У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«25» травня 2010 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :
головуючого Соколовського В.М.
суддів: Стефанів Н.С., Вакарук В.М.,
секретаря Сурмачевської У.С.,
з участю: представника апелянта ОСОБА_1 – ОСОБА_2, яка одночасно є представником ОСОБА_3 та ОСОБА_4, позивачки ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на будинковолодіння по АДРЕСА_1, поділ будинковолодіння в натурі, визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння, та за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права на спільну сумісну власність та реальний поділ будинковолодіння,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду від 17 лютого 2010 року,-
в с т а н о в и л а :
____________________________________________________________________
Справа № 22-ц-955/2010р. Головуючий у І інстанції Битківський Л.М.
Категорія 5 Суддя-доповідач Соколовський В.М.
Рішенням Богородчанського районного суду від 17 лютого 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1.
Поділено та передано у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по 1/2 частці вказаного будинковолодіння.
Виділено ОСОБА_1 у житловому будинку приміщення, позначені у висновку судової будівельно-технічної експертизи, згідно експлікації – приміщення 1: веранду, площею 10,6 кв.м.; № 1 – коридор, площею 12,1 кв.м.; № 5 – житлову кімнату, площею 7,8 кв.м.; № 6 – житлову кімнату, площею 21,4 кв.м.; № 7 – кладову, площею 9 кв.м.; а також господарські споруди: погріб під частиною будівлі, вартістю 19494 грн. (літера «В 1»); сарай, вартістю 12716 грн. (літера «В»). Виділена частка майна в грошовому виразі складає 56,31% від ідеальної частки.
Виділено ОСОБА_5 у житловому будинку приміщення, позначені у висновку судової будівельно-технічної експертизи, згідно експлікації – приміщення: № 2 – ванну, площею 6,3 кв.м.; № 3 – кухню, площею 18,9 кв.м.; № 4 – житлову кімнату, площею 22 кв.м.; а також господарську споруду сарай, вартістю 52781 грн. (літера «Б»). Виділена частка майна в грошовому виразі складає 43,69% від ідеальної частки.
На ОСОБА_1 покладено обов’язок замурувати дверні отвори Д-3, Д-4, а на ОСОБА_5 – пробити вхідний отвір для дверей Д-5, Д-2 (позначено в додатку № 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи).
Визначено порядок користування земельною ділянкою: ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,075 га, позначену умовно як власнику 1 на схемі в Додатку № 2 експертизи; ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 0,075 га, позначену як власнику 2 в Додатку № 2 експертизи.
Скасовано свідоцтво про право власності від 06.08.2007 року щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на ціле домоволодіння по АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на визначену, кожному зокрема, судом частку будинковолодіння підлягає державній реєстрації.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 51 грн. оплаченого судового збору, 30 грн. оплачених витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 500 грн. понесених витрат на оплату правової допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1499 грн. судового збору.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання за ними права спільної сумісної власності на вказане будинковолодіння та його реальний розподіл.
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в солідарному порядку 1700 грн. несплаченого при подачі позову судового збору та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
На дане рішення представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, вказуючи на його незаконність через порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом не було враховано того факту, що між апелянтом і його батьками ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в червні 1993 року було укладено усну угоду щодо побудови спірного будинковолодіння, як об’єкту спільної сумісної власності. На виконання цієї усної угоди батьками було закуплено велику кількість будівельних матеріалів, що підтверджується довідками посадових осіб відповідних підприємств, і на земельній ділянці, наданій апелянту згідно рішення Заберезької сільської ради від 22.06.1993 року та дозволу на виконання будівельних робіт від 22.02.1994 року, з весни і до початку вересня місяця 1994 року, тобто до його одруження з позивачкою, було зведено спірний житловий будинок. Не враховано судом і того, що позивачка з 1996 року і до часу розлучення проживала окремо, а в 2002-2004 роках без згоди апелянта перебувала за кордоном. Поскільки, сторони жили порізно і не спілкувались, то за рішенням суду в січні 2006 року шлюб між ними було розірвано. Не взято судом до уваги і те, що після припинення будівництва в вересні 1994 року, таке будівництво спірного будинковолодіння було продовжено тільки весною 2006 року за допомогою батьків та другої дружини апелянта. Дані обставини підтверджуються відповідними довідками та актом обстеження житлово-побутових умов проживання в будинковолодінні ОСОБА_1 від 21.04.2006 року, які суд безпідставно не взяв до уваги. Стосовно поетапного проведення будівництва спірного будинковолодіння давали свої покази свідки на стороні апелянта, про те, ці покази не були враховані судом. Тому вважає, що апелянт одноосібно здійснював будівництво спірного будинковолодіння разом із батьками, а позивачка взагалі не надавала коштів та не допомагала в проведенні будівництва і нею не доведено в судовому засіданні та не підтверджено її участь у будівництві спірного будинковолодіння. Також вважає, що усна угода з батьками про будівництво житлового будинку і господарських споруд, яку суд визнав надуманою і безпідставною, відповідає нормам ст.42 Цивільного кодексу в редакції 1963 року. А факт реєстрації об’єкта нерухомого майна на апелянта не суперечить зазначеній угоді. Окрім того, вважає, що судом допущено процесуальне порушення у зв’язку з неприйняттям позову теперішньої дружини апелянта, яка затратила кошти на закінчення будівництва спірного будинковолодіння, а тому також має право на свою частку в спільному майні подружжя, чим порушено її Конституційне право на захист своїх прав та інтересів. Вважає також, що не відповідає процесуальним і матеріальним нормам встановлена судом оцінка деяких будівельних робіт і матеріалів, які провів апелянт у будинку і які безпідставно та без проведення відповідної експертизи оцінено судом на суму 21546 грн., що відповідає 6,31% від загальної частки при поділі будинковолодіння. За таких обставин, представник апелянта просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог, або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому всі судові витрати віднести за рахунок позивачки ОСОБА_5
До вказаної апеляційної скарги приєдналися ОСОБА_4 і ОСОБА_3, які її підтримали та просили задовольнити.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 – ОСОБА_2, яка являється і представником ОСОБА_4 та ОСОБА_3, вимоги апеляційної скарги підтримала з наведених вище мотивів та просила задовольнити в повному об’ємі.
Позивачка ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнали, вважають її безпідставною, а рішення – законним і обґрунтованим, яке просили залишити без змін, відмовивши в задоволенні скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу, заперечення проти скарги позивачки ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, по рішенню Заберезької сільської ради від 22.06.1993 року (а.с.11) ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку для індивідуальної забудови розміром 0,15 га в селі Забережжя Богородчанського району, на масиві першочергової забудови, ділянка № 6 (тепер вул. Гірника, 18).
16 березня 1994 року забудовнику ОСОБА_1 було дано дозвіл на проведення будівництва та видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки (а.с.12, 13).
17 вересня 1994 року ОСОБА_1 і ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, в якому у них народилися діти: дачка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5, 7). Даний шлюб між сторонами було розірвано за рішенням суду 27 січня 2006 року (а.с.6).
В травні 2007 року житловий будинок та господарські споруди по вул. Гірника, 18 в селі Забережжя були введені в експлуатацію та рішенням виконкому Заберезької сільської ради від 12.06.2007 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на новостворене майно (а.с.8, 9).
Другий шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_10 був зареєстрований 16 квітня 2007 року (а.с.51).
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що будівництво спірного будинковолодіння було проведено за час перебування позивачки ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується матеріалами справи та показами свідків, а тому воно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і така ж норма була закріплена статтею 22 КпШС, який діяв на час реєстрації шлюбу між сторонами.
Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи питання про поділ спірного будинковолодіння в натурі між ОСОБА_5 і ОСОБА_1, суд прийшов до правильного висновку про необхідність розподілу будинковолодіння за єдино можливим варіантом, вказаним експертом у своєму висновку.
Отже, відповідно до цього висновку (а.с.38-47) та враховуючи більші затрати на будівництво відповідача в грошовому виразі, суд, посилаючись на норму ст.70, ч.2 СК України, вірно відступив від принципу рівності часток подружжя та обгрунтовано виділив ОСОБА_5 спірного майна в розмірі 43,69% від ідеальної частки, вартістю 52781 грн., що відповідає в експертизі як власнику № 2, та правомірно виділив відповідачу по експертизі як власнику № 1 майна в розмірі 56,31% від ідеальної частки. В зв’язку з цим, виходячи із висновку експерта, суд зобов’язав ОСОБА_1 замурувати дверні отвори, а ОСОБА_5 – пробити вхідні отвори.
При вказаних обставинах правильним є і висновок суду щодо скасування свідоцтва про право власності на ціле будинковолодіння за ОСОБА_1, виданого на підставі рішення виконкому Заберезької сільської ради від 12.06.2007 року та про реєстрацію права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на визначену, кожному зокрема, частку будинковолодіння. При цьому, суд вірно розподілив за висновком експерта частку земельної ділянки для обслуговування сторонами своїх часток у будинковолодінні, виділивши кожному по 0,075 га землі.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_11, то суд обґрунтовано відмовив у їх задоволенні за їх безпідставністю, оскільки, спірне будинковолодіння не належало їм на праві спільної сумісної власності, забудовниками цього будинковолодіння вони не являлися і земельна ділянка була виділена саме їхньому синові ОСОБА_1, відповідачу по справі.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, а доводи апелянта та його представника про невідповідність висновків суду обставинам справи вважає безпідставними, оскільки, вони заперечуються дослідженими матеріалами справи.
Суд першої інстанції правильно з’ясував фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку на підставі діючого законодавства, постановивши правильне і законне рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обгрунтованості, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись, ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Богородчанського районного суду від 17 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: В.М. Соколовський
Н.С. Стефанів
В.М. Вакарук