Цивільна справа № 2-34/1-2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ           УКРАЇНИ

03 червня 2010 року  Дніпровський  районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді:                                                           БАРТАЩУК   Л.П.

при секретарі :                                                                        Полторак  І.В.

з участю:

Позивача                                                                                 ОСОБА_1,

Представника позивача                                                         ОСОБА_2,

Відповідача                                                                             ОСОБА_3

Представника відповідача                                                     ОСОБА_4

         розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Старостіна Наталія Сергіївна, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на Ѕ частини квартири, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання  добросовісним набувачем майна, -

ВСТАНОВИВ :

        Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою  про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 23 липня 2004 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири.

        Під час судового розгляду позивач та його представник неодноразово уточнювали позовні вимоги.

        З урахуванням уточнених позовних вимог, які представник Позивача підтримала в судовому засіданні, ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 23 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири та усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 з вищезазначеної квартири (а.с. 150-152 т. І).

       Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, вони за спільні кошти 28 липня 2000 року придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

       21 травня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розлучилися, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

      Договір купівлі-продажу квартири від 28.07.2000 року було оформлено на ОСОБА_5, у зв'язку з чим всі документи на спірну квартиру при розлученні залишилися у неї.

      23 травня 2004 року вона самостійно, без його згоди, відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, пред’явивши при оформленні  договору паспорт, який отримала після розлучення, відповідно, без відмітки про перебування в шлюбі.

      В самому договорі вона зазначила, що спірна квартира належить їй на праві особистої власності (пункт 5 спірного договору), чим ввела в оману покупця ОСОБА_3 стосовно правового статусу майна.

        Позивач вважає дії ОСОБА_5 незаконними та такими, що порушують право спільної сумісної власності на майно подружжя, що і стало підставою для звернення його до  суду.

        Відповідач - ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, звернувся до ОСОБА_5, ОСОБА_1 з зустрічним позовом, просить визнати його добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1, право власності на яку він набув згідно договору купівлі-продажу від 23.07.2004р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С., зареєстрованого в реєстрі за №3534 та реєстраційного посвідчення Київського БТІ, реєстр. №225/30873 від 27.07.2004 року.

        Свої вимоги за зустрічним позовом мотивує тим, що придбаваючи вказану квартиру, він встановив особу продавця – ОСОБА_5, яка пред’явила паспорт, перевірив її право на продаж квартири, оглянув надані останньою правовстановлюючі документи на квартиру, а також документи про відсутність в квартирі зареєстрованих осіб, про відсутність будь-якої заборгованості за квартплату та комунальні послуги.

       Такі ж дії, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, здійснила нотаріус, відібравши, крім того, письмову заяву ОСОБА_5 про те, що квартира є її особистою власністю.

       Згідно з п. 3 договору купівлі-продажу, він є оплатним, укладений за визначеною сторонами ціною.

       Продавець за договором – ОСОБА_5 особисто одержала від нього всю грошову суму за договором до його підписання, що  зафіксовано безпосередньо в договорі.

       За таких обставин він не знав та не міг знати, що продавець - ОСОБА_5 не має право відчужувати спірну квартиру без згоди свого колишнього чоловіка – ОСОБА_1,  в шлюбі з яким вона її придбала, а відтак, згідно ст. 388 ЦК України, зазначає, що підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу та виселення його з квартири немає та просить визнати його добросовісним набувачем майна (квартири).

       Відповідач за первісним та зустрічним позовами ОСОБА_5 в судове засідання не з’вилася, про час та місце огляду справи повідомлена належним чином, причини її неявки суду не відомі.

        Представник ОСОБА_5 – ОСОБА_7 в судових засіданнях проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечував, визнавши, що спірна квартира була придбана сторонами під час зареєстрованого шлюбу. Пояснив, що спору з приводу поділу спільного майна подружжя між сторонами після розлучення не виникало. Кожен залишився з певним майном, яким користувався. Зокрема, ОСОБА_5 залишилася проживати в спірній квартирі і вважала її своєю особистою власністю.

        В подальшому представник ОСОБА_5 – ОСОБА_7 в судові засідання не з’являвся, про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, до судового засідання 03.06.2010р. направив на адресу суду письмову заяву, згідно якої він відмовляється представляти інтереси ОСОБА_5

        Третя особа – Київське міське БТІ в судове засідання свого представника не направила, виклавши в письмовій заяві на адресу суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника БТІ.

        Третя особа - приватний нотаріус КМНО Старостіна Н.С. в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини її неявки в судове засідання суду не відомі.

         Вислухавши пояснення сторін в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

        Сторонами визнається те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, придбали однокімнатну квартиру №99 по вул. А.Малишка. 11 в м. Києві  на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 28.07.2000р. за реєстр. № 3127 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 24.04.2001р. за реєстр. № 225/30873.

        Покупцем квартири (стороною вищезазначеного договору купівлі-продажу) була ОСОБА_5

        Шлюб між Позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано 21 травня 2002 року.

        Після розлучення з ОСОБА_1, ОСОБА_5 залишилася проживати в спірній квартирі.

        Вказані обставини не підлягають доказуванню на підставі ст. 61 ЦПК України, також підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи (свідоцтво про розлучення, договір купівлі-продажу квартири, довідка з місця проживання, видана ОСОБА_5В.).

        23 липня 2004 року ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири, згідно якого Продавець продав, а Покупець купив квартиру №99, що знаходиться у АДРЕСА_1.Вказана квартира загальною площею 34, 30 кв.м., складається з однієї кімнати жилою площею 16, 20 кв.м.

        Згідно з п. 3 зазначеного договору, продаж квартири здійснений за 17 000 грн., які Продавець отримала повністю від Покупця до підписання цього договору.

        Відповідно до п. 5 договору, Продавець - ОСОБА_5 повідомила Покупця – ОСОБА_3 про те, що вказана квартира належить їй на праві особистої власності.

        З матеріалів справи вбачається, що при оформленні спірного договору               ОСОБА_5 пред’явила паспорт громадянина України без відмітки про перебування її в зареєстрованому шлюбі та його розірвання, що підтверджується копією паспорту, що міститься  в матеріалах справи.

        Відповідно до Розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, - з 01.01.2004 року.

        На підставі п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. передбачається, що Цивільний кодекс України застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р., положення цього Кодексу застосовується до тих прав і обов'язків що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (з 01.01.2004 р.).

        Отже, при розгляді даного спору, на думку суду, слід застосовувати норми Сімейного кодексу України, оскільки спірне майно придбано у 2000 році, під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України, але вибуло з спільної сумісної власності подружжя 23 травня 2004 року - після набрання чинності Сімейного кодексу України.

        Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що закріплено ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України.

        Відповідно до ст. 66 Сімейного кодексу України подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

        Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є власністю двох або більше осіб належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

         На підставі ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, здійснюється за згодою всіх співвласників.

       Матеріалами справи підтверджується, що після розлучення подружжя спірна квартира залишилася у користуванні ОСОБА_5 Будь - яких дій щодо встановлення між колишнім подружжям порядку розпорядження майном не здійснювалося.

        Відповідно до ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружися без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

        Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ч. 3 статті 65 СК України).

        Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому для спільного сумісного майна подружжя не має значення, на ім'я кого з подружжя придбане майно, важливим є тільки те, що майно придбане під час перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі.

        Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ст. 61 СК України).

        Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

       Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружися лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

       Враховуючи системний аналіз вищезазначених норм чинного законодавства та зміст зобов'язання в поєднанні з дослідженими матеріалами справи, суд вважає встановленим те, що спірна квартира набута під час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_5, за час спільного проживання та спільні кошти подружжя,  належала їм на праві спільною сумісної власності.

       Зазначення Відповідачем – ОСОБА_5 в спірному договорі про її право особистої (приватної) власності на квартиру не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні належними доказами.

