приїхав в с.Іванків до тещі свого брата – ОСОБА_10 і в її присутності ОСОБА_6 передав відповідачу ОСОБА_2 кошти у сумі 12 000 доларів США для придбання спірної квартири. У зв’язку з тим, що не вистачало ще 600 доларів на оформлення документів, відповідач ще раз їздив в село Іванків до батька і брав в борг 600 доларів США.
Як вбачається із матеріалів справи, 17 жовтня 1997 року ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_5 прийняв в дар 1/3 частини квартири АДРЕСА_4, що підтверджується Договором дарування , посвідченим державним нотаріусом 9 Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 (а.с.89-91).
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с. 37).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України о собистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, у судовому засіданні було встановлено, що взамін коштів, які були отримані від батька ОСОБА_5 від продажу будинку в с.Іванків у розмірі 12000 доларів США, ОСОБА_2 подарував батькові 1/3 частину квартири, яка належала йому на праві приватної власності. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за його особисті кошти, а тому є його особистою приватною власністю.
Разом з тим з доводами позивачки ОСОБА_1 з приводу того, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя суд не може погодитись з наступних підстав.
У судовому засіданні позивачем у справі ОСОБА_1 визнавався факт продажу батьком відповідача будинку у січні 1997 року та не заперечувався факт передачі певної суми грошей від продажу будинку відповідачу ОСОБА_2 Але позивачка наполягала на тому, що відповідачу була передана сума від продажу дому у розмірі не 12 000 доларів США , як стверджує відповідач, а тільки її частина - у сумі 9 000 грн., що складала 5000 доларів США. Також позивачем не заперечується той факт, що спірна квартира була придбана відповідачем фактично за суму не 200 грн., яку містить договір купівлі-продажу, а за 12 000 доларів США.
Позивачка зазначила, що під час купівлі квартири, у подружжя була сума коштів у розмірі 1000 доларів США, які сторони отримали в подарунок на весілля від гостей, однак будь-яких доказів на підтвердження своїх показань до суду не надала.
Покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - батька та матері позивачки, які пояснили, що подарували позивачці 2000 доларів США на купівлю квартири не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки до суду не було надано договору дарування чи будь-якого іншого документу, який би підтвердив факт дарування 2000 доларів США позивачу. Крім того, свідок ОСОБА_14 не зміг конкретизувати коли та при яких обставинах він подарував дочці зазначену вище суму грошей.
Свідок ОСОБА_14 також пояснив, що вони з дружиною постійно допомагали подружжю матеріально, а кошти від здачі в оренду спірної квартири витрачалися на навчання відповідача та сімейний бюджет подружжя. Отже показання свідка повністю спростовують твердження позивачки про те, що кошти, які отримані від здачі спірної квартири, йшли на погашення боргів для придбання цієї квартири.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що для придбання квартири у подружжя було тільки 8000 доларів США, а квартира коштувала близько 12000 доларів США. Тому вона особисто взяла у борг у своїх друзів та рідних близько 4000 доларів США, а потім передала їх дочці - позивачу у справі. Цей борг повертався нею за рахунок їх з чоловіком заробітної плати та дочка передавала із сімейного бюджету маленькими сумами протягом трьох років.
У судовому засіданні свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_13 зазначили, що багато років знайомі із батьками позивачки. Весною 1997 року вона давала матері позивачки в борг по 1 000 доларів США кожна. Із її слів знали, що ці гроші необхідні для придбання квартири її доньці з чоловіком. Протягом року чи півтора ОСОБА_15 повертала борг частками по 50-100 доларів. Особисто позивачці гроші свідки не передавали і особисто позивачка їм гроші не повертала. Вони спілкувалися тільки з матір»ю позивачки. Письмових розписок вони не брали.
Разом з тим, дослідивши у судовому засіданні довідки про заробітну плату за 1993- 2002 роки позивача ОСОБА_1, її батька ОСОБА_14 та матері ОСОБА_15 (а.с.71-75), суд ставить під сумнів можливість повернення боргу у сумі 4600 доларів США протягом трьох років, оскільки заробітна плата зазначених осіб на той час була незначною. Крім того, пояснення позивача та свідків у справі носять суперечливий характер, оскільки позивач та свідок ОСОБА_15 називають строк повернення боргу 3 роки, а свідки, які безпосередньо позичали гроші, називають строк повернення боргу 1,5-2 роки.
На думку суду, недоведеним залишився як той факт, що ОСОБА_15 позичала певну суму грошей у своїх знайомих, так і те, що позичені у свідків гроші були передані саме позивачу у справі ОСОБА_1 і безпосередньо на купівлю квартири АДРЕСА_5, оскільки жодної розписки, Договору позики або іншого документу, який би підтвердив факт передачі грошей на придбання квартири позивачу у справі ОСОБА_1 до суду надано не було. Крім того, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, то факт передачі грошей не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.
Відповідно до ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем у зустрічному позові ОСОБА_2 обґрунтовані позовні вимоги в повному обсязі, оскільки при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю суд з»ясував не тільки підстави та час набуття такого майна, а і джерела його придбання. Разом з тим, відповідачем по зустрічному позову ОСОБА_1 не надано достатніх доказів на підтвердження своїх заперечень, тому зустрічний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні первісного позову, на думку суду, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.57 Сімейного кодексу України, ст. 10,11,57,60,61,213,215,218 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири приватною особистою власністю задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_5 приватною особистою власністю ОСОБА_2.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення .
СУДДЯ
Справа № 2-365 /1/10р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 лютого 2010 року Дніпровський районний суд м.Києва у складі головуючого судді Губської О.А. при секретарі Клименко І.М., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири сумісною власністю подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири приватною особистою власністю,-
ВСТАНОВИВ:
На підставі викладеного, керуючись ст.57 Сімейного кодексу України, ст. 10,11,57,60,61,213,215,218 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири приватною особистою власністю задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_5 приватною особистою власністю ОСОБА_2.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення .
СУДДЯ