Справа  № 22-4459 \2010                               Головуючий у 1 інстанції   Лаптєв М.В.  

Категорія  - 27                                                    Доповідач  Дем”яносов М.В.

                                                             УХВАЛА

                                           І  М  Е  Н  Е  М       У  К  Р  А  Ї  Н  И

      18 червня  2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду  Донецької області     в складі :

                                                головуючого  судді  Червинської М.Є.  

                                                суддів    Алексєва А.В. ,  Дем*яносова М.В.

                                                при секретарі  :    Шуляк Я.Г.    

      розглянувши у  відкритому  судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу  за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційний банк «   ПриватБанк»     на рішення  Слов*янського міськрайонного    суду  Донецької області   від 18 лютого  2010 року в справі за  позовом  закритого акціонерного товариства комерційний банк  «  ПриватБанк»   до ОСОБА_1 та ОСОБА_2  про  звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу та стягнення судових витрат, зустрічного позову ОСОБА_1 до ЗАТ  КБ « ПриватБанк» про розірвання кредитного договору.

      Заслухавши доповідача, пояснення  сторін, перевіривши в обсязі апеляційної скарги досліджені по справі докази,  

                                                В С Т А Н О В И Л  А   :

        27 квітня 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк « ПриватБанк» звернулося до  суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки- шляхом продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу та стягнення судових витрат, посилаючись на те, що 28.03.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту на суму 200  000 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 17% на рік на суму залишку заборгованості. У забезпечення виконання зобов*язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ КБ  « ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, предметом якого є належний їй нежитловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,1236 га. У зв*язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконує і на час звернення до суду утворилася заборгованість  по кредитному договору, відсоткам за користування кредитом та штрафні санкції за його невиконання на загальну суму 188171, 98 доларів США.

    Просили суд задовольнити їхні позовні вимоги по кредитному договору від 23 березня 2008 року та звернути стягнення на предмет іпотеки, а також  стягнути з відповідача судові витрати.

      18 грудня 2009 року  ОСОБА_3 надав до суду зустрічний позов до ЗАТ КБ « ПриватБанк» про розірвання кредитної угоди, посилаючись на те, що на теперішній час істотно змінилися обставини, якими він керувався при укладенні кредитного договору, а саме у економіці настала криза, що привело до різкого зростання курсу долара. Він неодноразово звертався до банку для врегулювання цього питання з метою реструктуризації кредиту, але йому в цьому було відмовлено, в зв*язку з чим він був змушений звернутися до суду з позовом про розірвання кредитного договору, оскільки вказані обставини він не міг передбачити під час його укладення.

        Рішенням Слов*янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року у задоволенні позовних вимог ЗАТ  КБ«  ПриватБанк»» відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Розірвано кредитну угоду № 197М-08 від 23 березня 2008 року яка була укладена  між ЗАТ КБ « ПриватБанк»з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ « ПриватБанк» заборгованість у розмірі 577406 грн.88 коп.

         ЗАТ  КБ«  ПриватБанк»    в апеляційній  скарзі просить скасувати  рішення  суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення  судом  першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Вважають, що у зв*язку з тим, що  на день розгляду судом справи заборгованість складала 72175,86 доларів США  у відповідності до вимог ч.1 ст.33 Закону України « Про іпотеку» банк вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов*язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, однак суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув і безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог банку, задовольнивши  вимоги ОСОБА_1, які не ґрунтуються на вимогах закону.

         Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ЗАТ КБ « ПиватБанк»   задоволенню не підлягає. Рішення суду першої інстанції слід залишити без зміни з наступних підстав

       Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України  рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Згідно із роз*ясненням Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.2 постанови " Про судове рішення у цивільній справі"  від 18 грудня 2009 року  Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

  Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.                                            

       Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що між  ЗАТ КБ « ПриватБанк»   та ОСОБА_1  28 березня 2008 року був укладений кредитний договір № 197М-08 , згідно умов якого банком було надано ОСОБА_1 на споживчі цілі кредит в  сумі 200 000  доларів США, зі сплатою 17% річних за користування кредитом та встановленим порядком погашення суми основної заборгованості, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 28 березня 2018 року..

   В забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено іпотечний договір     від 28.03.2008 року, згідно якого  іпотекодавець ОСОБА_2 . зобов*язалася перед банком відповідати по зобов*язанням  ОСОБА_3 за укладеним кредитним договором в повному обсязі належним їй нерухомим майном-нежитловою будівлею, магазином, який розташований на земельній ділянці площею 0,1236 га    по АДРЕСА_1 вартістю 1 137 000 грн.  

     Згідно наданої банком довідки  ( а.с. 66)  станом на 18 лютого 2010 року, на день ухвалення судового рішення, у ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором заборгованість складала 72175, 86 доларів США ( з них 53215,09 доларів США за сумою кредиту), що в гривневому еквіваленті складає 577406, 88 грн., про що  сторони не заперечували  в ході розгляду справи судом першої інстанції. Встановлено, що боржник сплачував суми за кредитом, проте на день звернення банку до суду у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором, оскільки відповідач порушав термін погашення кредитного зобов»язання тощо.

     Статтею 33 Закону України « Про іпотеку» дійсно  передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов*язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов*язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.. 12 цього Закону.

    Однак частиною1 ст. 35 вказаного Закону передбачено, що в разі порушення основного зобов*язання та ( або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення в якій зазначається стислий зміст порушених зобов*язань, вимога про виконання порушеного зобов*язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

      Без попереднього повідомлення іпотекодавця для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав  у встановленому законом порядку до суду може мати  місце  у випадках , якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

    Суд першої інстанції встановив, що  банк письмові вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику не надсилав.

    Відповідно до  ст. 39 Закону України « Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінний від боржника, порушення основного зобов*язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

     В судовому засіданні встановлено, що кредит в сумі 200000 доларів США був наданий боржнику з кінцевим терміном повернення  28.03.2018 року. На час розгляду справи заборгованість за кредитним зобов»язанням складала 53215,09 доларів США,  що випливає з довідки банку ( а. с. 66). Таким чином, на час розгляду справи боржник виконував кредитне зобов»язання, виконав його у значному розмірі, заборгованість, яка утворилась на час розгляду справи не є істотною й не може бути визнана такою, що завдасть істотної шкоди  позивачу та потягне за собою  збитки. За таких підстав висновок суду першої інстанції щодо застосування положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» та щодо передчасного звернення стягнення на заставлене майно з врахуванням конкретних обставин справи ( сплати значної суми боргу за кредитним договором, відмінності божника від іпотекодавця, незначного спливу строку кредитного зобов»язання тощо) апеляційний суд вважає правильним.

      Згідно із ч.2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

     Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку відносно змін до умов договору та його реструктуризації  і при укладенні договору та у ході його виконання настали такі зміни зовнішніх обставин, котрі істотним чином впливають на інтереси сторін і не могли буті передбачені сторонами при його укладенні,  прийшов до вірного висновку про можливість розірвання кредитної угоди  з застосуванням вимог про наслідки розірвання договору на підставі ч.3 ст. 652 ЦК України.

     Доводи апеляційної скарги позивача про порушення прав банку розірванням кредитного договору не можуть бути прийняти до уваги в зв»язку із викладеним, та з врахуванням того, що в позові банк просив стягнути всю заборгованість за кредитним зобов»язанням з врахуванням суми кредиту, процентів тощо, й задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення повної суми  боргу, суд мав підстави для розірвання договору.

      Рішення  Слов*янського міськрайонного суду   Донецькоїх області від 18 лютого 2010 року є обгрунтованим, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються  достовірними доказами, дослідженими в ході судового засідання.

      Оскільки апеляційним судом не  встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів  або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення немає.    

       Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

      Керуючись  ч.1п.1 ст.307, 308, 313, ч.1п.1 ст. 314 , 315    ЦПК України ,

                                                У Х В А Л И Л А    :

            Апеляційну скаргу    закритого акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк»  відхилити.  

            Рішення  Слов*янського міськрайонного суду   Донецької області від  18 лютого    2010  року  залишити без зміни.  

            Ухвала  апеляційного суду набирає законної  сили негайно і може бути оскаржена  в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.  

    Судді :