       За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що Відповідач ОСОБА_5 порушила право власності Позивача - ОСОБА_1 (володіння, користування і розпоряджання) на  спірне майно, оскільки зобов'язана була отримати його згоду на укладання правочину про відчуження спільного майна подружжя в порядку, передбаченому ст.65 Сімейного кодексу України, незалежно від того, що спірна квартира перебувала в її користуванні після розлучення.

        В судовому засіданні було встановлено, що Відповідач – ОСОБА_5 не повідомила Позивача про відчуження спірної квартири, хоча в судовому засіданні Позивач пояснив, що не заперечував би проти відчуження спірної квартири, добре усвідомлюючи, що квартира є неподільною і виділити в натурі належну йому частку було неможливо.

       Статтею 388 ЦК України встановлюється, хто є добросовісним набувачем і підстави, за яких власник майна має право витребувати це майно у добросовісного набувача:

-   у разі загублення майна власником або особою якій він передав майно;

-   викрадення майна у власника або особи якій він передав майно;

-   в разі коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

        Межа між добросовісним і недобросовісним володінням встановлюється судом, виходячи з презумпції добросовісності набувача.

        Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому вона перебуває.

        Закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки.

         Володілець визнається добросовісним, якщо, здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав, чи принаймні, повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним.

         Під час розгляду справи не було надано доказів про те, що Покупець за спірним договором купівлі-продажу квартири - ОСОБА_3 знав про те, що ОСОБА_5 не має права на її відчуження без відповідної на те згоди Позивача – ОСОБА_1.

         У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням (він може передати її на зберігання, користування), власник несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, яка зберігає майно, то він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування від цієї особи, дійсної вартості відчуженого нею майна.

         В даному випадку, спірна квартира перебувала у користуванні ОСОБА_5 та договір купівлі-продажу квартири від 28.04.2000р. також був зареєстрований на неї.

         З копії паспорту ОСОБА_5, яка наявна в матеріалах справи,  вбачається, що остання змінила НОМЕР_1 липня 2004 року, тобто до укладання спірного договору купівлі-продажу з ОСОБА_3.

          Отже, встановити чи перебувала ОСОБА_5 коли-небудь у зареєстрованому шлюбі під час придбання спірної квартири ні нотаріус Старостіна Н.С., ні ОСОБА_3  не могли, що свідчить про те, що ОСОБА_3 не міг знати, що здобуває річ в особи, яка не має права на її відчуження.

          Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: ж) про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків завданих порушенням права власності.

          Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушеного належного йому матеріального права. У відносинах, що розглядаються шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності. За загальним правилом ст. 1166 ЦК України, завдана шкода відшкодовується у повному обсязі.

         Відповідно до п.п. в) п.11. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року № 20 при відмові у позові про визнання договору купівлі-продажу недійсним у зв'язку тим, що покупець є добросовісним, з особи, яка провела відчуження майна за відсутності права на це, на користь власника стягується дійсна вартість майна на час розгляду справи.

         Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №222 від 28.11.2009р., дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_2 станом на час проведення дослідження, становить 486 477, 00 гривень, що є еквівалентом 60 734, 00 доларів США.

         Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову в позові ОСОБА_1, задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та вважає необхідним стягнути з ОСОБА_5 Ѕ дійсної вартості квартири на користь ОСОБА_1, що становить 243 238, 50 гривень.

         Оскільки питання розподілу судових витрат Позивачем за зустрічним позовом не ставиться, суд керується ст. 11 ЦПК України та розглядає справу в межах заявлених вимог.

         Керуючись ст.ст. 60-67 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 15, 16, 355, 369, 388 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 210, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Старостіна Наталія Сергіївна, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на Ѕ частини квартири, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення – відмовити.

         Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання добросовісним набувачем майна – задовольнити.

        Визнати ОСОБА_3 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2.

       Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1  243 238, 50 гривень.

       Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яку може бути подано до Дніпровського районного суду м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

       Рішення вступає в силу після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

       СУДДЯ: