Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2010 року м.Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Басюр А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Деражнянському районі Хмельницької області про спонукання до виплати підвищення пенсії у визначеному законом розмірі із апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Деражнянському районі Хмельницької області на постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2009 року,
встановила:
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Деражнянському районі Хмельницької області (далі – УПФ) про спонукання до виплати підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (далі – Закон № 2195-ІV), в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 2008 року до вересня 2009 року включно. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що має статус дитини війни і у 2008-2009 роках УПФ не виплачувало йому підвищення пенсії у визначеному законом розмірі.
Постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2009 року позов задоволено частково. Цією постановою зобов’язано УПФ виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року до 30 вересня 2009 року включно, врахувавши раніше проведені виплати. В решті позову відмовлено.
Суд виходив з того, що протягом вказаного періоду ОСОБА_1 не виплачувалось підвищення пенсії як дитині війни у розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV.
В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати постанову суду в частині задоволених вимог та прийняти нову постанову про відмову в позові посилаючись на порушення судом норм матеріального права. При цьому УПФ зазначило, що підвищення пенсії виплачено позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах бюджетних асигнувань, а суд безпідставно не взяв до уваги, що положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» про мінімальний розмір пенсії за віком не застосовуються при обрахунку підвищення пенсії дітям війни.
Учасники процесу, які у встановленому законом порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з’явилися.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, якому на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Таким чином, у відповідності до вимог ст. 1 Закону № 2195-ІV він має статус дитини війни.
У 2008-2009 роках позивачу щомісячно виплачувалось підвищення пенсії: з 1 січня 2008 року – 47 грн., з 1 квітня 2008 року – 48 грн. 10 коп., з 1 липня 2008 року – 48 грн. 20 коп., з 1 жовтня 2008 року до 30 вересня 2009 року – 49 грн. 80 коп.
Дані обставини підтверджуються паспортом громадянина України та пенсійним посвідченням на ім’я позивача, довідками щодо розміру виплаченого підвищення пенсії.
Частиною 2 статті 8 і частиною 3 статті 22 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону № 2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-ІV (в редакції на час набрання ним чинності – 1 січня 2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2195-ІV і статтю 6 викладено у такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними і положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, втратили чинність.
З того часу відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV у попередній редакції.
Отже, з 22 травня 2008 року до 30 вересня 2009 року особи, які набули статусу дитини війни, мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про невиплату позивачу підвищення пенсії у належних розмірах за вказаний період.
Доводи УПФ щодо нарахування та виплати цього підвищення в межах бюджетних асигнувань є безпідставними.
Відсутність бюджетного фінансування доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону № 2195-ІV, не може бути причиною невиконання покладених на УПФ зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання УПФ на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначаються розміри підвищення пенсії дітям війни (п. 8), не можуть бути взяті до уваги, оскільки дана постанова суперечить положенням Закону № 2195-ІV, а виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме цей Закон.
Також не заслуговують на увагу твердження відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
В силу ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Постанова суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деражнянському районі Хмельницької області відхилити.
Постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції – Зарєчна І.В. Справа № 22ц – 2578
Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 57