У К Р А Ї Н А
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
30 червня 2010 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Процик М.В., Заїкіна А.П.,
при секретарі Непомнящій О.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 6 травня 2010 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в особі Одеського ЛВУМГ та виконавчого комітету Тарутинської селищної ради про визнання незаконною відмову в приватизації та визнання права власності на 1\2 частину будинку,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, звернулися до суду з позовом до ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в особі Одеського ЛВУМГ та виконавчого комітету Тарутинської селищної ради про визнання незаконною відмову в приватизації та визнання права власності на 1\2 частину будинку.
Позивачі зазначали, що ОСОБА_1 працювала оператором ГРС-Тарутине в Одеському ЛВУМГ з 4 травня 1989 року і між нею та адміністрацією Одеського ЛВУМГ був укладений договір, згідно з яким у випадку відпрацювання її на підприємстві більше 10 років адміністрація зобов’язана надати їй житлову площу. Фактично їм була надана квартира АДРЕСА_1, в якій вони проживають без належно оформлених документів. Однак після відпрацювання на підприємстві більше 10 років, роботодавець - Одеський ЛВУМГ не надав дозвіл на приватизацію будинку. Посилаючись на порушення своїх прав, позивачі просили задовольнити позов.
Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 6 травня 2010 року позов задоволено. Постановлено визнати незаконною відмову відповідача в приватизації 1\2 частини будинку та визнати за позивачами право власності в рівних частках на 1\2 частину будинку.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом порушені норми матеріального права.
____________________________________________________________________________
Головуючий в першій інст.: Горбань Ю.О. Справа № 22ц-11781/2010
Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП-41
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов’язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно і всебічно з’ясованих
обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, і які правові норми регулюють ці правовідносини.
Однак у порушення цих вимог закону суд під час ухвалення рішення не встановив фактичні дані, які підлягали встановленню, зокрема: які правовідносини виникли у сторін, яка правова норма регулює ці правовідносини і підлягає застосуванню, яка саме особа повинна відповідати за вимогами позивачів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 з 4 травня 1989 року працювала оператором ГРС Одеського Лінейно-виробничого управління магістральних газопроводів УМГ «Прикарпаттрансгаз»(Одеське ЛВУМГ) і разом з донькою ОСОБА_2 мешкала у будинку операторів (службовому будинку) без оформлення відповідних документів на вселення та користування житлом.(а.с.10-11)
4 травня 1989 року між адміністрацією Одеського ЛВУМГ та оператором Гост`євою О.П. був укладений договір з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, які знаходяться на ГРС та будинку операторів, а також забезпечення достовірного обліку газу, що відпускається споживачам через ГРС. У пункті 2.1.9. цього договору зазначено, що у випадку виходу оператора на пенсію або звільнення з ЛВУМГ за власним бажанням після 10-ти і більше років роботи оператором ГРС, адміністрація зобов’язується надати житлову площу в іншому місці розміром згідно діючих нормативів, а коли немає такої можливості залишити за оператором житлову площу, яку той займає в будинку оператора.(а.с.8-9)
8 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського ЛВУМГ з заявою про надання дозволу на приватизацію будинку оператора.(а.с.12)
Рішенням виконавчого комітету Тарутинської селищної ради № 456 від 24 квітня 2009 року за клопотанням Одеського ЛВУМГ знятий статус службового житла з будинку № 244 по вул. Красній, смт Тарутине і надано згоду на прийняття цього будинку до комунальної власності територіальної громади.
Листом за № 19-05/061 від 5 червня 2009 року начальник Одеського ЛВУМГ повідомив Гост`єву О.П. про неможливість приватизації житла.(а.с.13)
Таким чином, з матеріалів справи вбачається наявність спору щодо виконання Одеським ЛВУМГ, з яким ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах, зобов’язань про надання їй житла згідно з договором від 4 травня 1989 року, і саме начальник ЛВУМГ відмовив їй в приватизації будинку. Однак суд не притягнув до участі у справі Одеське ЛВУМГ, що відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд.
Відповідно до ст.345 ЦК України, якою керувався суд задовольняючи позов, фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно з ч.1 ст.8 цього Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Задовольняючи позов, суд ці вимоги закону не врахував, не витребував правовстановлюючі документи на спірний будинок, не встановив статус будинку, не з’ясував, яким чином позивачі вселилися у спірний будинок, чи мають вони право користування будинком та право на приватизацію житла, чи підлягає спірний будинок приватизації, яким органом і в якому порядку має бути здійснена передача будинку у власність позивачів, тобто не встановив, чи є підстави для задоволення позову.
З’ясування зазначених обставин має суттєве значення для визначення сторін у спорі та його правильного вирішення.
Рішення суду не відповідає вимогам ст.ст.213-215 ЦПК України, оскільки в ньому не зазначено мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, докази, які суд взяв до уваги, не зазначено також чи були порушені, не визнані або оспорені права позивачів на приватизацію будинку, а якщо були, то ким.
Крім того, справу розглянуто судом за відсутності представника відповідача ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».
До матеріалів справи приєднана довіреність, якою відповідач уповноважує представника представляти інтереси Компанії в суді, брати участь у судових засіданнях, подавати докази та брати участь у їх дослідженні, надавати усні та письмові пояснення суду, наводити свої доводи, міркування та заперечення з усіх питань, що стосуються будь-якої справи.(а.с.93) Однак представник Компанії ухилився від участі у справі та виконанні наданих йому повноважень, не надав суду пояснень та необхідних доказів для вирішення справи.
Незважаючи на те, що у справі недостатньо доказів для вирішення спору, суд розглянув справу 6 травня 2010 року за відсутності відповідача, який не був повідомлений про час і місце судового засідання у встановленому ст.ст. 74-76 ЦПК України порядку, тобто з порушенням вимог ст.ст. 158 ч.1, 169 ч.1 п.1 ЦПК України.
За викладених обставин, рішення суду не може бути визнано законним і обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду належить урахувати наведене, уточнити позовні вимоги, з’ясувати обставини справи з участю усіх осіб, яки х стосується даний спір, і залежно від встановленого вирішити справу відповідно до норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням зазначених недоліків, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст.303, 307, 311, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» задовольнити частково.
Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 6 травня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий: А.Є.Федорова
Судді: М.В. Процик
А.П.Заїкін