Справа № 22ц-8678 Головуючий у 1 інстанції Панас Н.Л.
Категорія 52 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Кондратьєвої О.М.,
при секретарі Суліма Є.Ю.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 12 травня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
В лютому 2010 року ОСОБА_1 пред’явив в суд позов до Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація» (далі – ДП «Укрвуглеторфреструктуризація») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що наказом відповідача № 10 від 29 лютого 2008 року він був призначений на посаду директора відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт».
Наказом № 170к від 08 грудня 2008 року його відсторонено від виконання посадових обов’язків на період проведення перевірки з питань фінансово-господарської діяльності.
Вважає цей наказ незаконним, оскільки наказ видано в період непрацездатності позивача; без згоди місцевої Ради; причини, з яких видано наказ, не мають до нього відношення.
На початку грудня 2009 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію, про що відповідачем видано наказ № 267/1к від 08 грудня 2009 року.
Однак заява про звільнення не відповідає його волевиявленню, оскільки ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» відмовилось надати невикористані відпустки, що примусило позивача написати заяву про звільнення. Крім того, відповідач станом на 02 лютого 2010 року не провів з ним повний розрахунок.
Неправомірні дії відповідача завдають йому моральних страждань, які він оцінює в 5000 гр.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив поновити пропущений процесуальний строк для звернення до суду; скасувати накази про його звільнення з посади директора № 170к від 08.12.2008 року та № 267/1к від 08.12.2009 року; поновити його на посаді директора відокремленого підрозділу Донецької виконавчої дирекції Державного підприємства «Укрвуглеторфреструктуризація»; зобов’язати відповідача видати наказ про допущення до роботи та стягнути недоплачену заробітну плату; стягнути в відшкодування моральної шкоди 5000 гр.
Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 12 травня 2010 року позов задоволено частково: скасовано наказ ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» № 267/1к від 08 грудня 2009 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація» з 11 січня 2010 року. З відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто недоотримані суми заробітної плати, по листку непрацездатності, матеріальної допомоги у зв’язку з відпусткою та виходом на пенсію, компенсації за невикористані відпустки в загальній сумі 29503 гр. 57 коп. та в відшкодування моральної шкоди 1500 гр. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ДП «Укрвуглеторфреструктуризація», не погоджуючись з рішенням в частині задоволення позовних вимог, звернулося до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій порушує питання про скасування рішення та направлення справи на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції в задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 170к від 08.12.2008 року відмовив в зв’язку з пропуском строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України; однак стягнув певні суми заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи з грудня 2008 року без зазначення конкретної норми матеріального закону. Крім того, на порушення вимог ст. 215 ЦПК України суд в описовій частині рішення не навів заперечення відповідача щодо скасування наказу № 267/1к від 08.12.2009 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи та відносно поновлення на посаді. Не можна погодитись із висновком суду про порушення відповідачем положень статті 33 Закону «Про статус депутатів місцевих рад», оскільки не враховано, що за цією нормою закону попередження відповідної місцевої ради повинно бути в разі звільнення працівника за ініціативою власника, а не при звільненні за власним бажанням. Також висновок суду про те, що звільнення позивача в останній день відпустки є неприпустимим, суперечить статті 3 Закону «Про відпустки». Зробивши висновок про скасування наказу № 267/1к від 08.12.2009 року та поновлення позивача на посаді з 11 січня 2010 року, суд не зважив на те, що цим наказом було вирішено питання про надання позивачеві відпустки з 09 грудня 2009 року по 11 січня 2010 року, тому скасування наказу в повному обсязі не припустимо. Стягуючи певні суми недоплати, суд не врахував, що з цих сум мають бути проведені обов’язкові утримання. Також звертають увагу на те, що відповідно до наказу Міністерства вугільної промисловості України № 99 від 02 квітня 2010 року «Про припинення діяльності ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» діяльність останнього припиняється шляхом реорганізації – поділу до 01 серпня 2010 року.
Апелянт в судове засідання не направив свого представника; звернувся з клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили відхилити апеляційну скаргу, залишити рішення без змін.
Апеляційний суд визнає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що позивач є депутатом Пролетарської районної у м. Донецьку ради і його звільнення проведено без дотримання вимог ст. 33 Закону «Про статус депутатів місцевих рад». Крім того, днем звільнення є останній день чергової відпустки працівника.
Позовні вимоги про скасування наказу № 170к від 08 грудня 2008 року не підлягають задоволенню в зв’язку з пропуском строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, без поважних причин, оскільки про видання цього наказу позивачу було відомо 09 грудня 2008 року. Крім того, дію зазначеного наказу було припинено наказом відповідача № 250к від 13 листопада 2009 року.
Суд дійшов висновку, що виплата заробітної плати, лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги тощо здійснена відповідачем не в повному розмірі, що призвело до недоплати в загальній сумі 29503 гр. 57 коп.
В зв’язку з порушенням відповідачем законних трудових прав ОСОБА_1, на користь останнього стягнуто в відшкодування моральної шкоди 1500 гр., що на думку суду відповідає характеру та тривалості моральних страждань позивача.
Рішення суду в частині відмови в решті позовних вимог сторонами не оскаржується.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема вихід на пенсію, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що наказом ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» від 29 лютого 2008 року № 10 створено Донецьку виконавчу дирекцію з ліквідації шахт як відокремлений структурний підрозділ ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» без утворення юридичної особи. ОСОБА_1 призначено виконуючим обов’язки директора Донецької виконавчої дирекції з ліквідації шахт (ас. 27).
08 грудня 2009 року ОСОБА_1 подав письмову заяву на ім’я Генерального директора ДП «Укрвуглеторфреструктуризація», в якій просив надати йому чергову відпустку з 09 грудня 2009 року по 10 січня 2010 року та звільнити з займаної посади з 11 січня 2010 року в зв’язку з виходом на пенсію (ас. 18).
08 грудня 2009 року відповідачем видано наказ за № 267/1к, згідно з яким ОСОБА_1 надано відпустку тривалістю 32 календарних дні з 09 грудня 2009 року по 11 січня 2010 року включно з наступним звільненням. Звільнено ОСОБА_1 з посади директора відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації щахт» 11 січня 2010 року на підставі ст. 38 КЗпП України (власне бажання в зв’язку з виходом на пенсію) (ас. 5).
Скасовуючи наказ про звільнення та поновляючи позивача на попередній посаді, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки порушенням відповідачем вимог ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та тим, що позивача звільнено в останній день відпустки.
Проте з таким висновком суду не можна погодитись.
Частина 3 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» в редакції на час виникнення спірних правовідносин передбачає, що депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду.
Тобто, повідомлення відповідної місцевої ради про попередження депутата місцевої ради про звільнення необхідно при звільненні працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
Предметом та підставою даного позову є звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію, згідно зі ст. 38 КЗпП України.
Таким чином, суд помилково вважав, що відповідач порушив норми ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».
Крім того, суд неправильно тлумачив норми закону щодо дати звільнення.
Так, зі змісту частини 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» слідує, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Матеріалами справи встановлено, що позивач виявив бажання щодо надання невикористаної відпустки з наступним звільненням, про що зазначав у письмовій заяві.
Згідно з наказом № 267/1к від 08 грудня 2009 року, відпустка була надана по 11 січня 2010 року включно, відповідно цей день є датою звільнення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем були порушені вищевказані норми закону при звільненні ОСОБА_1
Проте доводи працівника про те, що керівництво ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» примусило його подати заяву про розірвання трудового договору, суд першої інстанції не перевірив, обмежившись вищенаведеними висновками.
Перевіряючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються будь-якими доказами; спростовуються особистою заявою позивача.
Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 підтвердили, що належних доказів в обґрунтування цих вимог, крім пояснень позивача, останнім не надано.
Пояснення позивача не можуть бути визнані належними доказами, оскільки ОСОБА_1 не був допитаний судом як свідок.
Заяву про звільнення до закінчення строку попередження позивач не відкликав, що також свідчить про його бажання звільнитися за ст. 38 КЗпП україни.
Оскільки судом не встановлено, що з боку керівництва мав місце примус до написання заяви про звільнення за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію, інших порушень при звільненні ОСОБА_1 з боку ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» не встановлено, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування наказу № 267/1к від 08.12.2009 року та поновлення позивача на попередній посаді безпідставні.
Звільнення позивача з підстав, визначених ч.1 статті 38 КЗпП України, відповідає вимогам закону та бажанню ОСОБА_1 Останній не надав суду переконливих доказів, які б спростували ці обставини.
Щодо висновку суду про стягнення певних недоплачених сум за період з грудня 2008 року по 11 січня 2010 року, то з ним також не можна погодитись.
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом регламентується статтею 46 КЗпП.
При відстороненні від роботи дія трудового договору не припиняється, за працівником зберігається його робоче місце і, як правило, йому не виплачується заробітна плата за ці дні.
Як видно з матеріалів справи, в позовній заяві позивач порушував питання про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи на підставі наказу № 170/к від 08 грудня 2008 року (ас. 2).
Даним рішенням в задоволенні вимог про визнання вказаного наказу незаконним та його скасування відмовлено. Рішення в цій частині не оскаржено сторонами.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що дію зазначеного наказу припинено з 23 листопада 2009 року наказом від 13 листопада 2009 року № 250/к; запропоновано ОСОБА_1 приступити до роботи директора ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» (ас. 10).
Таким чином, період відсторонення від роботи становить з 08 грудня 2008 року по 23.11.2009 року.
Позовні вимоги про стягнення недоплачених сум, починаючи з 24 листопада 2009 року по день звільнення, ОСОБА_1 не були заявлені.
В зв’язку з відмовою в задоволенні вимог про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування підстави для задоволення вимог про стягнення не виплачених сум за цей період відсутні.
Щодо стягнення не донарахованих сум, починаючи з 24.11.2009 року по день звільнення, то суд на порушення вимог статті 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, що є підставою для скасування рішення в цій частині.
З урахуванням наведеного апеляційний суд скасовує рішення суду в частині стягнення недоплачених сум заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, за листком непрацездатності в загальній сумі 29503 гр. 57 коп. В позові про стягнення недоплачених сум за період з 08 грудня 2008 року по 23.11.2009 року апеляційний суд відмовляє.
Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В ході розгляду справи встановлено, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог діючого законодавства. За таких обставин відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення моральної шкоди в розмірі 1500 гр. підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи по суті неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Зазначені порушення, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення. Апеляційний суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про скасування наказу № 267/1к від 08.12.2009 року; про поновлення на роботі, стягнення недоплачених сум та відшкодування моральної шкоди.
Порушення норм процесуального права, які відповідно до вимог статті 311 ЦПК України є обов’язковою підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд, апеляційним судом не встановлені.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.2, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація» задовольнити частково.
Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 12 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
В позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація» про скасування наказу № 267/1к від 08 грудня 2009 року та поновлення на роботі; стягнення недоплачених сум та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуючий
Судді