Справа № 2-923/1/2010р.

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ             УКРАЇНИ

              23 березня 2010 року  Дніпровський  районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді :                                                                                          Губська О.А.  

при секретарі:                                                                                                     Клименко І.М.

              розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКІБ “УкрСиббанк” про визнання правочину недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до АКІБ “УкрСиббанк” посилаючись на те, що 30.10.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11067204000. Текст даного кредитного договору  містить положення, які значно погіршили становище позивача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме: відповідач, надавши кредит у швейцарських франках порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 6 постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. “Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”. Позивач вважає, що використання відповідачем швейцарського франку, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умов, які є дискримінаційними, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем в разі настання певних подій, що дає право позивачу відповідно до п. 6 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Крім того, відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування відповідно до цього Декрету.  Відповідно до підпунктів в, г пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання  і валютного контролю” встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, на території України як засобу платежу, потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. При наданні кредиту позивачу, відповідачем не було отримано відповідної індивідуальної ліцензії. Таким чином, надання відповідачем та отримання позивачем кредиту у швейцарських франках, здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування у швейцарських франках, а також наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем у швейцарських франках суперечить та порушує норми закону.    

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному  та просила  їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та надав заперечення, що містяться у матеріалах справи (а.с.23-28),  в яких просить відмовити в задоволенні вимог позивача щодо визнання недійсним кредитного договору № 11067204000 від 30 жовтня 2006 року, укладеного між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1.  Посилання позивача на невідповідність кредитного договору ч. 1 ст. 524, ст. 533 ЦК України не відповідає дійсності. Відповідно до ч. 3  ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускаються у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України “Про Національний банк України”.      Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті, на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов’язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.  Відповідно до п. 10.13 Кредитного договору підписанням цього договору, позивачем свідчить про те, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтверджував свою здатність виконувати умови договору. Крім цього, для отримання кредитних коштів позивач мав можливість обрати будь-яку іншу з належною діловою репутацією банківську або кредитну установу, зареєстровану у передбаченому законодавством порядку та яка має відповідні дозволи, ліцензії тощо, але все ж таки звернувся з цього приводу до відповідача, що підтверджує усвідомлення позивача своїх дій при укладенні кредитного договору. Про згоду позивача з умовами укладання кредитного договору також свідчить і те, що моменту укладання договору він протягом певного часу належним чином виконував умов кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом та не висловлював до моменту звернення до суду із позовом свої письмові заперечення/незгоду про можливі порушення своїх прав або про невідповідність кредитного договору в передбаченому законом порядку.     Крім того, представник заявив клопотання щодо застосування строків позовної давності, оскільки позивач уклав кредитний договір у 2006 році, а звернувся до суду тільки у 2009 році.  

    Суд, вислухавши пояснення  позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що даний позов не  підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 30 жовтня 2006р. укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11067204000 між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_2 (а.с. 8-13).

ОСОБА_2 змінив своє прізвище та ім.»я  на ОСОБА_1, про що в книзі реєстрації зміни імені 24 червня 2009 року зроблено актовий запис №64 (а.с.14).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 37 927 швейцарських франків 00 центів та сплаті проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

У забезпечення виконання в повному обсязі усіх грошових зобов’язань позичальника за даним договором позичальник передає в заставу, а банк приймає, вказане в розділі 2 цього договору, в порядку передбаченого цим договором.

Відповідно до п.1.2.1 Кредитного договору надання кредиту здійснюється у наступний термін : 30 жовтня 2006 року.

Відповідно до п. 1.2.2 Кредитного договору позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути банку кредит у повному обсязі – в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 30 жовтня 2013 року, якщо тільки не застосовуються інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банку терміну (дострокового) відповідно до умов розділу 12 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.10, 4.8, 4.9, 5.7, 5.9, 5.10, 5.12, 5.14, 7.4, 10.2, 10.14 договору.

Позичальник зобов’язується повернути суму кредиту та сплати проценти, комісії штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № 3739111067204 в АКІБ “УкрСиббанк”.

Кредит вважається повернутим в разі зарахування грошових коштів спрямованих на погашення кредиту в повному обсязі на рахунок банку, зазначений у цьому пункті договору.

Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника), а саме на: придбання автомобіля Мазда, модель 6, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1, колір чорний, реєстраційний № НОМЕР_2, зареєстрований УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, 26 жовтня 2006 року, що є власністю заставодавця.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті  203 ЦК України.  

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.    

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.  

Разом з тим,    ОСОБА_1  у    позовній заяві посилається на те, що видача кредиту в іноземній валюті та подальша виплата відсотків, штрафів у швейцарських франках  є неправомірною, оскільки при цьому був порушений принцип справедливості,  шляхом покладення обов’язку внесення платежів тільки  в іноземній валюті на рахунок позичальника.

Представник позивача у судовому засіданні також зазначав, що умови Кредитного договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, оскільки передбачають повернення  кредиту та відсотків у швейцарських франках, а не у національній валюті - гривні, а тому підлягають застосуванню  наслідки недійсності правочину, передбачені ст..203 ЦК України.  

Суд не приймає до уваги посилання позивача  на те, що використання іноземної валюти не відповідає вимогам законодавства, оскільки відповідно до ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, у порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов”язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути  позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем.

Відповідно до п.3 ч.1 ст..47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі   банківської   ліцензії   банки   мають    право здійснювати     розміщення  залучених  коштів від свого імені,  на власних  умовах та на власний ризик.

Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.  

Відповідно до ст..49 Закону України «Про банки та банківську діяльність”,  зазначені вище операції вважаються кредитним обслуговуванням позичальників.

Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.  

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.  

 Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення   такої операції.    Пунктами “в” та “г” частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо:       надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;     використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.  

Виходячи з положень наведеної вище  статті, обов’язковість одержання індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції зумовлено лише у випадках перевищення встановлених законодавством меж термінів і сум таких кредитів, та у випадках використання іноземної валюти як засобу платежу або як застави.   Оскільки чинним законодавством України не встановлені будь-які обмеження щодо граничних розмірів сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення операцій по отриманню  чи наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Отже, посилання   позивача  ОСОБА_1   на  вимоги  наявності у банка індивідуальної ліцензії  не може бути прийнято судом до уваги.  

Крім того,  відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.  

Виходячи з положень коментованої статті, банківський кредит взагалі і в іноземній валюті зокрема, за своєю правовою природою не ототожнюється із договором купівлі-продажу, а іноземна валюта є не засобом платежу, а валютою виконання зобов’язання.  

  Як вбачається із матеріалів справи, АКІБ «УкрСиббанк» здійснює банківську діяльність на підставі ліцензії Національного банку України №75  від 24 грудня 2001 року,  на  право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5 – 11 частини 2 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”   (а.с. 29   ).

 Так, відповідно до ч.1 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки мають право на:  приймання  вкладів  (депозитів)  від  юридичних і фізичних осіб; відкриття  та  ведення  поточних   рахунків   клієнтів   і  банків-кореспондентів,  у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів  на них; розміщення  залучених  коштів від свого імені,  на власних
умовах та на власний ризик.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач  має всі необхідні ліцензії для здійснення банківських операцій, здійснення банком кредитних операцій не потребує наявності індивідуальної ліцензії, а тому будь-яких порушень банком норм чинного законодавства  судом не встановлено.

 Враховуючи наведене вище, позичальник ОСОБА_1 теж не повинен був одержувати індивідуальні ліцензії НБУ на сплату кредитних платежів.  

   У   позовній заяві  ОСОБА_1 посилається на те, що  внесення в кредитний договір пункту, яким передбачається виплата відсотків  та повернення кредиту у швейцарських франках значно погіршує становище позичальника,  оскільки суттєво змінився курс швейцарського франка до гривні, а тому він звертається за захистом своїх прав відповідно до Закону України «Про  захист прав споживачів».

В судовому засіданні представник позивача також зазначив, що відповідач  не міг передбачити зміну курсу валют, але це твердження також  не може бути прийняті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс швейцарського франка  до національної валюти – гривні.

Відповідно до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”  для валютних операцій використовуються валютні обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Зазначені  курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Статтею 36 Закону України „Про Національний банк України”  теж зазначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України за №496 від 12.11.2003 р.,   офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється щоденно. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе обов’язки щодо погашення цього кредиту саме   у швейцарських франках позивач повинен був усвідомлювати, що курс гривні  до іноземної  валюти   не є незмінним та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен передбачити всі ризики за цим договором.

 Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.  

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.   Виходячи з викладеного, істотними умовами кредитного договору відповідно до чинного законодавства є умови про предмет, ціну та строк його дії.  

Представником   позивача не заперечувалось в судовому засіданні, що сторонами укладено Кредитний договір, за умовами якого банк   надає Позичальнику  кредит, а Позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом на основі процентної ставки  та комісії в узгоджених розмірах, виконати інші зобов'язання .  Графік погашення заборгованості є додатком до кредитного договору.  

Відповідно до п. 10.13 Кредитного договору підписання даного договору позичальником свідчить про те, що: всі умови даного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальник отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, і не спростовувалось представником позивача, що на момент укладення Кредитного договору позивач  погоджувався з усіма істотними  умовами договору, що підтверджується його  підписом на договорі, а виконання зобов'язань за Кредитним договором було розпочате і виконувалось позивачем.    

    Як вбачається із ст.. 627 Цивільного кодексу України, відповідно  до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного
законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та  справедливості.

    Підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків,
зокрема, є  договори та інші правочини, що передбачено ч.2 ст..11 Цивільного кодексу України.

  Відповідно до ст..60 ЦПК України кожна  сторона  зобов'язана  довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень.  

 В судовому засіданні встановлено, що на момент укладення кредитного договору банк мав всі необхідні для здійснення кредитних операцій ліцензії, а позивач ОСОБА_1  в повному обсязі володів необхідною інформацією щодо кредитних умов, форми забезпечення кредиту, типу відсоткової ставки, строку, варіантів повернення кредиту тощо, ним добровільно підписаний   Кредитний договір.

Суд критично відноситься до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, оскільки останній при підписанні спірного кредитного договору погодився  з його умовами та не заперечував  проти надання кредиту в іноземній валюті –швейцарських франках, сплати процентів та інших платежів  у швейцарських франках,  деякий час виплачувала кредит та відсотки, але потім  вирішив  визнати кредитний договір  недійсним.  

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1  щодо визнання недійсним   кредитного договору   задоволенню не підлягають.

Крім того, у судовому засіданні  представник відповідача – АКІБ «УкрСиббанк» заявив  клопотання щодо застосування судом строків позовної давності, яке, на думку суду, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6,11, 192, 203,215, 627, 638   ЦК України, ст.ст.5, 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст..ст. 2, 47,49 Закону України “Про банки і банківську діяльність», ст..36 Закону України «Про національний банк України»   ст. 10,11,57,60,88,213,215,218  ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

    У позові ОСОБА_1 до АКІБ “УкрСиббанк” про визнання правочину недійсним відмовити.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом 10 днів з дня його оголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження через районний суд.

 СУДДЯ: