Справа № 22ц-7925 Головуючий у 1 інстанції Марченко Л.М.
Категорія 32 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зінов’євої А.Г.,
суддів Біляєвої О.М., Олєйникової Л.С.,
при секретарі Семенченко С.С.,
за участю прокурора Малютіна Д.А.,
відповідача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом прокурора м. Краматорська в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО-Донбас Північний», третя особа – ОСОБА_4, - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2010 року,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2010 року позов задоволено частково: з ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача в відшкодування моральної шкоди 150000 гр.; на користь держави судовий збір 8 гр. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 7 гр. 50 коп. З приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО-Донбас Північний» стягнуто на користь ОСОБА_3 в відшкодування матеріальної шкоди 8919 гр. 56 коп., моральної шкоди – 2550 гр.; на користь держави судові витрати.
ОСОБА_1, не погодившись із рішенням в частині визначення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з неї, звернулася до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 20000 гр., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила, що розмір компенсації, визначеної судом, не є розумним та справедливим. Суд першої інстанції не врахував, що заподіянню моральної шкоди сприяла груба необережність позивача, яка допустила порушення п.4.7, п. 4.14 Правил дорожнього руху. Суд також не врахував, що апелянтом визнано позовні вимоги в розмірі 20000 гр., що вона на даний час не працює, має на утриманні двох дітей, один з яких є неповнолітнім; вагітна. Крім того, суд не зважив, що винним у дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_4, до якого ОСОБА_3 не позбавлена можливості пред’явити відповідний позов.
В судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів.
Прокурор Малютін Д.А. просив відхилити апеляційну скаргу, судове рішення залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що 27 січня 2006 року близько 17 години ОСОБА_4, керуючи належним ОСОБА_1 транспортним засобом та з якою він знаходився у трудових відносинах, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, внаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, втратила ліву голень та тривалий час знаходилась на лікуванні, в зв’язку з цим несла витрати. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 позивачка перенесла фізичний біль та моральні страждання. Оскільки винна особа скоїла дорожньо-транспортну пригоду під час виконання трудових обов’язків, то відшкодування моральної шкоди покладається на ОСОБА_1 Крім того, страхова компанія відповідає за спричинену матеріальну та моральну шкоду в межах ліміту відповідальності.
Рішення суду в частині задоволення вимог до страхової компанії та відмови в стягненні решти суми в відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржується.
Згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив закон, яким регулюються спірні правовідносини.
Як передбачено частиною 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
Відшкодування моральної шкоди передбачено статтею 1167 ЦК України.
Відповідно до положень частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує будь-яку шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.
Суд першої інстанції встановив і це підтверджується матеріалами справи, що винним в дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 27 січня 2006 року і внаслідок якої позивач ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, є ОСОБА_4 Останній на час дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з ОСОБА_1 і порушив Правила дорожнього руху під час виконання ним своїх трудових обов’язків.
Ці обставини особами, які беруть участь у справі, не оспорюються та підтверджені в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що в зв’язку з ушкодженням здоров’я, що зокрема призвело до ампутації лівої голені, ОСОБА_3 завдана моральна шкода, яка полягала в фізичних та душевних стражданнях. Позивач тривалий час з 27 січня по 13 липня 2006 року перебувала на стаціонарному лікуванні зв’язку з наслідками травми, отриманої під час ДТП.
Судом при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1, враховані конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань позивача, характер немайнових втрат, вимушені зміни у її життєвих стосунках. Судом визначено розмір компенсації з урахуванням грубої необережності потерпілої, яка виразилась у порушенні пунктів 4.7, 4.10, 4.14 Правил дорожнього руху України.
Таким чином, доводи скарги, що суд не зважив на положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України та роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 2 постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 з наступними змінами, не заслуговують на увагу.
Апеляційний суд не може погодитись і з доводами скарги, що визначений судом розмір компенсації не є розумним та справедливим.
З матеріалів кримінальної справи, дослідженої судом, вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала відкритий осколковий перелом середньої та нижньої третини кості лівого стегна та голені, травматичний шок 3-4 ступеня, нагной післяопераційної рани з некрозом м’яких тканин, травматичний токсикоз, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя. Потерпілій проведена ампутація лівої голені на рівні верхньої третини голені.
Зазначене свідчить про те, що відновлення здоров’я позивача не можливо, що суттєво відобразилось на її особистому житті.
Апеляційний суд вважає, що 150000 гр. є справедливою сатисфакцією за заподіяну відповідачем моральну шкоду.
Розмір компенсації визначено судом із урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості.
Відповідачем не надано доказів, що даний розмір компенсації за спричинену моральну шкоду не є справедливим і розумним. Підстави для зменшення розміру компенсації, визначеного судом першої інстанції, не встановлені.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що компенсація моральної шкоди в розмірі 150000 гр. відповідає характеру та тривалості моральних страждань позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом матеріального становища відповідача, то суд відхиляє їх. Компенсація в відшкодування моральної шкоди стягнута з ОСОБА_1 як з роботодавця, який відповідає за шкоду, завдану його працівником, згідно з положеннями ст. 1172 ЦК.
За таких обставин положення статті 1193 ЦК України щодо урахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, до спірних правовідносин не застосовуються.
Суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди є законним і обґрунтованим. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому згідно зі статтею 308 ЦПК України, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення в частині задоволення вимог до ОСОБА_1 без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, ст.308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2010 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуючий
Судді