АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

  5 липня  2010 року                                        м. Вінниця

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

    Головуючого:  Нікушина В.П.

    Суддів:  Ващук В.П. Сороки Л.А.,

    При секретарі:  Руденко О.М..

            За участю:  представників:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною згоди президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу на оголошення догани та згоди на звільнення за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2010 року , ухвалене по даній справі, -

ВСТАНОВИЛА:

          ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсною згоди президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу на оголошення догани та згоди на звільнення. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги  посилалась на те, що він з травня 2005 року перебував у трудових відносинах з ТОВ АВІС, працюючи на посаді транспортувальника.

        8 квітня 2006 року на цьому підприємстві була створена первинна профспілкова організація, керівником якої був обраний  позивач.

        20 квітня 2006 року роботодавцем йому  оголошено догану без попередньої згоди виборного органу , членом якого він є.

        26 квітня 2006 року ОСОБА_1, без згоди профспілкового органу, було звільнено з роботи.

        Згоду на накладення на нього догани та звільнення з роботи президія Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу надала 26 червня 2006 року, тобто після застосування до нього стягнень.

          Вказану згоду він вважає фіктивним правочином, оскільки її вчинено без наміру створення правових наслідків і тому відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України їх слід визнати недійсними.

          При наданні цих згод, ОСОБА_1 вважав, що не  були дотримані вимоги ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

          Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що згода президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, про накладення на ОСОБА_1 стягнень, не є правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України, а є формою реалізації статутних обов’язків.

          З таким рішенням не погодився ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі він просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

        Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що він довів невідповідність дій президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу щодо надання згоди на притягнення до відповідальності, оскільки цього питання не регламентує Статут профспілкової організації і вказана обставина судом першої інстанції залишена поза увагою.

            Позивач вважає, навіть якщо ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, суд  повинен захистити його права, не зважаючи на відсутність закону для захисту цих прав, залучивши до участі і інших осіб в якості співвідповідачів, якщо їх неправильно визначив позивач.

          За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що судом не було спрямовано розгляд справи на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, як того вимагає ч. 2 ст. 160 ЦПК України.

              Колегія суддів, заслухавши доповідача, ОСОБА_1, ОСОБА_2, перевіривши обґрунтованість доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, прийшла до наступного висновку.

          Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень цивільного права і зокрема, щодо визначення поняття  правочину, визначення порушених цивільних прав.

          Окрім цього, доводи апеляційної скарги суперечать визначеним ст. 11 ЦПК України принципам диспозитивності цивільного судочинства про те, що суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

          Суд першої інстанції правильно визначався, щодо юридичної природи актів, що оспорюються ОСОБА_1 Вказана згода, про накладення на ОСОБА_1 стягнень за порушення трудової дисципліни, не є правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України. Правочин - це є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згода профспілкового органу на притягнення працівника до відповідальності за порушення трудової дисципліни не є правочином, оскільки вона не тягне за собою набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Вона є  лише необхідною умовою для вчинення актів, які тягнуть за собою юридичні наслідки  в правовідносинах, що регулюються трудовим а не цивільним законодавством.

          ОСОБА_1, заявляючи позовні вимоги, ставив питання про визнання недійсною  згоди президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу. Однак, ці згоди за свої змістом не є правочинами і тому постановка питання про їх недійсність, в даному випадку, є некоректною.

          Такі висновки узгоджуються з діючим законодавством та судовою практикою України (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання право чинів недійсними»).

          За цих обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

          Його доводи про те, що якщо ним було невірно визначено спосіб захисту порушених цивільних право, тоді суд мав з власної ініціативи захистити його права у інший спосіб,  суперечать принципам диспозитивності, а крім того не  ґрунтуються на законі і є безпідставними.

     Про це свідчать його неодноразові звернення в суд з позовами предметом дослідження, яких були оспорювана ним згода президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу.

          Зокрема, ця згода була предметом дослідження  цивільних справ за позовами ОСОБА_1 про поновлення на роботі та про визнання рішення президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу таким, що не має юридичного значення і його скасування, по яких постановлені рішення 4.07 2006 року та 22 жовтня 2008 року.

          Легітимність вказаної згоди цими судовими рішеннями встановлена, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, при новому судовому розгляді, враховуючи те, що в справі приймають участь ті ж особи, ці ж обставина не підлягає доказуванню.

          А тому, на підставі викладеного та керуючись ст.ст.307, п. 4 ст. 311, 313,314 315 ЦПК України, колегія суддів палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області, -

УХВАЛИЛА:

          Апеляційну скаргу   ОСОБА_1  відхилити.

          Рішення  Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2010 року, ухвалене по справі за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною згоди президії Вінницької міської профспілкової організації працівників агропромислового комплексу на оголошення догани та згоди на звільнення, залишити без змін.                      

          Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців починаючи з дня набрання нею законної сили.

                   Головуючий-суддя:

                                          Судді: