Справа № 22ц-8751 Головуючий у 1 інстанції Чернишов Ю.В.
Категорія 52 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Кондратьєвої О.М.,
при секретарі Суліма Є.Ю.,
за участю представника відповідача Білоброцької Л.А.,
третьої особи Долініної Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Слов’янського професійного ліцею залізничного транспорту ім. П.Ф.Кривоноса про визнання незаконними наказів про застосування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 06 травня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
Слов’янський професійний ліцей залізничного транспорту ім. П.Ф.Кривоноса (далі – ліцей) звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Слов’янського міськрайонного суду від 06 травня 2010 року, яким позов задоволено частково: визнано незаконним наказ № 20 від 22 січня 2010 року про звільнення майстра виробничого навчання ОСОБА_3 Поновлено ОСОБА_3 на роботі в Слов’янському професійному ліцею залізничного транспорту ім. П.Ф.Кривоноса на посаді майстра виробничого навчання. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу 5689 гр. 23 коп., в відшкодування моральної шкоди 500 гр.
Ліцей в апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В обґрунтування скарги відповідач вказав, що суд дійшов обґрунтованого висновку про законність наказів від 05 листопада 2009 року та від 20 січня 2010 року про накладення дисциплінарного стягнення. Однак суд, визнаючи звільнення незаконним, не прийняв до уваги, що 21 січня 2010 року було встановлено факт отримання ОСОБА_3 грошей від учнів для позитивного вирішення питання щодо проходження практики, що і стало підставою для звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП. Крім того, вважають неправильним висновок суду про порушення вимог ст. 184 КЗпП України, оскільки ОСОБА_3 не є одинокою матір’ю в розумінні цієї норми закону та пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року.
В судовому засіданні представник відповідача Білоброцька Л.А. підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів; просила задовольнити.
Третя особа Долініна Т.І. також просила задовольнити апеляційну скаргу.
Позивач та її представник в судове засідання не з’явилися; направили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності № 244 від 05 листопада 2009 року та № 15 від 20 січня 2010 року є законними, оскільки порушення, за які ОСОБА_3 була притягнута до дисциплінарної відповідальності, мали місце. Проте наказ про звільнення № 20 від 22 січня 2010 року є незаконним, оскільки після 20.01.2010 року позивач інших порушень не допускала, а за одне і теж порушення двічі не можна притягувати до відповідальності. Крім того, ліцей не звернув уваги, що позивач є одинокою матір’ю, звільнення якої за ініціативою власника не допускається. Неправомірними діями відповідача позивачеві завдано моральної шкоди.
Рішення суду в частині відмови в позові сторонами не оскаржується.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в частині задоволення вимог в межах апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером правовідносин.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Розірвання трудового договору з вказаних підстав може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч. 1ст.43 КЗпП).
Судом першої інстанції встановлено і це видно з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_3 наказом по Слов’янському професійному ліцею залізничного транспорту ім. П.Ф.Кривоноса № 67-к від 01 вересня 2008 року була прийнята на посаду майстра виробничого навчання з 3-х місячним випробувальним терміном з 01 вересня 2008 року. Наказом № 20 від 22 січня 2010 року позивача звільнено з посади за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов’язків на підставі п.3 ст.40 КЗпП України з 22 січня 2010 року (ас. 19, 39).
Розірвання трудового договору проведено за згодою виборного органу профспілкової організації.
Визнаючи наказ № 20 від 22 січня 2010 року про звільнення незаконним та поновляючи ОСОБА_3 на попередній посаді, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 22 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП.
Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП суд повинен з’ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв’язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 зазначеної постанови, за передбаченими п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше ніж один рік.
Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого та такого, що не втратив юридичної сили за давністю, або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.
Як зазначив відповідач в наказі про звільнення, ОСОБА_3 за період роботи неодноразово притягувалася до дисциплінарної відповідальності за невиконання своїх службових обов’язків, а саме: наказом № 139 від 23 червня 2009 року (стягнення знято наказом № 205 від 10 вересня 2009 року); наказом № 244 від 05 листопада 2009 року та наказом № 15 від 20 січня 2010 року. Неодноразове притягнення до дисциплінарної відповідальності робітника ОСОБА_3 свідчить про її систематичне невиконання посадових обов’язків і підлягає звільненню за п. 3 ст. 40 КЗпП України (ас.19).
Конкретний проступок, вчинений ОСОБА_3 після застосування до неї дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї трудовим договором, в наказі не зазначено.
Таким чином, суд дійшов до правильного висновку, що фактично позивачка звільнення за порушення, за які вже застосовувались дисциплінарні стягнення попередніми наказами.
Доводи скарги про те, що позивачкою було допущено порушення обов’язків, покладених на неї трудовим договором, у вигляді збору грошей з учнів для позитивного врегулювання питання проходження практики, не заслуговують на увагу, оскільки в наказі про звільнення не зазначене таке порушення. Крім того, звертаючись 20 січня 2010 року (вихідний номер 33) до профспілкового органу за згодою на звільнення ОСОБА_3 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, керівник ліцею такого порушення не зазначала (ас.73).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача Білоброцька Л.А. та керівник ліцею Долініна Т.І. пояснили, що про вищевказане порушення не було зазначено з метою не розголошення цих відомостей.
З урахуванням наведеного апеляційний суд визнає, що висновок суду першої інстанції про не встановлення конкретного порушення, що стало приводом до звільнення та яке могло бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
Крім того, суд правомірно зазначив щодо порушення відповідачем при звільненні позивачки положень ст. 184 КЗпП України, які забороняють звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 розведена, одна виховує дитину, яка народилася у 2003 році; по аліментах, які стягнуто в судовому порядку, є заборгованість.
Відповідачем ці обставини не спростовано.
Наведене свідчить про те, що висновок суду про встановлення порушення трудового законодавства при звільненні позивача є обґрунтованим, зробленим на підставі всебічно досліджених доказів, що були надані сторонами.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про поновлення на посаді, відповідно підлягають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтями 235, 237-1 КЗпП.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначено судом у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
При визначенні розміру компенсації в відшкодування моральної шкоди судом ураховано конкретні обставин справи та вимоги розумності і справедливості.
Розміри середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації в відшкодування моральної шкоди в апеляційній скарзі відповідачем не оспорюються.
Рішення суду ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону і тому, згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Слов’янського професійного ліцею залізничного транспорту ім. П.Ф.Кривоноса відхилити.
Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 06 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді