Справа № 22ц-9410 Головуючий у 1 інстанції Міршкін О.І.
Категорія 26 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Кондратьєвої О.М.,
при секретарі Суліма Є.Ю.,
за участю представника відповідача Деружинського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 травня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Єнакіївського міського суду від 14 травня 2010 року позов задоволено частково: з відповідача на користь ОСОБА_2 в відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків, стягнуто 7500 гр.
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве звернулося до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на зазначене рішення, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважають, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування скарги відповідач посилався на те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, позивачем не надані докази завдання моральної шкоди. Вважають, що суд безпідставно відхилив клопотання щодо призначення медико-соціальної експертизи для встановлення наявності факту заподіяння моральної шкоди. Суд не врахував, що 23 лютого 2007 року до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” внесені зміни, якими положення про відшкодування моральної шкоди виключено. При ухваленні рішення суд не прийняв до уваги, що відповідач повністю відшкодував потерпілому шкоду у вигляді одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат. Також апелянт посилається на пропуск позивачем встановленого ст. 257 ЦК України строку звернення до суду; вважають, що відповідальність при доведеності заподіяння моральної шкоди повинен нести роботодавець.
Представник відділення виконавчої дирекції Фонду Деружинський М.О. в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач направив клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції, розглядаючи вимоги позивача та задовольняючи їх частково, виходив з того, що ОСОБА_2 при виконанні трудових обов’язків отримав виробничі травми, що призвело до стійкої втрати професійної працездатності. Ушкодження здоров’я спричиняє позивачеві моральні страждання.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди підлягають задоволенню.
Відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (в редакції на час виникнення права на відшкодування шкоди), саме на Фонд соціального страхування покладено обов'язок своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, що заподіяна працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, в тому числі сплатити йому грошову суму за моральну шкоду при наявності факту заподіяння шкоди.
Право на отримання потерпілим страхових виплат внаслідок ушкодження здоров’я настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 працював теслярем на шахті «Полтавська» виробничого об’єднання «Орджоникидзевугілля». 25 червня 2002 року та 07 травня 2003 року при виконанні трудових обов’язків з ним сталися нещасні випадки, що призвело до трудового каліцтва. Висновком МСЕК від 30 вересня 2002 року позивачеві вперше встановлено стійку втрату професійної працездатності 20% в зв’язку з травмою від 25.06.2002 року; а висновком МСЕК від 19 червня 2003 року – 5% в зв’язку з каліцтвом від 07.05.2003 року (ас. 15, 16).
Ці факти сторонами не заперечуються.
Визначений судом розмір моральної шкоди 7500 гр. передбачений матеріальним законом, який діяв на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди, та відповідає тяжкості ушкодження здоров’я позивача.
Суд врахував характер та тривалість моральних страждань позивача в зв’язку з каліцтвом; істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого; неможливість відновлення здоров'я. Ушкодження здоров’я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.
Доводи скарги про те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставні і не ґрунтуються на законі, який не передбачає обов’язковість висновків МСЕК в даному випадку. Сам факт ушкодження здоров’я свідчить про заподіяння моральної шкоди.
За таких підстав суд обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про призначення медико-соціальної експертизи для встановлення факту спричинення моральної шкоди.
Також непереконливі доводи скарги про необґрунтованість вимог про відшкодування моральної шкоди з тих підстав, що норми Закону України „"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" щодо відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей припинено.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, а тому зазначені норми не можуть бути підставою для відмови у праві на відшкодування моральної шкоди до їх прийняття. Право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва 2202 року та 2003 року, виникло у потерпілого у вересні 2002 року та у червні 2003 року відповідно.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу і не спростовують висновків суду.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи; спір вирішено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності із нормами матеріального та процесуального законодавства.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 травня 2010 року залишити без змін.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 15 гр. (розрахунковий рахунок 31213263700004; отримувач – Державний бюджет, м. Донецьк, Воршиловський район, ЄДРПОУ – 34686537, МФО – 834016, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області).
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуючий Судді